Тобто, зусилля державної туристичної політики, спрямовані на створення туристичного іміджу країни, його закріплення та реалізація маркетингових програм задля посилення конкурентних позицій національного туристичного ринку стимулюють формування нових туристичних потоків і входження країни до світового туристичного процесу. Конкурентні переваги на туристичному ринку надаються господарським комплексом країни і забезпечуються ефективністю індустрії туризму, її повноструктурністю (комплексністю), пропорційністю розвитку структурних складових (галузей), відповідністю територіальної структури попиту/пропозиції. Саме ця відповідність, закріплена в ареальних та дисперсних елементах територіальної структури туристичного ринку, лежить в основі формування територіальних ринків різного порядку, а форми суспільної організації туристичного споживання (територіальна концентрація, спеціалізація, кооперування та комбінування) визначають їх конкурентні переваги. Оцінка конкурентних позицій країни включає оцінку умов та чинників, процесів та закономірностей функціонування ринків вищих рівнів: світогосподарського та його видових і регіональних структур. Сукупна дія умов та чинників внутрішнього та зовнішнього порядку на виробництво/споживання внутрішнього турпродукту характеризує стан ринкового середовища туристичної діяльності, обумовлює пріоритети в застосуванні тих чи інших регуляторних механізмів в діяльності суб'єктів національного турринку і закріплюється обсягами споживання туристичних послуг, участю країни в туристичному поділі праці. Конкурентні позиції оцінюються за параметрами, які забезпечують доступність турпродукту даного національного ринку і інших пропонованих ним послуг як за ціною, так і за сукупними витратами часу та зусиль (зручність транспортних сполучень, візові та митні формальності, обмінний курс валют та умови обміну валюти тощо) і забезпечують задоволення мети подорожування, створюючи умови безпечного (політична та економічна стабільність), комфортного (розвиток транспортної інфраструктури та зв'язку тощо), якісного обслуговування (розвиток індустрії туризму). В цьому напрямку завдання країн різного типу туристичного ринку також відмінні. Якщо країни високоінтенсивного та стабілізованого ринків туристичних послуг основну увагу спрямовують на удосконалення стандартів якості, на розширення доступу до інформації про інновації на ринку виробника турпродукту, створюючи нові інформаційні мережі та Web-сторінки, проводячи фестивалі, виставки та інші маркетингові заходи, то країни реформованого типу основну увагу приділяють удосконаленню матеріально-технічної бази та розвиткові інфраструктури. Оцінка конкурентних позицій України на ринку туристичних послуг спирається на загальнонаціональний імідж країни. Слід зазначити, що цьому питанню не приділялась достатня увага і наша країна понесла ряд втрат, які торкнулися її становища на міжнародному туристичному ринку. Якщо одразу по отриманні Незалежності до країни збільшився потік туристів (етнічних - з країн зі значною українською діаспорою; ділових - з економічно розвинених країн), то вже в середині 90-х років XX ст. намітився спад в'їздного туризму, оскільки зовнішній (партнерський) інтерес до країни не був закріплений реальними кроками формування ринкової економіки, а дестабілізація внутрішнього ринку викликала падіння рівня життя населення (практично зник внутрішній туризм), що позначилось зростанням міграційних потоків і однією зі складових цього процесу стало стрімке зростання зарубіжного (виїздного) туризму, вмотивованого поліпшенням економічного становища власного та сім'ї (шоп-туризм, сезонний відток робочої сили за туристичними візами тощо). Загальна економічна стагнація позначилась на індустрії туризму скороченням виробничих потужностей та чисельності зайнятих в базових галузях, а з іншого боку - зростання попиту на зарубіжний туризм викликало хвилю пропозиції, яка була закріплена численими туристичними фірмами, що виникали «на пустому місці», тобто не маючи ні надійного та якісного турпродукту, ні кадрового професійного забезпечення, ні сучасної матеріально-технічної бази, яка б надавала можливості постійної співпраці з зарубіжними партнерами на регіональному ринку. Стихійність внутрішнього ринку створила імідж ненадійного партнерства як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках і підірвала довіру до національного виробника турпродукту. Таким чином, з одного боку, помірність в реформуванні економіки, яка позначилась падінням рівня життя і погіршенням іміджу країни на зовнішніх ринках, а з іншого - стихійність входження в світовий туристичний процес, що також не формувало позитивного туристичного іміджу. Тільки з другої половини 90-х років, завдяки стабілізації внутрішньої соціально-економічної ситуації, стали помітні зусилля в напрямку розвитку національного туристичного ринку. Зусилля державної туристичної політики, спрямовані на стабілізацію ситуації і введення її в «цивілізоване» русло полягали у створенні законодавчої бази (Закон про туризм, при всій його недосконалості, на середину 90-х років дозволив ввести анархію і стихію ринку, що формувався, в певне русло нормування даного виду діяльності, запровадивши, зокрема, ліцензування, а згодом і сертифікацію послуг), керованості процесом (був створений Державний комітет України з туризму - зараз Державна туристична адміністрація - і почала формуватись державна політика в цій сфері та механізм її впровадження). Паралельно реформувалась матеріально-технічна база, зокрема, була проведена приватизація об'єктів розміщення, практично спочатку створювалась система підготовки кадрів. Це одразу позначилось на зростанні обсягів внутрішнього туризму, пожвавленні екскурсійної діяльності, зміні мотиваційних уподобань зарубіжного туризму. Таким чином, конкурентні позиції країни, створення привабливого туристичного іміджу є віддзеркаленням суспільних процесів, що відбуваються в країні. Визначення конкурентних позицій України на ринку туристичних послуг передбачає визначення конкурнтного кола. Європейський вибір нашої країни обмежує це коло Європейським макрорегіоном. Однак значна територіальна диференціація в рівнях соціально-економічного розвитку, як вихідного положення для формування та розвитку індустрії туризму, закріплена в різних типах національних туристичних ринків, поляризація суспільного розвитку країн регіону, закріплена реструктуризацією світогосподарських зв'язків та геопросторовою структурою світового і регіонального ринків, потребує позиціювання конкурентних засад України на регіональному ринку. Україна належить до Європейського туристичного макрорегіону, який поділяється ВТО відповідно до принципу регіональної єдності (континуальності) та особливостей пропозиції туррподукту на п'ять субрегіонів: Північний, Західний, Цент-рально-Східний, Південний та Східно-Середземноморський. Центрально-Східний, до якого входить Україна, є найбільшим за площею і найчисленішим за кількістю країн: з 53 країн регіону до його складу входить 21. Це колишні соціалістичні країни Центральної Європи та СРСР, активний вихід яких на європейський туристичний ринок та входження в світовий туристичний процес розпочалось наприкінці 80 - протягом 90-х років XX ст. Але в цьому субрегіоні сутність, напрямки та темпи суспільних реформ були відмінні, відповідно до внутрішніх умов кожної країни, тому й рівень соціально-економічного розвитку і, відповідно, рівень розвитку національної індустрії туризму, її пропозиції та можливості також різні. З огляду на це недоцільним є розглядати весь субрегіон як конкурентне середовище українського туристичного продукту. Методично доцільнішим вважаємо обмежити конкурентне коло країнами-сусідами України, оскільки такий підхід дозволяє дотриматись основ конкурентности подібності турпродукту та умов його просування на ринок. Саме ці ознаки (спільність історичної долі, умови розвитку та ринкового середовища, сталість соціально-економічних і туристичних зв'язків) дозволяють виокремити на основі україно-центричного підходу регіональний субринок у складі Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії, Росії, Білорусі, Молдови - Український регіональний субринок (УРР) - таблиця 4.6. Включення до даного субринку Болгарії, з якою немає безпосередніх кордонів, вмотивоване спільністю ресурсів Чорноморського узбережжя, які використовуються в пропозиції традиційного для обох країн турпродукту.