Рекреаційно-туристичні ресурси Житомирської області (стр. 5 из 9)

Площа: 29,9 тис. кв. км.

Населення: 1432,7 тис. Щільність населення - 47,9 осіб на 1 кв. км.

Адміністративно-територіальний розподіл: 23 райони.

Обласний центр: м. Житомир.

Влада: керівництво Житомирської облдержадміністрації складається з голови, першого заступника голови облдержадміністрації; заступника голови облдержадміністрації з питань інформаційної сфери, релігій, національностей, культури, спорту; заступника голови облдержадміністрації з питань гуманітарної і соціальної сфери; заступника голови облдержадміністрації з питань промисловості, енергетики, транспорту і зв'язку; заступника голови облдержадміністрації з питань будівництва, житлового, комунального та шляхового господарства; заступника голови облдержадміністрації з питань розвитку територій і зовнішньоекономічних зв'язків; заступника голови облдержадміністрації з питань сільського господарства і продовольства, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення; заступника голови облдержадміністрації з політико-правових питань і заступника голови з питань організації діяльності апарату облдержадміністрації з організаційної, правової, кадрової і контрольної роботи.

Клімат: помірно континентальний. Літо тепле і вологе, зима м’яка. Середня температура липня +19°C, січня –6°C. Кількість опадів становить 600-650 мм. Найбільша кількість – навесні і влітку у вигляді дощу.

Природно-рекреаційний потенціал: бальнеологічний курорт лісостепової зони, розташований на півдні м. Житомира, на березі річки Тетерев. Для лікування застосовується радонова гідрокарбонатно-хлоридно-кальцієво-магнієва вода. Корисні копалини: налагоджено видобуток титанових руд, динасових кварцитів, кольорового напівдорогоцінного каміння - берилу, топазу, кварцу; є необмежені запаси декоративно-облицювального каменю (лабрадориту, граніту, габро); родовища високоякісного пірофіліту, унікальне родовище кварцитів.

Транспортна мережа: основні залізничні вузли – Коростень, Житомир, Бердичів, Новоград-Волинський, Овруч. Добре розвинений автомобільний транспорт. Житомир поєднаний авіаційними лініями з великими містами України. Економічний потенціал: Промисловість: у структурі промислового виробництва регіону найбільшу питому вагу мають харчова промисловість, машинобудування та металообробка, деревообробна промисловість та промисловість будівельних матеріалів. В області виробляється 48% загальноукраїнського обсягу фарфоро-фаянсового посуду, 33% лляних тканин і панчішно-шкарпеткових виробів. У структурі виробництва товарів народного споживання частка продовольчих товарів становить 61%. Загалом у регіоні на самостійному балансі перебувають 403 промислові підприємства, функціонує 372 малі промислові підприємства.

Сільське господарство: Житомирщина – регіон, де значного розвитку набуло хмелярство і льонарство. Тут збирають 75% українського хмелю і 30% льону-довгунця. Культура і традиції: культурно-архітектурні пам'ятки в Овручі, Житомирі, Новоград-Волинську відносяться до періоду існування Київської Русі; в області є пам'ятки садово-паркового мистецтва, музей фарфору в Баранівці, садиба і пейзажний парк у містечку Верхівнянську, де жив і працював видатний французький письменник О. де Бальзак, музей космонавтики ім. С.П.Корольова.

РОЗДІЛ 4. ТУРИСТИЧНИЙ МАРШРУТ ПО ЖИТОМИРЩИНІ

Зупинка 1. м. Житомир

Житомир - областний центр, що стоїть на берегах р. Тетерів і її притоки Кам'янки. Датою його заснування вважають 884 рік. З тим часом пов'язана легенда про дружинника київських князів Житомира, який заснував на високому березі Кам'янки поселення. Воно дало початок місту. За іншими переказами, про словосполучення "жито міряти" або "жити в мирі". В Житомирі є Преображенський катедральний собор, 1864. Збудований на місці Василіянської церкви (1771). Висота храму 53 м.

Житомирська духовна семінарія - навчальний заклад Києво-Житомирської дієцезії римо-католицької церкви в Україні.

Починаючи з ХVII ст. всi майбутнi священики мали проходити обов’язкове навчання в духовних семiнарiях. Вже тодi iснували такi навчальні заклади: Єпархiальнi (Кракiв, Кєльце), єзуїтськi (Сандомир, Люблiн) i мiсiонерськi (Люблiн, Кракiв). Щодо Київської Єпархiї, то до середини ХVIII ст. ресурс душпастирiв поповнювався завдяки винятково iнiцiативi єпископiв та їх вмiнню домовлятися з керiвництвом вище эгаданних семiнарiй або монашеських орденiв про вiдрядження молодцх священикiв на Україну. Папа Бенедикт ХIV в 1740 р. видав буллу в якiй зобов’язав єпископiв закласти в кожнiй єпархiї свою власну семiнарiю i зробити акцент на вихованнi молодого клеру.

В 1749 р. єпископом Київської єпархiї призначили Каетано Солтика, який теж мав конкретне доручення впродовж трьох рокiв закласти семiнарiю. Можна припустити, що вiн активно взявся за справу. Iснує iнформацiя, що в 1750 р. схоластик київського капiтулу ксьондз Михайло Гурський заповiдав власнi кошти 10 тис. злотих та щорiчнi вiдсотки на утримання вихованцiв, тодi б чоловiк. Отже, правдоподiбно, що в 1750—1751 рр. в Житомирi робились спроби налагодити нанчання молодi.

В 1784 роцi єпископом було призначено вже вiдомого нам Каспара Цецiшевського. Вiн вирiшує сконцентрувати весь капiтал вiд заповiтiв ксьондза Гурського (10 тис.), єпископа Солтика (решта в 32 тис.) та вiдсотки вiд нерухомостi в Фастовi (68 тис.) в одному мiсцi, на рахунку семiнарiї. Це закрiплено актом капiтулу 19 линия 1785 року i затверджено в Римi 11 сiчня 1788 року. І щоб остаточно забезпечити стабiльне фiнансування процесу навчання i непов’язувати його з вiдрахування вiдсоткiв вiд майна єпископського, Цецiшевський власним коштом будує та заселяє в степу, неподалiк Фастова, село Фастiвка, дохід вiд якого (5500 злотих повнiстю спрямовусться на потреби семiнарiї. Це рiшення єпископа вiд 15 березня 1790 року затвердив Київський капiтул актом 15 линия 1791 року.

Що ж до самого навчання, то ще в 1784 роцi Цецiшевський вiдвiдав в Варшавi ксьондза Миколу Семенського, вiзитатора мiсiонерських громад св. Вiнцента, i домовився з ним про вiдрядження до Житомирськї семiнарiї 3-х священикiв для педагогичної працi. Закупив власним коштом пiдручники, релiгiйну лiтературу, iнше обладнання для семiнарiї. Будинок, що побудував єпископ Солтик, вiдремонтував i вiддав для помешкання вчителiв та вихованцiв. Власноручно написав устав для внутрiшнього життя семiнарiї, який затверджено 6 травня 1785 року. В якiйсь мiрi цю дату можна вважати днем народження Житомирської семiнарiї.

В той час на терені Луцькот – Житомирської єпархії існувало три духовні семінарії (Луцьк, Житомир, Олика). На самому початку 40-х рокiв ХIХ ст. єпископ Михайло Пiвницький вирiшив повернути власну резиденцiю до Житомира. Що ж до єпархiальних семiнарiй, то найбiльш правдоподiбно передбачалося об’єднати всi три навчальні заклади в єдиний i розташувати його також в Житомирi. Скорiш за все має рацiю iсторик кс. Вичавський (ОГМ), коли стверджує, що Пiвницькому сподобалася iдея оселити майбутню семiнарiю, при Житомирському францисканському монастирі (можливо, в першу чергу, з фiнансової точки зору) i вiн iнспiрував його закритгя.

І дiйсно, такий указ Миколи І вiдбувся 12 листопада 1842 року. Монахи залишили Житомир i в їхнiх примiщеннях розташувалися семiнаристи. Але безпосередньо самий костьол св. Яна з Дуклі та деяке майно ще залишалося пiд опiкою францисканцiв майже три наступнi роки. Можливо, це було викликано фiнансовою неспроможнiстю семiнарii утримувати додатково ще i храм.

Пiсля польського повстання 1863 року, наказом київського, волинського та подiльського генерал-губернатора Безака вiд 21 вересня 1866 лiквiдована Кам’янецька семiнарiя. Частка вихованцiв продовжили навчання в Житомирi, на кошти що видiлив єпископ Боровський. 1919 р., пiсля встановлення в мiстi влади бiльшовикiв, семiнаристи на чолi зректором та єпископом Годлевським були змушенi евакуюватися до Олики.

Органiзацiйно-господарськими питаннями на новому мiсцi керував ксьондз Фелiкс Шиарбаховський i вихованцiв розташували в замку родини Радзивiллiв, 29 червия 1920 року в Олицькому колегiатському костьолi пiд керiвництвом єпископа Дубовського вiдбулися урочистостi з нагоди чергового випуску молодих священикiн. Але тодi ж, пiд тиском бiльшовицьких вiйськ семiнарiї довелося евакуюватися далi, до Гнезно. Пiсля замирення мiж Росiсю та Польщею семiнарiя повернулася до Луцька в 1922 роцi.

Таким чином, пiд тиском iсторичних обставин Житомирська духовна семiнарiя продовжили своє iсвування в 1922—1941 рр. пiд прапором Луцької. Подальше воєнне лихолiття та вiдновлення на всiй територiї Украiни радянського суспiльно- полiтичного устрою зробили неможливим навiть саме питання про будь-яке вiдродженвя органiзацiйних структур римсько—католицької Церкви, в тому числi i духовного навчального закладу.

Стало можливим це лише в вереснi 1995 р. Зусиллями спископа Яна Пурвiнського, єпископа-помiчника Станiслава Широкорадюка, небайдужих священикiв єпархii та викладачiв з Польщi Житомирська духовна семiнарiя вiдновила свою дiяльнiсть. З приводу того, що досi державноi владою мiста Житомира не повернуто будинок семiнарiї по вул.Театральнiй (примiщення облвiйськомату), семiнаристи розташувалися в мiстечку Ворзель, неподалiк Києва.(Д.В.П.)

Рис. 4.2. Римсько-католицька церква

Рис. 4.2. Катедральний костел св. Софії

В Житомирі проживає велика кількість католиків - так вже історично склалося. Природно, що в місті є кілька старих католицьких храмів. Найголовніший з них - катедральний костел св. Софії (Катедральна пл, 2). На сьогодні це ци не найстаріша архітектурна пам'ятка міста. Храм було збудований в 1737-51 рр. (за іншими даними, в 1746 р.) в стилях пізнього ренесансу та бароко. Місце вибрали вдало - на старому замковому майдані.