Курсова робота з психології
Емоційний Розвиток дітей
І. Розділ
1.1. Особливості розвитку емоційної сфери дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.
1.2. Теоретичний аналіз концепцій емоційного розвитку.
ІІ. Розділ
2.1. Діагностика порушень емоційної сфери.
2.2. Корекція емоційної сфери.
ІІІ. Розділ
3.1. Рекомендації практичними психологами по розвитку емоцій (батьками, педагогами).
1. Особливості розвитку емоційної сфери дітей дошкільного та молодшого шкільного віку
Усвідомлене бажання батьків мати дитину є дуже важливим моментом в формуванні психоемоційної структури особистості дитини. Позитивний погляд на себе, життя і оточуючих формується у дитини ще в момент її існування у вигляді зародка. “Мене хотять, люблять, чекають” – це формула, яка записана в підсвідомості, і яка стає підґрунтям розвитку, всього життєвого шляху особистості. Діти, про потребу появи яких на світ, довго сумнівались батьки, значно відрізняються від бажаних. Своєю поведінкою вони ніби мстять батькам за їх “небажаність, нелюбов, не очікування”. В практичній роботі вдається відрізнити таких дітей без особливих зусиль: вони негативно відносять до оточуючих багато роблять “назло”, слабо справляються з ситуаціями, які потребують усвідомлених і вольових зусиль, а основне, що часто більш за все хвилює і батьків і педагогів, - ці діти не люблять себе, твердять, що весь світ навколо ворожий, і в якості психологічного захисту вибирають емоційні і поведінкові реакції, які не сприймаються оточуючими: агресивність, замкненість, несміливість, або ж навпаки – демонстративність, капризність, некерованість.
Багато батьків, які давно вже прийняли і полюбили свою дитину, дивуються: чому вона така, що вони роблять не так? Глибоке усвідомлення цього моменту дає поштовх до діагностики психоемоційних порушень у дітей і допомагає вибрати правильні і ефективні методи корекції.
Слідуючим важливим фактором в діагностуванні причин появи дитячої тривожності і емоційних проблем є момент появи малюка на світ, тобто роди.
Консультуючи маму дитини з емоційними відхиленнями, її обов’язково розпитують, чи були ускладнені роди, своєчасні чи з відхиленнями, якою була перша зустріч, з посмішкою чи стражданням на обличчі мами. Відповіді на ці запитання, виявляється, пояснюють дуже багато в виникненні ускладнень в емоційному розвитку дітей.
В психології є поняття “родова травма”, і мається на увазі не органічні наслідки родів. В даному випадку відбувається подія, наповнена глибоким психологічним змістом для кожної людини. Захищений, заспокоєний, гармонійно пов’язаний з мамою і диханням, і харчуванням, і серцебиттям зародок відчуває себе в лоні мами дуже добре (якщо в процесі вагітності у мами багато проблем: захворювання, страхи, тривоги, стреси – то зародку не зовсім затишно). Приємні вологе середовище, тиша, голублячі звуки, ніжне прогладжування мами та батька, спокійна, безпечна темнота – тільки насолода, задоволення і спокій. Та раптом настає момент, коли необхідно розлучитися з цим: зникає волога, з’являються настійливі вштовхуючи з затишку поштовхи, щось тисне і заставляє виходити в невідоме. Перший людський страх – це не страх смерті, це страх перед життям.
Дуже важливо зустріти маленьке створіння радісно, легко, дружелюбно. Кожна людина, яка зустрічає дитину на цьому світі, повинні подарувати їй першу посмішку. Не дарма в сучасній медицині намітились тенденції позитивного “облагородження” родів, коли дозволяється бути присутньому при родах батьків, пологи в воді, короткий тілесний контакт мами і дитини після механічного розриву пуповини, тієї нитки, яка в психологічному плані ніколи і не розірветься, а увесь розвиток дитини, її дорослішання і набуття самостійності – тільки поступово підсилить її.
Людин, яка знає і глибоко розуміє важливість родів буде серйозно готуватися до них, а оточуючі постараються зробити їх менш болючими і приймуть активну позитивну емоційну участь в зустрічі новонародженого з зовнішнім світом.
Емоційний розвиток не менш важливий, ніж когнітивний чи фізичний, соціальний чи мовленнєвий, і вимагає від дорослих не меншої уваги і підтримки. Поведінки дорослих може як підтримати, так і загальмувати емоційний розвиток дитини.
Уже у двох-трьох місячної дитини виникає позитивне емоційне пожвавлення стосовно мами чи іншої близької людини. Ця емоція, яка є основою, зародком всіх вищих почуттів, які формуються, названа в психології “комплексом пожвавлення”. Емоції по типу комплекса пожвавлення формуються в перші місяці життя дитини, шляхом набуття досвіду практичної взаємодії і спілкування з близькими дорослими. Дорослі допомагають дитині задовольняти всі життєві потреби, голублять її, забезпечують її комфорт і безпеку. Якщо такий досвід у малюка відсутній або ж недостатній, то поява комплекса пожвавлення затримується чи він може навіть зовсім не виникнути, що негативно вплине на весь подальший розвиток дитячої особливості.
По мірі розвитку у дитини формуються нові потреби та інтереси. Вона починає цікавитись не тільки вузьким колом речей, які безпосередньо пов’язані з задоволенням її органічних потреб в їжі, теплі, фізичному догляді. Інтереси поширюються на більш широке коло оточуючих предметів, явищ, подій, а разом з цим емоційні прояви стають складніші і змістовніші. Наприклад, наприкінці першого року життя дитини може відчувати задоволення від звуків музики, від іграшок.
У самий ранній період життя з’являється чимало емоцій. Вони виражають радість і прихильність, страх і тривогу, довіру, задоволення, гордість. Протягом дня дорослі спостерігають і випробовують на собі всілякі емоції дитини.
Немає правильних і неправильних почуттів і емоцій, усі вони відіграють важливу роль в житті дитини. І що не менш важливо – емоції дитини дають самим дітям і дорослим інформацію про їхній стан. Позитивні емоції, такі як радість, задоволення, довіра, дають дітям відчуття безпеки та надійності. Завдяки цим емоціям діти відчувають, що в їхньому світі все гаразд, вам допомагають набувати нового досвіду і повторювати набуте. Від інших емоцій їм погано, бо вони попереджують про небезпеку і незадоволеність. Вони попереджують про те, що щось не так. Гнів означає, що дитині трапилася перешкода. Сум призводить до зниження енергії і дає час для того, щоб адаптуватися до втрати чи розчарування. Страх спонукає дітей до захисту. Тепло і ласка свідчать дітям про те, що їх люблять і цінують.
Будь-яка емоція чомусь навчає, тому дорослі мають допомагати дітям зрозуміти власні емоції, із розумінням ставитися до почуттів решти людей і знаходити ефективні способи справлятися з різноманітними випробуваннями емоціями.
Перші кроки дорослих – вихователів і батьків – щодо підтримки емоційного розвитку дітей мають спрямовуватись на те, щоб зрозуміти, як і коли розвиваються емоції дітей і які емоційні завдання займають більшу частину часу дітей.
Від народження і до трьох років діти переживають дві найважливіші емоцій стадії: довіру (залежність) і автономію (самостійність). Кожна стадія характеризується позитивними і негативними крайнощами, а центральним емоційним завданням стає розв’язання конфлікту між цими двома крайнощами. Хоча всі діти випробовують як позитивні, так і негативні емоції, здоровий емоційний розвиток забезпечується тоді, коли переживає позитивний досвід. Це стадії будуються одна на одній і перша становить підставу для другої.
У перші місяці життя дітей виникають базові почуття або захищеності і довіри. Якщо у цьому віці у дитини не з’явиться почуття довіри чи впевненості, їй буде складніше придбати їх пізніше. Разом із батьками вихователі відіграють найважливішу роль у формуванні різного виду відносин і досвіду, які розвивають у дітях почуття впевненості у собі, Світі та людях, які їх оточують.
Почуття захищеності і довіри виникає з відносин з іншими людьми. Самі собою ці почуття в дітей розвиватися не можуть. Вкрай важливо, щоб дорослі негайно відгукувались на такі сигнали, які ідуть від дитини, хоч то буде розпач чи радість.
У будь-який момент діти з розвинутим почуттям довіри і захищеності починають виявляти велику самостійність. Дуже важливо на цій стації, щоб дитина почала самостійно спрямовувати свої і не виросла людиною, яка б постійно сумнівалася у власній цінності, й у можливостях. Самостійні діти роблять все. що можуть самі. Вони знають, що можуть вдатися і до сторонньої допомоги, не втрачаючи при цьому власних ідей. Відверто залежні діти невпевнені, постійно сумніваються у своїх здібностях керувати своїм світом. Вони покладаються на інших, очікуючи від них прийняття рішень, виконання дій. У цьому віці нормально, що діти часто переходять від автономної поведінки до залежної, і навпаки. Вони то прагнуть бути дослідниками, то знову хочуть сидіти на руках у дорослих і ні про що не турбуватися.
Якщо у дітей немає можливості досліджувати, якщо їхні спроби бути самостійними наштовхуються на роздратування, нетерпіння чи невдоволення дорослих, якщо їм не дозволяють самим приймати рішення стосовно себе, у них починає домінувати почуття сумніву і невпевненості.
І навпаки, діти, в яких розвинуте почуття автономії, - це діти, яким надано багато можливостей досліджувати та удосконалюватися.
Поступово у дитини виникають найпростіші моральні переживання. З’являється поки що наївне задоволення при виконанні прохань стосуючи. Тому емоційні переживання починають викликатись не тільки тим, що приємно чи неприємно, але й тим, що добре чи погано, що відповідає чи протиставляє вимогам оточуючих людей.
До початку дошкільного віку дитина приходить вже з відносно багатим емоційним досвідом. Вона звичайно доволі швидко реагує на радісні і сумні події, легко переймається настроєм навколишніх людей. Вираження емоцій носить у неї дуже безпосередній характер, які бурно проявляються в її міміці, словах, руках.