Таким чином, технологізація всіх сфер життєдіяльності диверсифікувала галузеву структуру послуг у бік збільшення питомої ваги виробничих послуг. Наслідком зростання обсягів діяльності в сфері виробничих послуг стали кардинальні зрушення в галузевій, територіальній та організаційній структурі основних виробничих галузей. На даному етапі саме виробничі послуги визначають обсяги та номенклатуру виробництва, регулюють товарні потоки, особливо в індустріально розвинених країнах. Аналіз зовнішньоторгівельного балансу цієї групи країн засвідчує, що за 20 років його товарна складова постійно зменшувалась, а сервісна - зростала. Виробничі послуги поділяють на споживчі, що формуються ринком попиту, постачальницькі, обумовлені продовженням виробничої діяльності в сфері споживання, та посередницькі, призначені для створення сприятливих умов функціонування ринку (транспортні, інформаційні, телекомунікаційні, комп'ютерні тощо). Розвиток виробничих послуг сприяє загальній інтенсифікації виробництва, докорінно змінюючи логістичну систему, реструктуризуючи організаційну, галузеву, а згодом і територіальну структуру виробництва. Зміна моделі формування попиту на споживчому ринку стимулювала організаційні зрушення в бік зростання частки малого підприємництва на ринку послуг як більш гнучкої фор ми задоволення попиту. Ця тенденція характерна для всього світового господарства, але на ринку послуг вона проявляється найяскравіше. Середовище бізнес-діяльності малого та середнього підприємництва - це конкурентне середовище в якому загострення конкуренції потребує обов'язкового впровадження інновацій. У сфері послуг інновації стосуються самих послуг (інновації продукту), процесу їх виробництва (технологічні інновації) та організації споживання (інноваційний менеджмент). Інновації продукту, тобто створення принципово нових послуг, найчастіше пов'язані з загальним поступом технологізації суспільства і діють в таких напрямках: зміна сутності послуги внаслідок впровадження нових технологій; виникнення послуги в зв'язку з використанням нових технологій впровадження нових технологій шляхом надання послуг; створення нових технологій за допомогою послуг. В цілому радикальні інновації в сфері послуг менш поширені, ніжу виробничій сфері. Гетерогенність сфери послуг обумовлює різну інтенсивність та можливості впровадження інновацій. Аналіз динаміки галузевої структури постіндустріальних країн (1985-1996 pp.) свідчить, що найбільш швидкими темпами розвивались комунікаційні послуги (62%). Одночасно в цій галузі послуг спостерігалось повсюдне зменшення чисельності зайнятих внаслідок запровадження відповідного технічного обслуговування. Далі за темпами та часткою у ВВП виділяються виробничі та споживчі послуги (біля 50%), транспортні (37%) та фінансові (34%). Найменший інноваційний потенціал мають торгівля (22%), готельний і ресторанний бізнес (15%), соціальні, приватні та інші види послуг, тобто послуги, пов'язані зі значним використання ручної праці. Одним з найпоширеніших видів технологічних інновацій у сфері послуг є часткова або повна автоматизація. Вона дозволяє зменшити витрати часу та здешевіти надання послуг і за рахунок отриманого ефекту розширити мережу пунктів надання такої послуги, максимально наблизивши її до споживача. З іншого боку, дослідники відзначають, що заміна виробника автоматом в окремих випадках викликає у певної категорії споживачів опір таким інноваціям, що для підприємства обертається втратою клієнтури. Відмічаються також випадки погіршення якості надання послуг на перших етапах автоматизації, пов'язані з недосконалістю техніки, що використовується. Неможливість повної чи часткової автоматизації або поглиблення внутрішнього поділу праці знижує інноваційний потенціал галузі послуг, зміщуючи акценти з технологічної інновації на інноваційний менеджмент. У сфері послуг інновації стосуються переважно організації виробництва, а нові послуги виникають і впроваджуються внаслідок застосування промислових технологій. Найсуттєвішими технологічними інноваціями останнього часу є впровадження та використання комп'ютерних технологій, Internet, інтерактивного телебачення, банківських карток. Для значної частини послуг, особливо приватних, притаманне переважання ручної праці, тому розвиток сфери послуг потребує постійного притоку робочої сили. Більше того, динамічність розвитку сфери послуг великою мірою ґрунтується на наявності ринку праці. Тобто, сфера послуг, розвиваючись, створює нові робочі місця, а широка номенклатура послуг передбачає використання трудових ресурсів різної кваліфікації, широко застосовуються різні форми (зайнятість неповний день і неповний тиждень, використання гнучкого графіку роботи, завдяки якому забезпечується безперервність обслуговування тощо). Тобто, гнучкість використання робочої сили є додатковою перевагою сфери послуг, певним «зворотнім ефектом», що стимулює її розвиток. Використання новітніх технологій в сфері послуг надає переваги і в використанні робочої сили, зокрема, поширюється таке явище, як «надомництво»: наприклад, у США майже 4% зайнятих - це надомники, які використовують для роботи телекомунікаційну мережу. Створення високотехнологічних галузей (комп'ютерні, комунікаційні, інформаційні послуги, інжинірінг та інші) з високою оплатою праці забезпечує приток у цю сферу інтелектуальних ресурсів. Сучасні світогосподарські процеси створили попит і тим самим обумовили випереджаючий розвиток комунікаційних і інформаційних технологій. Це докорінно змінило не тільки організацію і характер праці в багатьох галузях, в тому числі й сфери послуг, а й вплинуло на інтенсивність ринкової діяльності. Оптико-волоконна система зв'язку, використання Internet, інтерактивного телебачення підвищило можливості візуалізації послуг, прискорило процес переговорів та укладання угод (часто без обов'язкового раніше безпосереднього контакту) і здешевіло його. Наприклад, проведення двогодинної відеоконференції коштує в п'ять разів дешевше за звичайну. Розвиток банківських послуг обумовлений тією роллю, яку відіграє рух капіталу за сучасних глобалізаційних умов. Потреби обслуговування ринку капіталу зробили фінансові послуги одним з найдинамічніших секторів сфери послуг, який застосовує найновітніші технології. Проведення банківських операцій сприяло створенню call-centers з обслуговування клієнтів, впровадження комп'ютерних технологій реорганізувало саму сутність банківської роботи, стимулювало виникнення нових видів послуг, зокрема, банківські операції в системі on-line, застосування електронних грошей тощо. Значного поширення набула електронна торгівля на базі використання Internet, особливо в постіндустріальних країнах. Наприклад, в Японії на неї припадає понад 70% обсягів роздрібної торгівлі. Значний вплив розширення електронних операцій справляє на розвиток страхування, брокерської справи, рекламної діяльності. Реклама стала одним з провідних секторів третинної сфери, охопивши всі засоби телекомунікацій, поширившись на видавничу діяльність. Серед десяти провідних рекламних агентств світу п'ять розташовані у США, по два - в Японії та Великій Британії, ще одне - у Франції. Рекламна діяльність, тяжіючи до поліграфічних центрів, центрів культури та концентрації засобів масової інформації, утворює потужні рекламно-інформаційні вузли з домінуючими позиціями не тільки в цій сфері послуг, а й у світовому господарстві: Нью-Йорк, Токіо, Лондон, Париж, Чикаго, Лос-Анджелес виділяються як міжнародні центри реклами. Зазначені інновації притаманні перш за все розвиненим країнам, особливо постіндустріальним, які й визначають сучасні світогосподарські зрушення. Застосування цих інновацій в країнах, що розвиваються або знаходяться на стадії трансформації дозволить їм ефективніше долучитися до світогосподарських зв'язків, але технологічне відставання пригальмовує цей процес, призводячи до збереження розриву в рівнях розвитку. Таким чином, можна стверджувати, що рівень розвитку та структурованість сфери послуг є наслідком і показником рівня розвитку економіки як на світовому, так і на національному рівнях, участі в міжнародному поділі праці, а сучасний етап переважаючого розвитку сфери послуг є наслідком структурної перебудови світового господарства під дією глобалізаційних процесів. На туристичному ринку зазначені процеси проявляються через специфіку туризму і особливості його функціонування, зокрема, відбиваючись у діяльності структурних елементів індустрії туризму, які є суб'єктами ринку виробника турпродукту. Ринок виробника турпродукту об'єднує суб'єктів туристичного ринку (юридичних та фізичних осіб), які виробляють туристичний продукт і реалізують його споживачеві-туристу. Тобто, ринок виробника - це пропозиція певного набору послуг і товарів, призначених для задоволення потреб туриста. Туристична діяльність за економічними ознаками є діяльністю з організації процесу споживання певних елементів національного багатства, матеріальних та нематеріальних цінностей, яка здійснюється бізнесовими структурами у взаємодії з місцевою владою. На цьому ринку можуть діяти фізичні особи (наприклад, ремісник, що виробляє і реалізує сувенірну продукцію), але в основному він представлений юридичними особами: підприємствами різних форм власності, організації, величини. Рівень розвитку ринку пропозиції забезпечується можливостями індустрії туризму і залежить від рівня її розвитку, особливостей діяльності, державної туристичної політики. Ринок виробника турпродукту має складну багаторівневу структуру залежно від характеру, обсягів, форм організації Діяльності. Його можна структурувати за різними ознаками і кожна структурна одиниця буде складати відповідний ринок (видовий субринок). За характером турпродукту можна виділити такі структури: а) ринок виробників продукції масового попиту; б) ринок виробників продукції нестандартного та елітарного попиту. За рівнем комплексності ринкового продукту: а) ринок виробників комплексного турпродукту (туроператори, турагенції); б) ринок виробників окремих туристичних послуг різного рівня комплексності (готелі, ресторани, транспортні компанії в різних видах транспорту, екскурсійні бюро). За ступенем інтегрованості в індустрію туризму: а) безпосередньо задіяні в туризмі, прибутки яких надходять в основному від туристичної діяльності (туроператори, турагенції, готелі, виробництво сувенірів); б) опосередковано задіяні в туризмі, для яких туризм є побічною діяльністю, джерелом додаткових надходжень (виробники продуктів харчування, заклади дозвілля, торгівлі). За масштабами діяльності, що визначаються наявністю капіталу, рівнем його концентрації і централізації: а) світогосподарського рівня (транснаціональні компанії в різних сферах індустрії туризма, готельні та ресторанні мережі); б) локального рівня (незалежні виробники середнього і малого бізнесу). З попередніми характеристиками пов'язані величина підприємств (малі, середні, великі) та розподіл за формами власності (державні, приватні, колективні). Структурувати ринок виробника можна також відповідно обраного цільового ринку попиту (наприклад, ринок турагенцій, що пропонують сімейний літній відпочинок на курортах Болгарії або ринок туристичних фірм, що спеціалізуються на пропозиції гірськолижного відпочинку). Таким чином, ринок виробника має видову структуру, представлену окремими галузями та видами діяльності з надання конкретних послуг в туризмі, територіальну структуру, представлену елементами, в межах яких сполучається діяльність з надання послуг (пункти, центри, вузли, курортні місцевості, райони, зони) та організаційно-управлінську структуру, яка відтворює різні рівні організації та масштаби діяльності (міжнародні, недержавні, державні, місцеві). Туристичні послуги продукуються відповідними виробниками - підприємствами, установами, об'єднаними в галузі та види діяльності, які виступають агентами туристичного ринку, суб'єктами діяльності на ринку туристичних послуг. Ринок туристичних послуг z цієї точки зору можна розглядати як систему відношень, що складаються між суб'єктами туристичної діяльності в процесі створення та реалізації туристичного продукту відповідно до мінливих запитів споживачів. Туризм як суспільне явище задовольняється діяльністю міжгалузевого комплексу індустрії туризму, до складу якого входять підприємства різного виду, типу, величини, рівня спеціалізації тощо. Всі вони є суб'єктами туристичного ринку, оскільки реалізують таким чином свої певні комерційні інтереси. Тобто, суб'єктами туристичного ринку можуть виступати практично всі елементи функціонально-господарської підсистеми індустрії туризму. За характером діяльності суб'єктів туристичного ринку можна поділити на продуцентів, що виробляють певний компонент турпродукту, та посередників, які організують конкретні послуги виробників у комплексний турпродукт - тур, з яким виходять на ринок. Відповідно, суб'єкти ринку виробника за рівнем комплексності створення турпродукту та інтегрованості в туризм можуть бути класифіковані наступним чином (таблиця 3.16).