Смекни!
smekni.com

Косів - місто історичне та туристичне (стр. 8 из 14)

З огляду на нечисленність і бідність парохіян, а також через відсутність підтримки або й утруднення з боку влади, довго не вдавалося приступити до віднови церкви. І лише незадовго перед Другою світовою війною було розпочато будову згідно з проєктом, виготовленим 1925р. архітектом Евгеном Нагірним зі Львова, і закладено глибокі кам’яні фундаменти та виведено мур майже на метер заввишки[113] .

Одначе прихід радянської влади перешкодив продовжити будівництво. На місці церкви поставили пам’ятник Сталінові, потім – погруддя Марксові, яке 1990 року демонтували, а 1991- го встановили пропам’ятний хрест, 4жовтня 1996р. сесія Міської Ради повернула земельну ділянку міської церкви греко-католицькій громаді.

Мурована дзвіниця у формі воріт і могила січових стрільців, що розміщувалися колись на території церкви, були знесені у повоєнний час[114].

в) Церква Благовіщення Пречистої Діви Марії на Вербівці була закладена правдоподібно в кінці ХVІ ст., але не раніше 1579 року, позаяк окреме село Вербовець тоді ще не значиться, а тільки "село Кошов" і “містечко Кошов”, у яких записано по одному священику[115].

В 1699 р. була зведена наступна церковна будівля "на місці здавна освяченому коштом отця Никорака", тамтешнього пароха; церква мала три бані й була побита ґонтами. Візитатор 1745 року зазначає, що "церква хоч стара, але зі всім добра, [щоправда] потребує ремонту даху, на котрий уже є вісім тисяч ґонтів, куплених на Волощині, тільки ще не спроваджених."

1853 року виставлено нову (теперішню) церкву, – з п’ятьма банями[116].

г) Церква свв. Якима й Анни на Смодному була заснована 1740 року "на ґрунті новому коштом і старанням велебного отця Григорія Жовнірчука". Церква мала три бані, була покрита ґонтами. Церкві у рік її заснування жертвував на відпущення гріхів Євангеліє Матій, родом з Дніпра, який повертався зі стамбульської неволі[117]. (Той самий козак Матій офірував у 1743 р. Євангеліє і святомиколаївському манастиреві).

Наступну (нинішню) церкву виставлено 1841р.; вона теж трибанна. Біля церкви є дзвіниця, вартарня, цвинтар.

ґ) Церква св. Стефана в Городі була заснована в останній чверті ХVIIIст. Тоді громада сусідньої Річки, будуючи собі нову церкву, стару подарувала в Город[118]. У 1868-1872 рр. зведено в Городі нову церкву[119].

д) Церква Зачаття св. Йоана Христителя на Черганівці (Чегринівці). Барвисту леґенду про історію побудови цієї церкви розказав Станислав Вінценц у своєму знаменитому творі "На високій полонині" (1936 р.). Починається оповідь "із села Дідушкова Річка, що зветься також Красноїля… Росла там колись над Черемошем дуже велика гарна ялиця. 1757 року […] збудували з неї церківцю, з її грубого відземка зробили вівтар. Від тієї ялиці назвали парохію та село – Красноїля, себто "гарна ялиця". Ще перед сто тридцятьма роками та церківця там стояла; пізніше перенесли її на нове місце, зване Дубове, розташоване вгорі Дідушкової Річки, ближче до Голов. Там також звели, 1821 року, нову велику церкву, яка існує й досі. А стареньку церківцю[…] якби хтось хотів побачити, то мав би вирушити до Чегринівки. Саме там, при дорозі з Косова до Кут, стоїть вона напівзотліла, але все ще гарна; на пляні утворює хрест із короткими раменами, обліплена дашками та причілками. Над критим ґанком видніється напис – частково латиною, частково староцерковною мовою, - що мовляв, для потреб громади перенесено цю церкву 1821 року з Красноїлі".

Оскільки книжка " На високій полонині", як зазначено в додатку до неї, "базується головно на студіях[…] , і навіть найбільш прудкокрила фантазія автора ніколи не є довільною"120, то, очевидно, дана леґенда має під собою реальні факти, про котрі однак наразі не виявлено прямих документальних свідчень. Зокрема, не має підтверджень дата перенесення, яку подано в леґенді – 1821 рік. Так, згідно із шематизмом на 1832 р. церква в Черинівці у той час іще відсутня121 , натомість шематизм на 1887 р. датує її будівництво 1842 роком122. Іван Сеньків про факт перенесення зазначає так: "церкву продано й перенесено до Черганівки, а 1840 року побудовано нову церкву в Красноїлі"123.

Тут треба додати, що повищий напис над входом доводилось бачити

5 червня 1981 року, але був він тьмяний від часу, і тому прочитувалися лише окремі фрагменти (передовсім дата: “1821”, і фраза: “общества парафьанъ красноілъскихъ”); однак під час ремонту церкви в 1994р., згідно з повідомленням Михайла Городенка (с. 118), дошку з написом “кудись закинули”.

Поряд з черганівською церквою є також мурована дзвіниця у формі воріт.

е)Церква Різдва Пречистої Діви Марії на Волійці. Цю маленьку церкву (каплицю) було збудовано перед самою війною, оскільки проєкт на неї виготовили щойно 1936 року.

При радянській владі церква стояла без догляду і тому почала щораз більше руйнуватися. Перейнявшись проблемою збереження пам’ятки, розташованої в дуже гарній гірській місцевості, дружина художника Евгена Сагайдачного Зоя звернулася до Ігора Пелипейка, щоб він допоміг їй написати клопотання в райком компартії щодо реставрації церковного будинку. Попри те, що в ті часи здійснювалися масові атеїстичні заходи на знищення церков, місцеве керівництво, на диво, дозволило поремонтувати церківку; і було перекрито дах та виконано інші необхідні роботи124.

9. Природолікувальний заклад Аполінарія Тарнавського.

Цей пам’ятковий комплекс площею 12 га міститься в с. Смодному,

2 км від центру Косова. Заснував заклад у 1891 р. лікар Аполінарій Тарнавський (1851 – 1943). Насамперед було закладено парк і сад. Поступово сюди з різних кінців світу перевезли понад 150 видів дерев, кущів, витких і лазячих рослин. Зелені масиви розміщували таким чином, щоб, з одного боку, їхня декоративність і незвичайність добре проглядалися на фоні карпатських краєвидів, а з іншого – щоб за допомогою різних варіянтів одного й того ж виду рослини, які різняться між собою формою чи кольором, якомога ширше розкрити нескінченне багатство палітри садово-паркового мистецтва125.

Затишними алейками парку можна було потрапити до ориґінальних дерев’яних альтанок, іскристого водограю, а також на майданчики для соняшних і повітряних купелів та товариських ігор. У парку було розміщено кільканадцять дерев’яних вілій ("Головна , "Колиба" та ін. ), в яких могло одночасно влаштуватися сто осіб. Тут також були купальня, малий костел (каплиця ), гімнастична заля126. Будівлі були переважно двоповерхові; вони мали вишуканий вигляд завдяки дахам з різноманітними причілками, даховими вікнами й вежами та в наслідок широкого застосування ґанків, веранд, ґалерій і бальконів зі своєрідними поруччями та аркадами. Всі дерев’яні споруди будували згідно з проєктами майстри-гуцули із сусідніх гірських сіл.

У закладі Тарнавського лікували майже всі хронічні недуги, особливо спричинені незадовільним обміном речовин. Замість аптечних препаратів, електротерапії й т. п. застосовували природні ліки – повітря, сонце, воду, рух, дієту; саме тому лічницю називали природо-або водолікувальним закладом, а також гігієнічною лічницею. Під гігієною розумілися насамперед – гігієна харчування (дієта веґетаріянська, овочева, у виняткових випадках м’ясна, частіше змішана) і гігієна дихання чистим підгірським, багатим на озон, повітрям (лікувально-дихальна гімнастика, соняшні та повітряні купелі, спання при відчинених вікнах, фізична праця); крім того, застосовувалися м’які водолікувальні процедури (зокрема парові та сухі лазні, звичайні та хвилясті ванни, натирання, завивання в коци)127. Особливим зацікавленням користувалася т. зв. "соняшна лазня" – скляна посудина на терасі купальні, за допомогою якої соняшне проміння концентрувалося безпосередньо на шкірі того, хто в ній перебував; на відміну від електричної, ця лазня була приємнішою, бо містилася на свіжому повітрі – просто під соняшним промінням, а також вона була ефективнішою, оскільки завдяки їй можна було спотіти навіть узимі128.

Крім лікування, керівник лічниці та лікарі з метою пропаґанди гігієнічного життя кілька разів на тиждень дохідливо розказували пацієнтам про основи гігієни і способи лікування за допомогою гігієни у щоденному житті, тобто вдома129. Завдяки ориґінальній та нешкідливий методі лікування заклад Тарнавського дуже скоро став знаменитим на цілий край. Він постійно розбудовувався та упорядковувався, удосконалювалися старі засоби лікування й шукалися нові130.

Однак цей розвиток був загальмований після 22 вересня 1939 р., коли до Косова прийшла радянська влада, яка націоналізувала заклад, оголосивши його "народним курортом " і розквартирувавши у ньому червоноармійську частину, що перебувала тут до 1941р. На Тарнавського, котрий устиг еміґрувати до Єрусалиму131, було складено наступну характеристику, опубліковану 15 серпня 1940 р. в обласній газеті: "Цей псевдоучений нажив собі великі капітали на тому, що запровадив у своїй санаторії голодний режим, влаштовував спеціяльні "дні посту ", примушував хворих працювати цілий день на своїх городах, у саду." Далі нова влада обіцяла, що буде "поступово, наполегливо впроваджувати передові радянські методи лікування”132.

За німців на території закладу організовано школу аґрономів. Після повернення радянської влади відновлено 1947р. курорт ( від сімдесятих років – санаторія "Косів" ). Профіль курорту переорієнтовано на лікування дітей підліткового віку, хворих на туберкульозу легенів закритої форми133. Від воєнних лихоліть курорт зацілів, однак протягом наступних років парк і сад запустіли, а будинки – одні занедбано, інші спотворено некваліфікованими ремонтами, ще інші просто зруйновано.