6. страхування не повинно перетворюватися у надмірну опіку й заважати вихованню навички самостійного виконання вправ.
Перехід на самостійне виконання вправ має велике значення на виховання у військовослужбовців сміливості, рішучості , упевненості в своїх силах.
6. Лікарський контроль і самоконтроль
Одним з важливих заходів профілактики травматизму є лікарський контроль і самоконтроль. Не менше одного разу на рік, ті хто займається напруженою фізичною підготовкою повинні проходити поглиблене медичне обстеження. Крім того вони повинні проходити поточний медичний огляд, особливо перед змаганнями.
У лікарський контроль входить:
- медичне забезпечення ФП військовослужбовців під час навчально-тренувальних занять і змагань;
- санітарно-гігієнічний контроль за місцями і умовами проведення і фізкультурно-оздоровчих заходів;
- попередження травматизму на заняттях;
- попередження захворювань серед військовослужбовців;
- санітарно-просвітницька робота;
- регулярний лікарський огляд.
Складовою частиною лікарських оглядів і обстежень є оцінка фізичного розвитку тих, хто займається фізичною підготовкою і спортом. Ця оцінка ґрунтується на методах зовнішнього огляду, антропометричних вимірів та розрахунків.
Важливе значення має самоконтроль. Військовослужбовець у щоденнику систематично записує показники самопочуття, настрою, ступеню втоми, характеру сну, апетиту, дані про зміну ваги, пульсу тощо. Систематичний аналіз щоденника самоконтролю дозволяє вчасно визначити зміни у здоров’ї, запобігти перевтомі, скорегувати навантаження на наступні заняття.
Основними ознаками перевтоми можна назвати такі:
- погіршення якості виконання вправ;
- порушення координації рухів;
- зниження уваги на заняттях, апатія, небажання працювати;
- посилення потовиділення, тремтіння кінцівок та інше.
При наявності таких ознак у виконавця, його необхідно направити на ретельний лікарський огляд.
Таким чином самоконтроль – це система спостережень, функціональним станом, витримуванням тренувальних і змагальних навантажень.
Головними завданнями самоконтролю для військовослужбовця є:
- усвідомити необхідність уважного ставлення до свого здоров’я;
- засвоїти найпростіші методи самоспостереження, навчитися елементарним способам реєстрації результатів спостереження;
- навчитися аналізувати й оцінювати показники самоконтролю;
- закріплювати і застосовувати на практиці отримані знання.
Самоконтроль містить спостереження й аналіз об’єктивних і суб’єктивних станів організму. До об’єктивних відносять показники, які можна виміряти і виразити кількісно: довжина тіла та його маса, окружність грудної клітини, частота серцевих скорочень, силові показники окремих груп м’язів, спортивні результати тощо. Суб’єктивними показниками прийнято вважати самопочуття, настрій, відчуття втоми, бажання або небажання займатися фізичними вправами, порушення сну й апетиту, самопочуття працездатності і її змін і інше.
Найкращою формою організації самоконтролю є ведення щоденника. При визначенні кола показників для самоконтролю треба виходити з практичної необхідності, тобто фіксувати найбільш інформативні показники. Слід уникати багатослівних записів. Бажано користуватися загальноприйнятими скороченнями типу: "доб.", "зад.", "пог."; ще краще застосовувати систему символів "+" , ".", "-", висловлюючи таким чином доброго, задовільного і поганого стану самопочуття.
Самопочуття – суб’єктивне відчуття людиною свого стану.
Сон – дуже чутливий показник стану організму людини. Розрізняють міцний, спокійний і неспокійний сон, а також безсоння.
Апетит – відмічається у щоденнику як добрий, задовільний та поганий. Погіршення апетиту пов’язане, як правило з хворобливим станом або порушенням звичайного режиму.
Частота серцевих скорочень (ЧСС) – надзвичайно інформативний показник стану організму людини. Про ступінь тренованості спортсмена можна досить точно судити за часом повертання ЧСС до вихідного стану. При хорошій тренованості навіть після великого фізичного навантаження ЧСС відновлюється за 20-30 хвилин.
Про хорошу реакцію серцево-судинної системи на фізичне навантаження досить об’ективно можна судити за результатами так званої "орто-статичної проби". Один із варіантів такий: після 5 хвилин відпочинку лежачи заміряють пульс протягом 1 хвилини. Після цього спортсмен стає і після однохвилинної паузи знову заміряє пульс. Потім вираховується різниця ЧСС в положеннях стоячи і лежачи. Критерії оцінок: менше 12 скорочень – добра, 12-18 – задовільна, 19-25 – погана, більше 25 – дуже погана.
Слід пам’ятати, що на всі функціональні показники суттєвий вплив мають втома, недосипання, хворобливий стан організму. Крім того, стан людини дуже динамічний і змінюється протягом доби.
Підвищення якості навчальних занять з ФП, завдання масового розвитку фізичних якостей військовослужбовців зобов’язують з особливої увагою підходити до питань попередження й профілактики травматизму. Навчальне заняття з ФП, заняття в спортивних командах і секціях повинні організовуватись і проводитись так, щоб повністю була виключена можливість травм і нещасних випадків. Попередження травматизму є важливим обов’язком офіцерів, керівників фізичної підготовки.
7. Надання першої ( долікарської ) допомоги
Незважаючи на всі упереджувальні міри у військовій справі, на виробництві, заняттях з фізичної культури та спорту все ще трапляються травми. Кожна людина, кожен військовослужбовець повинні вміти надавати першу долікарську допомогу потерпілому.
Для збереження здоров’я, а іноді й життя людини, швидкого одужання після травм і пошкоджень, велике значення має своєчасна і правильно надана допомога потерпілому. Для потрібно знати правила надання допомоги, уміти визначати за певними ознаками характер травми, на практиці застосовувати всі прийоми і дії.
До відкритих пошкоджень тіла відносяться рани, ушиби, садни, натертості, мозолі та інше.
Рана – пошкодження тканин з порушенням цілісності шкірного покриття або слизових оболонок. Основні ознаки рани – розходження країв, біль, кровотеча. Рани небезпечні значною втратою крові і можливим зараженням.
Перша допомога при пораненні – зупинка кровотечі і попередження забруднення поверхні рани. Для надання першої допомоги застосовують такі способи: піднімання кінцівки, максимальне згинання у суглобі, притискання артерії до підлеглої кістки, накладання затискуючої пов’язки, жгута, закрутки. Головне тут – механічне стискування кровоносної судини для миттєвої зупинки кровотечі. Для попередження забруднення рани шкіру навколо нею обробляють 5-10% розчином йоду або 2% розчином бриліантової зелені. Витирати або протирати рану не можна. Після цього на рану накладається стерильна пов’язка, і потерпілого терміново відправляють до лікаря.
Ушиб – пошкодження тканин і судин без порушення цілісності шкіри. Ушиби супроводжуються сильними болями, крововиливами, ускладненням рухів в найближчих суглобах. Перша допомога – накладання холоду (наприклад холодної ганчірки) і стискуючої пов’язки, піднімання травмованої кінцівки. Тільки через добу можна застосовувати теплі компреси або ванни, поверхневий легкий масаж, рухи з малою аплітудою.
Розтягнення і розриви зв’язок на заняттях з ФП трапляються досить часто. Вони супроводжують різким болем, швидким розвитком набряку, порушенням рухів у суглобах. Перша допомога така ж як і при ушибах.
Перлом – порушення цілісності кістки. При відкритому перелому пошкоджується шкіра, утворюється рана, що ускладнює надання першої допомоги. При закритому переломі кісткові уламки можуть зсунутися, що також ускладнює надання першої допомоги. Переломи супроводжуються різким болем, набряком, зміною форми травмованої частини тіла. Перша допомога – виключення можливості рухів у вище і нижче розташованих суглобах. Для цього використовують підвішування на хустинці, прибинтовування, накладення шини. Обмацувати, перевіряти рухом пошкоджене місце не можна. Потерпілого відправляють у лікарню (шпиталь).
Список використаної літератури
1. Трифонов Ю.Н., Кудряшов О.Н., Крамов І.А, Загранцев В.В. Травматизм при заняттях фізичною підготовкою і спортом. – Л: Изд. ВИФК, 1974.
2. Миронова З, Хефец Л. Профілактика травм в спорті і лікарська допомога. – М: Фізкультура і спорт, 1989.
3. Каллистов А.И., Милашкин А.Г. Травми, їх профілактика і перша допомога. – Л: Изд. Ленинградского военно-медицинского музея, 1987.
4. Настанова з фізичної підготовки в Збройних Силах України (НФП-97),К.1997.
5. Великорецкий А.Н. Первая помощь до прихода врача. – М.: Медицина, 1986.
6. Руководство по медицинскому обеспечению в Вооруженных силах. – М., 1989.
7. Физическое воспитание. Учебник. – Высшая школа, 1983, 191С.
8. Гимнастика. Учебник для институтов физкультуры. Под ред. А.М. Шлемина и А.Т. Брыкина. – Физкультура и спорт, 1979.
9. Куколевский Г.М. Врачебные наблюдения за спортсменами. М., 1975.
10. Інструкція по забезпеченню порядку і безпеки на змаганнях з легкої атлетики. – Держкомспорт УРСР, 1988.
11. Лечебная физкультура и врачебный контроль: учебник. Под ред. В.А.Епифанова, Г.Л. Апанасенко. – М. :Медицина,1990.
12. Легкая атлетика. Правила соревнований. – М.: Физкультура и спорт, 1984.