Руйнування окремих будинків у наслідок різних нещасних подій відбувалося й раніше, але яким би воно не було значним, просторова структура містечка не втрачалася. Реґулярний геометричний уклад, який місто отримало ще в час заснування, зберігався упродовж усіх наступних віків. Деяка нереґулярність з’являлася хібащо після пожеж і воєн, коли будинки зводилися з поспіхом, переважно хаотично, в незгоді з попередньою симетрією, з відступом від лінії забудови на терен ринку та вулиць, а інколи вглиб ділянок. Та навіть і тоді не зникала найхарактерніша риса давнього Косова, – спільна для всіх европейських міст, – яка полягає в тому, що житлові будинки становлять не стільки самостійні архітектурні об’єкти, скільки фраґменти стін вулиць і площ, утворюючи один з одним суцільні ряди забудови, що називаються періями. З плином часу окремі будинки могли бути перебудовані, отримати нову, достосовану до змінюваних потреб і смаків форму, не переставали однак бути в засаді фраґментами стін уздовж вулиць або площ . Факт, що мусіли вони й по перебудові пристосовуватися до величини попередньо визначеної ділянки й рекомендованого габариту будинку, вирішував про те, що втоплювалися в наявну тканку міста.
Така форма міста, що постала ще в ХVI столітті, визначила напрям розвою на дуже довгий період, аж до 1939 року. Місто підлягало перебудові та розбудові, але структурна основа міської тканки змінювалася дуже поволі й незначно. Була то отже структура еластична й самовідпірна[86].
На жаль, структуру цю зламано після 1939 року. Замість знищених під час війни ратушу, божниць, системи кварталів збудовано райком компартії, побуткомбінат, кілька житлових будинків і крамниць за типовими проєктами. В наслідок цього ориґінальна квартальна забудова майже цілком затратилася. Тим часом про її відновлення питання ніколи не ставилось. Річ певна, про це й гадки не могло бути, бож і нині існує думка, защеплена в нашу свідомість радянським ладом, що рештки даного містобудівного комплексу не становлять навіть найменшої історично-культурної вартости. У всіх генеральних та інших просторових плянах , починаючи від приходу совєтів і до нині, однозначно йшлося про демонтаж старої забудови і заміну її так званими мікрорайонами звичайного радянського взірця. І цю програму частково здійснено, - зокрема в східній частині середмістя у вісімдесятих роках зведено такий мікрорайон з п’ятиповерховими будівлями, які завдали найбільшої досі шкоди організації центру: з одного боку вони відрізали від простору середмістя невід’ємний елемент міського пейзажу – Міську гору , а з іншого – звільнившись від вулиці й переставши бути виключно фраґментами стін вулиці, вони тим самим ліквідували колись обережно оббудовану вулицю; через їхній величезний нелюдський маштаб ціла дільниця набула необжитого вигляду; людина почувається тут, як на пустирі.
Найстаріші будинки, що дійшли до наших днів, позначені прикметами сецесії, які бачимо передусім у залізних поруччях бальконів і дерев’яних порталях крамниць. Гірко, що всі ці порталі (крім одного – тепер єдиного) знищено зовсім недавно – у вісімдесятих-дев’яностих роках. Їх просто повідривали, щоб було менше клопоту під час ремонту. З тих же міркувань з року в рік розбивають на стінах обрамлення вікон, ґзимси і т. ін.
Підсумовуючи сказане, приходимо до висновку про безперервність розвитку структури середмістя протягом майже чотирьох століть і дедалі більший занепад її після 1939 р. Та все ж, не зважаючи на значні втрати як цілої структури, так і окремих будинків, косівське середмістя і в такому вигляді становить велику вартість, оскільки це найдавніша збережена до нині міська структура Гуцульщини, що має виразні стильові ознаки доби ренесансу. Під цим оглядом є надзвичайно актуальною охорона середмістя, в тому і його регенерація; докладніше про це у розділі ІІІ.
6. Форталіція
На вершині Міської гори збереглися фраґменти земляних валів і ровів, які в літературі (путівники, "Історія міст і сіл…", газетні статті) прийнято характеризувати, як сліди замку ХVІ - ХVІІ ст. Про замок говорять також місцеві жителі. Проте таке твердження не зовсім точне. Річ у тім, що в ХVІІ – ХVІІІ століттях тут була дерев’яна оборонна садиба шляхтича, котру й справді називали в актах першої половини ХVІІ ст. "замчиком" і навіть "замком". Насправді це був більш показний дерев’яний двір (садиба), який тільки тому, що був обведений укріпленим окопом (валом і ровом), дістав назву "замчика". Щоб відрізнити від справжнього замку, званого "аркс", такі садиби в ХVІІ ст. називали також "форталіціюм"[87]. Отже, на Міській горі заціліли рештки форталіції.
Косівську форталіцію збудували невдовзі після заснування міста. Згідно із задумом, її пов’язали з містом у одноцілість на основі єдиної модульної сітки, а саме: розташували на продовженні осей головного міського майдану Ринку і визначили розмір у межах осей 150х200 ліктів. Щоправда, розмістили форталіцію на сімдесят метрів вище Ринку – на верхівці Міської (або Піскової[88]) гори, завдяки чому вона домінувала над цілим містом, виразно вказуючи на підпорядкованість Косова, як приватного містечка, шляхетській владі.
Метою форталіції був захист від нападів татар і турків, опришків і від т.зв. "заїздів" інших шляхтичів. З північного боку оборонність забезпечувалась прямовисним скелястим схилом, що нависає над середмістям. З інших боків, де схили пологіші, садибу було обведено окопами, тобто валами (заввишки 5 м) і ровами, котрі заповнювалися водою.
Крім окопів, форталіції звичайно обносили ще й частоколом з міцних дерев’яних вібляків, гостро затесаних і зв’язаних терням угорі, зате щільно один біля одного повкопуваних у землю. Ті палі виступали принаймні на зріст людини, пересічно на два метри. Деякі з них на стиках по середині висоти мали повирізувані отвори-стрільниці, через які оборонці могли разити нападників. Такий частокіл установлювався на валу при зовнішньому краю, так що схил рову починався відразу біля підніжжя частоколу. Робили так з розмислом, щоб ані напасник, ані жодні предмети біля зовнішньої сторони частоколу не могли утриматися[89].
У прогалині між двома східніми валами містилася в’їздова брама. Такі брами зазвичай зводились у формі вежі на кілька ярусів. Тільки середня частина нижнього ярусу завширш більш-менш три метри призначалася на проїзд. У прилеглій до проїзду частині з одного боку мали бути сходи, що вели нагору, з другого – притулок для сторожа-воротаря. Брама мусіла щільно замикатися найперше міцними ворітьми, оббитими залізною бляхою і штабами окованими. Друге замкнення брами становила "борона ", або ґрати. Нарешті третє замкнення творила піднесена частина стяганого моста, що перекидався через рів з водою, а при небезпеці підіймався, повністю затуляючи отвір брами. Над проїздом мусіло бути верхнє приміщення, де поміщалися ґрати та механізми для опускання тих же ґрат і підняття моста, а також помешкання воротаря. На інших поверхах розміщалися оборонці. Найвищий поверх вежі часто оточували надвішеною ґалерійкою, так що через отвори, виконані в підлозі надвішеної частини, невидимі оборонці могли згори вигідно вражати напасників[90].
На рогах валів (принаймні з двох боків брами) були насипані бастіони, на яких стояли дерев’яні вежі-бійниці з кам’яними підмурівками, звідки вівся флянковий (поздовжній) обстріл ворога, що, подолавши рови, вторгався на вали і починав рубати, палити або іншим способом нищити частоколи[91].
Всередині укріплень з правила були найважливіші двірські будівлі: сам двір (помешкання пана-дідича), дім управителя-підстарости, службово - господарчий будинок, шпихлір, комора, склад дорогоцінних речей. Були тут також сад і город[92].
Мабуть, косівська форталіція найкраще виглядала зі сходу – з вербовецьких горбів, що тягнуться до Пістинського лісу, передусім з кутка Скуртаво. Звідси об’ємно-просторова композиція садиби мала розкриватися найбільш повно: вивершуючи Міську гору, гейби вінок чи корона, укріплення садиби (окопи з частоколом, в’їздова брама на кілька ярусів і наріжні вежі) разом із внутрішніми забудованнями (житловими та господарчими), очевидно, вирисовувалися живописною сильветою на фоні гір, що оточують Косів.
Багато інших будівель, приналежних до двору, стояли дальше від нього, за межами окопів. Найважливішими з них були: фільварок, млин і корчма[93]. В центрі Косова, під Міською горою, донедавна було розміщене лісництво у довгих будинках, які тутешні люди називали "конюшнями від замку ".
Всі будівлі у форталіціях споруджували виключно з дерева, застосовуючи зрубову конструкцію "у вугли"; дахи крили ґонтами. Теслярські роботи виконували, звичайно, місцеві майстри. Фелікс Марковскі вважав, що шляхетський двір бере початок від звичайної селянської хати, а форталіція – від селянської садиби у формі замкненого двору, насамперед гуцульської ґражди[94].