Звичайно, це загальне положення має потребу в багатьох застереженнях і поясненнях, особливо в зв'язку з питанням про так званих функціональні потреби. Але зараз мова йде не про це. Головне полягає у виділенні факту трансформації потреб через предмети в процес їхнього споживання. А це має ключове значення для розуміння природи потреб людини.
На відміну від розвитку потреб у тварин, що залежить від розширення кола споживаних ними природних предметів, потреби людини породжуються розвитком виробництва. Адже виробництво є безпосередньо також і споживання, що створює потреба. Інакше кажучи, споживання опосередковується потребою в предметі, його чи сприйняттям уявним його представленням. У цій відбитій своїй формі предмет і виступає в якості ідеального, що внутрішньо спонукує мотиву.
Однак у психології потреби найчастіше розглядаються у відволіканні від головного — від їхньої роздвоєності, що породжує, споживчого виробництва, що і веде до однобічного пояснення дій людей безпосередньо з їхніх потреб. При це іноді спираються на висловлення Енгельса, витягнуте з загального контексту його фрагмента, присвяченого саме ролі праці у формуванні людини, у тому числі, зрозуміло, також і його потреб. Марксистське розуміння далеке від того, щоб вбачати в потребах вихідний і головний пункт. От що пише в цьому зв'язку Маркс: «ЯК нестаток, як потребу, споживання саме є внутрішній момент продуктивної діяльності. Але остання є вихідний пункт реалізації, а тому і її пануючий момент — акт, у який знову перетворюється весь процес. Індивід робить предмет і через його споживання повертається знову до самого себе...».
Отже, перед нами дві принципові схеми, що виражають зв'язок між потребою і діяльністю. Перша відтворює ту ідею, що вихідним пунктом є потреба і тому процес у цілому виражається циклом: потреба-> діяльність -> потреба. У ній, як відзначає Л.Сев, реалізується «матеріалізм потреб», що відповідає домарксистському уявленню про сферу споживання як основний. Інша, конфронтуюча їй схема є схема циклу: діяльність -> потреба -> діяльність. Ця схема, що відповідає марксистському розумінню потреб, є фундаментальної також і для психології, у якій «ніяка концепція, заснована на ідеї «двигуна», принципово попередньої самої діяльності, не може відігравати роль вихідної, здатний служити достатньою підставою для наукової теорії людської особистості».
Те положення, що людські потреби виробляються, має, звичайно, історико-матеріалістичний зміст. Разом з тим воно украй важливо для психології. Це приходиться підкреслювати тому, що іноді специфічний для психології підхід до проблеми саме і вбачається в поясненнях, що виходять із самих потреб, точніше, з викликуваних ними емоційних переживань, що нібито тільки і можуть пояснити, чому людину ставить перед собою мети і створює нові предмети. Звичайно, у цьому є своя правда і з цим можна було б погодитися, якби не одна обставина: адже як визначники конкретної діяльності потреби можуть виступати тільки своїм предметним змістом, а цей зміст пряме в них не закладено і, отже, не може бути їх їх виведено.
Інші принципові труднощі виникають у результаті напівпризнання суспільно-історичної природи людських потреб, що виражається в тім, що частина потреб розглядаються як соціальні по своєму походженню, інші ж відносяться до числа чисто біологічних, принципово загальних у людини і тварин. Не потрібно, звичайно, особливої глибини думки, щоб відкрити спільність деяких потреб у людини і тварин. Адже людина, як і тварини, має шлунок і випробує голод — потреба, що він повинний задовольняти, щоб підтримувати своє існування. Але людині властиві й інші потреби, що детерміновані не біологічно, а соціально. Вони є «функціонально автономними», чи «анастатичними». Сфера потреб людини виявляється, таким чином, розколотої надвоє. Це неминучий результат розгляду «самих потреб» у їхньому відволіканні від предметних умов і способів їхнього задоволення, і відповідно, у відволіканні від діяльності, у якій відбувається їхня трансформація. Але перетворення потреб на рівні людини охоплює також (і насамперед) потреби, що є в людини гомологами потреб тварин. «Голод, — зауважує Маркс, — є голод, однак голод, що вгамовується вареним м'ясом, що поїдається за допомогою ножа і качани, це інший голод, чим той, при якому проковтують сире м'ясо за допомогою рук, нігтів і зубів».
Позитивістська думка, звичайно, бачить у цьому не більш ніж поверхнева відмінність. Адже для того, щоб знайти «глибинну» спільність потреби в їжі в людини і тварини, досить узяти зголоднілої людини. Але це не більш ніж софізм. Для зголоднілого людини їжа дійсно перестає існувати у своїй людській формі, і, відповідно, його потреба в їжі «розчоловічується»; але якщо це що-небудь і доводить, те тільки те, що людини можна довести голодуванням до тваринного стану, і рівно нічого не говорить про природу його людських потреб.
Хоча потреби людини, задоволення яких складає необхідна умова підтримки фізичного існування, відрізняються від його потреб, що не мають своїх гомологів у тварин, розходження це не є абсолютним, і історичне перетворення охоплює всю сферу потреб.
Разом зі зміною і збагаченням предметного змісту потреб людини відбувається також зміна і форм їхнього психічного відображення, у результаті чого вони здатні здобувати ідеаторний характер і завдяки цьому ставати психологічно інваріантними; так, їжа залишається їжею і для голодного, і для ситої людини. Разом з тим розвиток духовного виробництва породжує такі потреби, що можуть існувати тільки при наявності «плану свідомості». Нарешті, формується особливий тип потреб — потреб функціональний -предметно-функціональних, таких, як потреба в праці, художній творчості і т.д. Самої ж головне полягає в тому, що в людини потреби вступають у нові відносини один з одним. Хоча задоволення вітальних потреб залишається для людини «першою справою» і непереборною умовою його життя, вищі, людський^-спеціально-людські потреби зовсім не утворять лише нашаровуються на них поверхневі утворення. Тому і відбувається так, що коли на одну чашу ваг лягають фундаментальніші вітальні потреби людини, а на іншу — його вищі потреби, то переважити можуть саме останні. Це загальновідомо і не вимагає доказу.
Вірно, звичайно, що загальний шлях, що проходить розвиток людських потреб, починається з того, що людина діє для задоволення своїх елементарних, вітальних потреб; але далі це відношення звертається, і людина задовольняє свої вітальні потреби для того, щоб діяти. Це і є принциповий шлях розвитку потреб людини. Шлях цей, однак, не може бути безпосередньо виведений з руху самих потреб, тому що за ним ховається розвиток їхнього предметного змісту, тобто конкретних мотивів діяльності людини.
Таким чином, психологічний аналіз потреб неминуче перетвориться в аналіз мотивів. Для цього, однак, необхідно перебороти традиційне суб'єктивістське розуміння мотивів, що приводить до змішання зовсім різнорідних явищ і зовсім різних рівнів регуляції діяльності. Тут ми зустрічаємося з дійсним опором: хіба не очевидно, говорять нам, що людина, діє тому, що він хоче. Але суб'єктивні переживання, бажання, бажання і т.п. не є мотивами тому, що самі по собі вони не здатні породити спрямовану діяльність, і, отже, головне психологічне питання полягає в тому, щоб зрозуміти, у чому складається предмет даного бажання, чи бажання пристрасті.
Ще менше, звичайно, основ називати мотивами діяльності такі фактори, як тенденція до відтворення стереотипів поводження, тенденція до завершення початої дії і т.д. У ході здійснення діяльності виникає, звичайно, безліч «динамічних сил». Однак сили ці можуть бути віднесені до категорії мотивів не з великою підставою, чим, наприклад, інерція руху людського тіла, дія якої негайно виявляє себе, коли, наприклад, що швидко біжить людина наштовхується на раптово виниклу перешкоду.
Особливе місце в теорії мотивів діяльності займають відкрито гедоністичні концепції, суть яких полягає в тому, що всяка діяльність людини нібито підкоряється принципу максимізації позитивних і мінімізації негативних емоцій. Звідси досягнення задоволення і звільнення від страждання і складають справжні мотиви, що рухають людиною. Саме в гедоністичних концепціях, як у фокусі лінзи, зібрані всі ідеологічно перекручені представлення про сенс існування людини, про його особистість. Як і усяка велика неправда, концепції ці спираються на фальсіфіковану ними правду. Правда ця полягає в тому, що людина дійсно прагне бути щасливим. Але психологічний гедонізм саме і вступає в протиріччя з цією дійсною великою правдою, розмінюючи її на дрібну монету «підкріплень» і «самопідкріплень» у дусі скіннеровського біхевіоризму.
Людська діяльність аж ніяк не спонукається і не керується так, як поводження лабораторних пацюків із вживленними в мозкові «центри задоволення» електродами, що, якщо навчити їх включенню струму, нескінченно віддаються цьому заняттю. Можна, звичайно, послатися на подібні явища й у людини, такі, як, наприклад, споживання чи наркотиків гіперболізація сексу; однак явища ці анічогісінько не говорять про дійсну природу мотивів, про стверджуючу себе людського життя. Вона ними, навпаки, руйнується.
Неспроможність гедоністичних концепцій мотивації складається, зрозуміло, не в тім, що вони перебільшують роль емоційних переживань у регулюванні діяльності, а в тім, що вони ущільнюють і псують реальні відносини. Емоції не підкоряють собі діяльність, а є її результатом і «механізмом» її руху.
У свій час Дж. Ст. Мілль писав: «Я зрозумів, що для того, щоб бути щасливим, людина повинна поставити перед собою яку-небудь мету; тоді, прагнучи до неї, він буде випробувати щастя, не піклуючись про нього». Така «хитра» стратегія щастя. Це, говорив він, психологічний закон.