В Україні нині існує 17 національних природних парків, активно функціонує, здійснюючи екологічний туризм, приблизно полонина з них - ті, що мають вже чималий досвід існування. Насамперед, це Карпатський, Шацький, Синевірський національні парки. Значна частина парків створена в останнє десятиріччя і нині знаходяться в процесі становлення. Здійснення екотуризму в національних парках залежить в першу чергу від їх функціонального зонування. В більшості парків Європи і світу туристи знайомляться в парках із природою, близькою до незайманої (абсолютно незайманих ділянок у нас вірогідно вже немає). Для цього відведена спеціальна зона, де дозволене лише регульоване рекреаційне використання. Іншого використання земель, в тому числі і регуляційних заходів, в цій зоні немає. В Україні такої зони в парках немає. Туризм здійснюється в основному в зоні регульованої рекреації, де дозволений ряд втручань і можуть здійснюватись певні регуляторні заходи. Тому доцільно збільшити кількість функціональних зон в наших національних парках з тим, щоб в іонах регульованої та стаціонарної рекреації здійснювався туризм більш широкого профілю. Для організації екологічного туризму, в тому числі і іноземного, слід відвести території, повністю вилучені із господарського використання. Тут людина зможе дійсно побути наодинці з збереженою природою, замислитись, чому в Україні так мало цих ділянок, запам'ятає цю зустріч з природою на все життя.
Гальмує розвиток екологічного туризму в національних парках України нерівномірне розміщення цих парків на території України, насамперед, в її південній приморській частині, яка здавна привертає увагу туристів. В приморській частині території України лише один національний парк -Азово-Сиваський, який нині має особливий режим відвідування. Жодного національного парку досі немає в Криму. Плани створення національних парків в Приазовї та на Сиваші досі не реалізовані. Немає національних парків, наприклад, на Одещині, природа якої завжди вабила туристів. Треба подумати, як прискорити створення таких парків на Одещині, поєднання моря з чудовими приморськими ландшафтами та різноманітною рослинністю, безперечно, викличе великий інтерес туристів. Від цього виграють останні і самі одесити. Все це стримує розпиток екологічного туризму в південній частині України.
В центральноєвропейських країнах базою розвитку туризму, насамперед, екотуризму, є також регіональні ландшафтні парки - парки місцевого підпорядкування, які мають в різних країнах назву природних ландшафтних, регіональних тощо. Ці парки підпорядковуються регіональним адміністраціям, вони доповідають та розширяють мережу національних парків. В деяких країнах (Німеччині, Польщі) кількість перевищує число національних парків. Регіональні ландшафті парки (РЛП) в більшій мірі, ніж національні поєднують в собі природоохоронні та суто соціальні функції, їх нерідко розцінюють як перехідну ланку між об'єктамиохорони природи та культури.
Для України потреба в мережі РЛП є дуже значною, приховуючи, що наша держава - густонаселена країна з високим ступенем розораності території та низькою (близько 15%) лісистістю. Створення РЛП дозволяє використовувати наявний рекреаційний потенціал регіонів, проводити екологічний і пізнавальний туризм, спортивне мисливство та рибальство.
Екологічний туризм, наприклад, базується на принципах використання природного середовища з мінімальним навантаженням, формуванням і спрямований на пом'якшення суперечностей між проблемами організації охорони природи та туризму. Екотуризм буває річних форм, зокрема кваліфікований, пішохідний, водний, стаціонарний, "школи екстріму-школи виживання" тощо. У регіональних системах екоіуричму регіональні ландшафтні парки мають бути центрами, пунктами обслуговування та туристичними місцевостями. Важливою тут с кількість та різноманітність об'єктів демонстрації, наявність унікальних об'єктів (геологічних, гідрологічних, ботанічних).
З 1992 році була затверджена нова для України категорія регіонального ландшафтного парку та створені перші РЛП. В Україні вже створено 35 регіональних ландшафтних парків в 16 областях України, а також АР Крим та м. Києві. Проте, існуючі РЛП нині ще здебільшого не розгорнули свою діяльність, в багатьох із них немає дирекції та штату, не проводяться екскурсії. Фінансова скрута стримує розвиток діяльності регіональних ландшафтних парків. Проте, у перспективі система РЛП є важливою базою розвитку екологічного туризму в регіонах.
В практиці діяльності регіональних ландшафтних парків європейських країн вироблені форми та методи проведення в них екологічної освіти. Підсумовуючи європейський досвід, можна запропонувати такі форми навчання для різних умов:
1. Навчання, яке можна проводити в навчальних осередках або на існуючій в парку туристській базі:
• організація тематичних таборів для молоді по різній природознавчій, краєзнавчій, історичній тематиці (ботанічних, зоологічних, археологічних);
• організація " шкіл природи" для дітей і молоді з промислових центрів та міських дітей;
• організація художніх та фотографічних виставок із широко представленою екологічною тематикою;
• організація пішохідних маршрутів, велосипедних та кінних змагань, змагань зі спортивного орієнтування при залученні екологічних елементів до умов їх проведення;
• організація екологічних ігор на території парку.
2. Навчання, яке можна проводити в школах та інших навчальних закладах на території парків:
• проведення конкурсів на кращий літературний або художній твір на екологічну тематику;
• проведення екологічних олімпіад з комплексною тематикою;
• співпраця парків зі школами по проведенню лекцій, бесід, спільних екскурсій, акцій по впорядкуванню лісових площ, берегів водойм;
• проведення молодіжних екологічних з'їздів, конференцій тощо;
• проведення разом з місцевими органами екологічних свят (наприклад, Дня Землі, Дня охорони навколишнього середовища, Дня водно-болотних угідь, Дня охорони біорізноманіття).
3. Інші форми екологічної освіти:
• підготовка групи екскурсоводів зі шкіл та молодіжних клубів для проведення екологічних екскурсій на території парку;
• закладання на території парку мережі екологічних, навчальних стежок, в тому числі тих, які демонструють деструкційну діяльність людини у природному середовищі;
• підготовка та видання популяризаційних матеріалів, в яких висвітлюється діяльність парку (календарів, путівників, листівок тощо);
• організація "гуртків друзів ландшафтного парку" серед молоді та дорослих;
• допомога в організації та проведенні польових практик студентів, участь у симпозіумах та конференціях, на яких обговорюються проблеми регіональних ландшафтних парків.
Особливої уваги вимагає здійснення в парках туризму, в т.ч. екологічного. Істотне значення для розвитку туристичних функцій має положення території в мережах туристичних шляхів, трас і елементів зв'язку міжнародного значення. Ландшафтні умови є базою туризму, вони стають в умовах сучасної цивілізації предметом зацікавлення суспільства.
В парках можливий розвиток різних форм краєзнавчого, навчального туризму та інших форм таких як пішохідний, водний, велосипедний, кінний, рибальський, мисливський, "фотографічне сафарі". Специфічною є організація так званого "наукового туризму" для відвідування з відповідним оформленням науковцями різних країн цінних природних ділянок з метою ознайомлення і проведення наукових досліджень. Ця форма туризму успішно розвивається нині в різних країнах. Можливим також є проведення на базі регіональних ландшафтних парків регламентованої польової студентської практики, насамперед для географів та біологів.
Особливе значення для України має нині екологічний туризм, туризм у трансдержавних регіонах та альтернативний туризм. Останній напрямок включає нерегульовані форми проведення вільного часу під час туристичних виїздів, сполучення туризму з іншими заняттями та з іншим способом життя. Значну роль будуть відігравати регіональні ландшафтні парки у так званих "трансграничних охоронних поясах (смугах, зонах)", які проектуються нині у прикордонних місцевостях. Вони будуть створені на кордоні з Росією, Білоруссю, Польщею. Трансграничні природоохоронні пояси будуть включати природно-заповідні, в першу чергу поліфункціональні території з різним характером режиму на суміжних територіях різних держав. Має бути встановлений також особливий режим користування на територіях ведення господарства в цих смугах. Формування цих поясів дозволить зменшити денатуралізацію природного середовища, покращити екологічну ситуацію, сприятиме повноцінному розвитку індустрії рекреації, раціональному використанню природного, історико-архітектурного, етнографічного потенціалу регіонів. Все це може істотно вплинути на розвиток туризму (насамперед, екологічного) у таких регіонах, що сприятиме розширенню екологічної просвіти в Україні, особливо в даних регіонах, а в майбутньому можливий розвиток міжнародних взаємовідносин на регіональному рівні з приводу туризму на транскордонних територіях.
Еколого-освітня діяльність національних та природних парків України досить добре відпрацьована. Розвиток екологічного туристичного потенціалу регулюється ст. 42 закону України „Про природно-заповідний фонд України”. В україні нині існує 17 національних природних парків, і половина з них займається розвитком екотуризму.
Географічне положення: розташована на Правобережній Україні, у центральній частині Полісся. Річки належать до басейну Дніпра. Притоки Дніпра – Тетерів, Ірша, Ірпінь. Притоки Прип’яті – Случ, Уж, Уборть. Великі площі на Поліссі займають болота. Ландшафт – рівнинна поверхня, на півдні густо порізана ярами, річковими долинами. Водні ресурси: понад 200 малих річок, головна з яких - Тетерів (притока Дніпра).