Криміналістична ідентифікація – це процес та метод дослідження, де потрібно розрізняти об’єкти, ознаки та властивості.
Ознака – це показник, прикмета, знак, за яким можна розпізнати, визначити що-небудь. Не всі ознаки є ідентифікуючими. Ознака вважається ідентифікуючою, якщо вона відповідає деяким вимогам, наведеним нижче.
1. Ознака повинна відображатися в ототожнюючому (ідентифікуючому) об’єкті.
2. Ознака повинна бути нестандартною, а будь-яким відхиленням від норми, випадковим виробничим дефектом – дефектом обробки або експлуатації об’єкта.
3. Ідентифікуюча ознака повинна бути відносно стійкою і у певних межах ідентифікуючого періоду залишатися самою собою. Оскільки всі об’єкти підлягають постійним змінам, то для ідентифікуючої ознаки вони повинні бути несуттєвими.
4. Ідентифікуюча ознака повинна бути відносно незалежною, тобто мінімально корельованою з іншими ознаками. У світі все взаємопов’язане – поява однієї ознаки тягне за собою утворення іншої. Чим більше ознак взаємопов’язано, тим менша їх ідентифікаційна цінність.
5. Ознака є ідентифікуючою, якщо інформація про неї отримана методами та засобами, відповідними сучасному стану науки. Не можуть бути ознаками відомості окультних знань, результати явищ і фактів, які науково не підтверджені.
Властивості – це внутрішні ознаки, що відображають якісну кількість речовини (субстанції) та характеризують групову, родову та видову схожість порівнюваних частин цілого. Оскільки ототожнюванню підлягає ціле, яке в даний момент не існує, то властивості частин його лише умовно відповідають ідентифікуючим ознакам.
Для класифікації видів ідентифікації у спеціальній літературі використовують різні підстави. За рівнем досягнутої індивідуалізації ідентифікацію ділять на родову (групову) та індивідуальну, тобто криміналістичну; за природою ідентифікуючих об’єктів – на сигнальну та знакову; за способом відображення ідентифікуючої інформації – на ідентифікацію цілих структур, ділення цілого та ідентифікацію джерела походження. Зустрічаються ще змішані класифікації, з яких найрозповсюдженіші такі:
а) за матеріально фіксованим відображенням;
б) за ознаками загального походження;
в) за уявним образом;
г) за описом ознак;
За характером порівнювальної інформації ідентифікацію ділять:
а) за особливостями зовнішньої будови;
б) за особливостями зовнішньої будови і складу;
в) за функціонально-динамічними особливостями.
Суть будь-якого виду ідентифікаційного процесу складається з порівняння ідентифікаційних ознак та властивостей ідентифікованого об’єкта з їх відображенням в об’єкті ідентифікуючому. Порівнянню можуть підлягати: безпосередньо ідентифікований предмет з відображенням його ознак, як, наприклад, взуття з його слідом, знаряддя злому з об’ємним слідом тиску; безпосередньо ідентифікований об’єкт з його уявним образом – слідом пам’яті, закарбованим людиною, допускається під час упізнання людей та речей; порівнюватися можуть тільки відображення ознак ідентифікованого об’єкта, як це буває при ототожненні людини з відбитками пальців рук, інакше кажучи, ідентифікації цілого за його частинами.
Неважко помітити, що в усіх випадках ідентифікації фігурують тільки матеріальні або ідеальні відображення. Порівнювальне дослідження матеріальних та ідеальних відображень розпізнається за засобами, методами та процесуальними формами, які застосовуються. Ідентифікація за матеріальним слідом – відображенням, як правило, виконується спеціалістом з використанням різних технічних засобів та методів у формі судової експертизи, яку призначає слідчий.
Ідентифікація за ідеальним відображенням – слідом пам’яті, здійснюється джерелом ідеального відображення, тобто суб’єктом, який сприймав ідентифікуючий предмет (обличчя , річ тощо), при цьому ідентифікація здійснюється під час слідчої дії – пред’явлення для впізнання. Виконуючи різні види ідентифікаційного процесу встановлюють тотожність об’єкта або його класифікаційну належність.
Виходячи з наведеного криміналістичну ідентифікацію, на відміну від ідентифікації як загального методу, слід розділити за видами відображень на:
1) ідентифікацію за матеріально-фіксованим відображенням;
2) ідентифікацію за ідеальними слідами відображеннями (уявними образами, слідами пам’яті).
Завдання 3. Види слідів рук і способи їх виявлення під час проведення слідчих дій.
Будова шкіри на долонних поверхнях рук і механізм утворення слідів рук. Об’ємні і поверехневі (нашарування, відшарування), видимі, безколірні сліди.
Провести огляд скляного предмета (пляшки, банки тощо), описати методи виявлення, фіксації і вилучення слідів.
Шкіра людини складається з двох шарів. Поверхневий, або зовнішній, шар називають епідермісом, а другий – більш глибокий – дермою (шкірою). Будова шкіри на різних частинах тіла людини не однакова: на обличчі вона має форму зірочок, на поверхні долонь і підошв ніг – паралельних валиків, на решті поверхні тіла шкіра має сітчасту будову.
Дерма, яка знаходиться під епідермісом, має чисельні горбики, котрі іменуються дермальними сосочками. Тільки на долонних поверхнях рук і підошвах ніг вони розміщуються рядами, останні покриті епідермісом і утворюють валики-складки, які можна побачити неозброєним оком і їх називають папілярними лініями. Усередині сосочка знаходиться потова залоза, протока, яка виходить на гребінь папілярної лінії та утворює отвір, який називається порою. Пора являє собою лійкоподібний отвір з нерівними краями, з якого постійно виділяється потова речовина. Через те, що на лодонях немає жирових залоз, то при торканні предмета рукою утворюється потожировий слід.
Валики розміщені паралельно рядами і між ними існують рядочки, а рядочки і валики, згинаючись разом, утворюють візерунки, які називають папілярними. Особливу складну будову вони мають нігтьових фалангах. На фалангах пальців папілярні лінії починаються з одного боку і закінчуються на другому, утворюючи майже прямі лінії. Лише на нігтьових фалангах лінії піднімаються вверх, згинаються і утворюють дуги, петлі, завитки (кола), які уявляють собою папілярні узори.
Кожна папілярна лінія має зовнішні особливості будови у вигляді розривів, роздвоєнь, злить, стовщень тощо, які називаються деталями або частковими ознаками.
Розглядаючи папілярну лінію в лупу, на її гребені можна побачити будову пор, які мають форму багатокутників, овалів з нерівними краями, що дозволяє відрізняти їх один від одного. Краї папілярних ліній також не рівні, мають форму згину. Особливості будови пор і країв папілярних ліній є власними ознаками, сукупність яких використовується для ототожнення. Таким чином, ознаки папілярних узорів допустимо розглядати на макрорівні і до них відносяться загальна форма узору, будова окремих деталей папілярних узорів. Дослідження цих загальних ознак, як правило, проводиться візуально, часом із застосуванням лупи малого збільшення. Цей розділ слідознавства (трасології) називають дактилоскопією.
Криміналістичне дослідження пор як джерел інформації для розшуку і ототожнення людини називається пороскопією, яка є окремим розділом дактилоскопії.
Криміналістичне дослідження нерівностей будови країв папілярних ліній на долонних поверхнях рук і підшв ніг утворює відділ дактилоскопії, який називається еджескопією.
Загальні і власні (окремі) ознаки будови папілярних узорів характерні трьома властивостями, які дозволяють проводити ідентифікацію людини за ними, а саме: індивідуальність, відновлюваність, відносна незмінність.
При вчиненні яких-небудь дій найчастіше беруть участь руки і ноги. Тому в першу чергу сліди-відображення будови рук і ніг використовують при розкритті і розслідуванні злочинів.
Торкаючи предмет або спираючись на нього рукою, залишають сліди долоні і пальців. Рука діє як будь-який фізичний об’єкт, тому вид сліду залежить не тільки від сдідоутворюючого предмета, а й від слідосприймаючого, величини прикладеної сили, спрямування руху слідоутворюючого об’єкта. Якщо палець торкається пластичних матеріалів (пластилін, віск, глина) або сипучих речовин (крейда, борошно, цемент), що знаходяться в масі, то внаслідок деформації (втискання, утрамбування) утворюються об’ємні сліди, які копіюють форму візерунка. Коли рука торкається твердих об’єктів, то утворюються поверхневі сліди за рахунок нашарування (відділення) речовини, що знаходиться на пальцях, або відшарування речовини, що знаходиться на слідоутворюючому об’єкті. У першому випадку виникають пофарбовані або безколірні сліди, а в другому – тільки пофарбовані.
На долонних поверхнях рук немає жирових залоз, хоча сліди називають потожировими. Тоді звідки виникає жир на пальцях рук ? Руки майже завжди забруднені внаслідок торкання ними інших частин тіла, на яких шкіра постійно змащена жиром, який виділяється. Змішуючись з потом, утворюється потожирова речовина, яка відшаровується при торканні і утворює слід, який називається потожировим. Крім потожирової речовини, на руках майже завжди є частки інших забруднень, які потрапляють з предметів, до яких торкається рука. Це мікрочасточки пилу, фарбуючих і рідких речовин. При контакті з предметом нашарована на пальці речовина відшаровується і залишається на предметі у вигляді сліду – видимого, слабовидимого, маловидимого, невидимого.
Потожирова речовина безколірна, тому нашарування ії на предмет, особливо пористий, невидиме, крім того, піт швидко вбирається пористою (шорсткою) поверхнею. Сліди, які утворилися на таких поверхнях, не можна виявити шляхом звичайного огляду, навіть використовуючи оптичні прилади – лупу, мікроскоп. У таких випадках потрібні інші технічні засоби і методи.