Туризм класифікують: за функціональністю, або за метою подорожі, за основним заняттям, за способом пересування; за сезонністю, за складом туристів, за тривалістю, за характером навантаження; за формами організації, за охопленням території, за ступенем організованості, за принципом оплати та організації продажу туристських послуг, за використанням засобів розміщення в поїздках [1].
Як вихідний пункт при побудові класифікації видів туризму доцільно взяти основну мету подорожі. Базуючись на визначенні «тимчасовий відвідувач», опираючись на найбільш загальні поняття, можна побудувати класифікацію таким способом:
o рекреаційний туризм (відпочинок і лікування);
o екскурсійний туризм (знайомство з культурними, історичними й природними визначними пам'ятками);
o науковий туризм (участь у наукових нарадах, знайомство з науковими відкриттями й т.д.);
o діловий туризм (візити для проведення ділових зустрічей);
o етнічний туризм (подорожі для зустрічей з родичами);
o пригодницький туризм (похідні експедиції, полювання і т.д.);
o спортивний туризм (подорожі для занять спортом);
o навчальний туризм;
o релігійний туризм (подорожі до місць, які шануються віруючими);
o розважальний туризм (відвідування святкових заходів).
Дана класифікація була розроблена доктором географічних наук, кафедри географії світового господарства МДУ імені М.В. Ломоносова А.Ю. Александровою [2].
Нерідко зазначені види туризму можуть перетинатися, але перевага такої класифікації полягає насамперед у тім, що вона показує основний напрямок розвитку туристського регіону залежно від тих цілей і завдань, з яким туристи його відвідують.
Для того щоб краще показати унікальність туризму, варто також звернути увагу й на інші типи класифікації. Тут можна відзначити наступні:
1) Класифікація, що характеризує особливості суб'єктів туризму:
o За віком (дитячий, молодіжний, середнього віку, похилого віку);
o По складу (індивідуальний, сімейний, груповий);
o По соціально - економічному статусі (бізнес-туризм, конгресійно- освітній і т.д.);
o По основному заняттю під час відпочинку (альпінізм, байдарковий, велосипедний, мисливський і т.д.).
2) Класифікація, в основі якої розглядається сполучення використовуваних ресурсів (гірський, дачний, морський, екскурсійний).
3) Класифікація за наступними показниками:
o Використовуваний транспорт (авіаційний, автобусний, автомобільний, залізничний, водний, кінний, велосипедний, піший);
o Роль у валютних трансфертах (в'їзний, виїзний);
o Сезонність (літній, зимовий, міжсезонний).
Бурхливий розвиток масового туризму у світі зумовив відповідний розвиток індустрії туризму і суміжних галузей економіки, науки і культури, системи освіти.
На сучасному етапі розвитку у сфері туризму діють різноманітні типи підприємств, що здійснюють туристичну діяльність:
- організатори туризму ( тур оператори і туристичні агентства );
- перевізники;
- готелі й інші підприємства системи розміщення;
- підприємства громадського харчування, заклади системи розваг;
- інші туристичні й суміжні з ними послуги, до яких варто віднести : підприємства банківської сфери, послуг страхування, інформації та інші.
Створення туристського продукту базується на цільовому і раціональному використанні туристських ресурсів. Основою цього процесу є туристський інтерес і туристські враження.
Туристський інтерес – перспектива одержання туристом об’єктивної інформації, позитивних емоцій і потенційна можливість задоволення його потреб у конкретному туристському продукті, заснованому на визначеному комплексі туристських ресурсів, що є об’єктами туристського інтересу [6].
Об’єкти туристського інтересу – місця, привабливі для туристів завдяки природним чи штучно створеним рисам (природа, кліматичні умови, визначні пам’ятки і т.д.). Основними характеристиками об’єктів туристського інтересу є:
o привабливість для туристів;
o пізнавальна цінність (зв’язок об’єкта з конкретним історичним суб’єктом, життям і творчістю відомих людей. Естетичні достоїнства);
o рекреаційна цінність (можливість використання об’єкта для організації відпочинку й оздоровлення туристів);
o популярність (популярність серед туристів);
o незвичайність (екзотичність);
o виразність (взаємодія об’єкта з навколишнім середовищем, будинками, спорудженнями, природою);
o збереженість (стан об’єкта, його підготовленість до прийому туристів);
o місце розташування (відстань до об’єкта, зручність під’їзду до нього, придатність дороги для пересування автотранспорту, природна обстановка, що визначає об’єкт).
Щоб об’єкти туристичного інтересу були використані з метою туризму, необхідний розвиток матеріально-технічної бази туристської індустрії і відповідної інфраструктури, що забезпечують доведення до потенційного туриста необхідної і достатньої інформації про дані об’єкти, комфортну і безпечну доставку туристів до них, розміщення, харчування, розваги [29].
Туристські враження – комплекс емоцій, щиросердечного і фізичного стану туриста, що виник чи досягнутий їм у результаті споживання туристського продукту. Туристські враження про туристські ресурси і тур у цілому залежать від ступеня досягнення мети подорожі.
Туристські ресурси – сукупність природних і штучно створених людиною об’єктів, придатних для використання в процесі і з метою туризму. Виділяють безпосередні і непрямі туристські ресурси. До першого відносяться природні і культурно-історичні ресурси, другі (інфраструктурні) залучаються для освоєння і використання власне туристських ресурсів.
Правовий режим окремих видів туристських ресурсів регулюється законодавством (природоохоронним, про музейні установи, про охорону історичних пам’ятників, санітарно-епідеміологічним і ін.) [61].
Туристські ресурси є національним досягненням. Частина з них, що має особливе значення, віднесена до об’єктів і пам’ятників світового значення, перелік яких встановлює і щорічно обновляє ЮНЕСКО.
Туризм має яскраво виражену орієнтацію на використання природних і культурно-історичних ресурсів. Він часто виступає піонером в освоєнні нових територій і природних комплексів. Іноді через надмірну і нераціональну експлуатацію природного і культурно-історичного потенціалу, недотримання норм антропогенного навантаження відбувається його руйнування. Саме тому в Гаазькій декларації по туризму відзначається, що незіпсоване природне, культурне і людське середовище є основною умовою розвитку туризму. У даному документі містяться наступні рекомендації: «інформувати і просвіщати туристів, що подорожують як у середині країни, так і за кордоном, у плані збереження і поваги до природного, культурного і людського навколишнього середовища в місцях, що вони відвідують; визначати рівень пропускної здатності місць, відвідуваних туристами, і забезпечувати його дотримання навіть у тому випадку, якщо це буде означати обмеження доступу до подібних місць у визначені періоди, сезони» [23].
Усвідомлення крихкості навколишнього середовища і її нерозривної єдності з людським суспільством привело до формування концепції стійкого туризму. Стійкість у туризмі означає :
- раціональне використання природного і культурного потенціалу на основі програмно-цільового підходу до розвитку туризму;
- перехід підприємств туризму на ресурсозберігаючі технології;
- скорочення виробничих відходів; застосування транспортних засобів, що мінімально забруднюють середовище;
- залучення місцевого населення в процес прийняття рішень щодо розвитку туризму;
- партнерство у взаєминах суспільного і приватного секторів;
- сприяння туризму соціально-економічному підйому окремих територій і цілих держав.
1.2 Понятійно-термінологічний апарат
Для розвитку туристичної діяльності велике значення має понятійно-термінологічний апарат. Більшість людей розуміють туризм як відпочинок, отримання нових вражень і задоволення. Туризм увійшов у життя людини разом з його прагненням пізнавати нові місця, пам’ятники природи, історії та культури різних народів. Разом з цим туризм - це одна з високоприбуткових та найбільш динамічних галузей економіки, його розвиток пов’язаний з такими секторами господарства як транспорт і зв’язок, торгівля, харчова промисловість, виробництво товарів народного споживання, розміщення, будівництво.
За історію формування туристичної діяльності на сьогоднішній час не має однозначного визначення туризму не тільки окремими спеціалістами але й туристичними організаціями. Причина в тому, що туризм як складне соціально-економічне явище недостатньо досліджене.
Туристська термінологія формувалась на основі введеного Радою Ліги Націй (1937 р.) визначення міжнародного туриста як особи, яка має три ознаки: переміщення, тимчасове перебування в певному місці, відсутність зв’язку з працею та прибутком. Наступне визначення ООН було прийнято у 1954 р. «Туризм – це активний відпочинок, який впливає на зміцнення здоров’я, фізичний розвиток людини, пов’язаний з переміщенням за межами постійного місця проживання» [36].
На сьогодні Всесвітня туристська організація (ВТО) визначає туризм як „ загальне поняття для всіх форм тимчасового виїзду людей з місця постійного проживання з оздоровчою метою і (або) з метою задоволення пізнавальних інтересів у вільний час або з професійно-діловою метою без заняття оплачуваною діяльністю в місті тимчасового перебування ”.
Організаційними формами туризму є міжнародний і внутрішній туризм.
Внутрішній туризм – це вітчизняний туризм, мешканці будь-якої країни подорожують цією країною.
Міжнародний туризм – це туризм в іншу країну, це система подорожей, які здійснюються на основі міждержавних угод [7].