Туристичні комплекси складаються з установ, призначених для обслуговування туристів: туристичні бази, туристичні готелі, мотелі, кемпінги, ротелі, флотелі, ботелі, приюти, хижини.
Місткість рекреаційного комплексу визначається кількістю постійних спальних місць – більше 1000. Місткість до 1000 місць визначає градацію різних видів рекреаційних установ:
Мала місткість – від 25 до 120 місць;
Середня – від 160 до 300 місць;
Велика – від 400 до 1000 місць;
Так, великими і середніми по місткості можуть бути санаторії, пансіонати, курортні готелі, туристичні готелі, кемпінги; малими – приюти, хижини місткістю 25, 50, 100 місць. Місткість рекреаційного комплексу залежить від його функціонального профілю, складова рекреаційних установ і місцезнаходження в визначеному географічному ландшафті: так, для туристських комплексів приморських районів місткість складає від 2 до 8 тис. місць ( з градацією до 2 тис. місць – малі; від 2 до 8 тис. місць – великі); для гірсько-рекреаційних комплексів від 1 до 5 тис. місць; місткість приозерних рекреаційних комплексів ( типу озер Байкал або Балатон) прирівнюються до приморських; для невеликих озер місткість приозерних рекреаційних комплексів (наприклад, в Прибалтиці) складає від 500 до 4-5 тис. місць.
З функціональним профілем рекреаційних комплексів пов’язаний критерій капітальної забудови.
По критерію капітальності всі рекреаційні комплекси можна поділити на наступні групи: капітальні (круглорічні, сезонні); некапітальні (стаціонарні, тимчасового типу); мобільні ( на землі – стоянки автоприцепів, туристські потяги; на воді – стоянки катерів, яхт, туристських суден, плаваючих будинків відпочинку). Капітальними являються всі типи санаторних установ, пансіонати, курортні і туристичні готелі, мотелі, ботелі; некапітальними станціонарними – будинки відпочинку типу літні будиночків, бази відпочинку, дитячі табори, туристичні бази літнього типу, кемпінги, ботокемпінги, притулки, хижини; некапітальні тимчасового типу – молодіжні, туристсько-спортивні табори; мобільні – автотранспортні (караван, кемпер, ротель), водотранспортні (яхта, катер, судно), переносні, пересувні споруди.
З критерієм капітальнасті пов’язаний критерій стаціонарності. Стаціонарні будівлі і споруди розраховують на постійну ксплуатацію на даному місці до повної амортизації; нестаціонарні можуть бути переміщені на друге місце. Стаціонарними є всі капітальні будівлі, построєні на фундаентах; нестаціонарні бувають стабільні (будинки відпочинку, туристичні бази літнього типу) і мобільні (туристичний потяг, туристичне судно).
Капітальність будівлі впливає на сезонність експлуатації, яка може бути круглорічною і сезонною. Всі капітальні будівлі є круглорічні; всі сезонні мають легші конструкції побудови, обмежене впорядкування участка може бути як стаціонарне так і нестаціонарне. Наприклад санаторій – стаціонарна, круглорічна установа; ботель – стаціонарна, сезонна установа; кемпінг – нестаціонарна, сезонна нестабільна установа; річкове туристичне судно – нестаціонарне,сезонне, мобільне; морське туристичне судно – нестаціонарне, круглорічне, мобільне. Сезонність пов’язана з збільшенням місткості рекреаційних комплексів в літній час за рахунок організації сезонних рекреаційних міст. Так, на кожне круглорічне місто повинно приходитись 4-5 сезонних місць якщо максимальна місткість рекреаційного комплексу 1000 місць (за літнім нормативом), то місткість круглорічної рекреаційної установи в даному комплексі складає 200 місць. Відсутність обліку сезонності при формуванні рекреаційни комплексів призводить до недогруженості круглорічних рекреаційних установ в зимовий період на 30 – 40%.
Критерії сезнності пов’язані з рівнем комфорту рекреаційних установ. Рівень комфорту впливає на об’ємно-планувальне рішення будівель і споруд, склад функціональних групприміщенб, рівень благоустрою учстка, набір послуг, що надаються ширше, ніж в зимовий період або між періодами. Рівень комфорту залежить від типу рекреаційної установи, площі приміщення, співвідношення між різними типами номерів (по місткості і кількості жилих кімнат). Дані умови, які є архітектурно-будівними признаками, впивають на стійкі (статичні) вимоги до рівня комфорту.Змінюючі (динамічні), вимогидо рівня комфорту визначаються набором пропонуючих послуг, також залежних від складу і площі приміщень рекреаційних устано, їх місткості і місця розташування.
Рівень комфорту ререаційних установ залежить в основному від стану матеріальної бази. Неоднозначність розвитку матеріальної бази в різних країнах вимагає уніфікації критерію рівня комфорту для забезпечення міжніродних туристичних зв’язків. Наприклад, для готелей міжнародного значення рівня комфорту прийнято символом * (зірка). Кількість зірок збільується з підвищенням рівня комфорту. Високий рівень комфорту - *****, низький - *. Така класифікація прийнята в Російській Федерації (ГОСТ Р 50645 – 94) і в Україні (ГОСТ 28681.4 – 95). В нормативних документах визначені обов’язкові вимоги до будівель готелей і теритторії, яка прилягає, інженено-технічному спорудженню будівель, до номеного фонду, типам номерів і їх технічного і мебельної оснащення. [1]
1.3 Методичні аспекти дослідження
Рекреаційний комплекс та його складові
Рекреаційна діяльність поєднує різноманітні види відпочинку і значну сукупність допоміжних і обслуговуючих видів діяльності, які разом називають рекреаційним (туристичним) господарством або рекреаційним комплексом. Рекреаційне господарство являє собою типовий міжгалузевий комплекс, оскільки у рекреаційному обслуговуванні прямо чи опосередковано приймає участь багато різних галузей і видів економічної діяльності. Рекреаційний комплекс (РК) — це сукупність галузей і видів економічної діяльності, які забезпечують рекреаційними послугами населення країни, регіону, міста і створюють необхідні передумови для нормального функціонування рекреаційно-туристичного господарства. Звичайно, рекреаційний комплекс забезпечує функціонування рекреаційних циклів тижневої, місячної, сезонної тривалості, але в окремих випадках (місто, промисловий вузол, промисловий район) необхідно акцентувати і проблеми організації короткочасного відпочинку - тижневого і добового.
Ключова методологічна проблема рекреаційно-географічних досліджень полягає в необхідності певного структурування рекреаційної діяльності, її систематики і класифікації за функціональними видами і просторовими масштабами. Наданий час рекреація як вид економічної діяльності не узгоджена з традиційною галузевою класифікацією господарства, і, відтак, не має чіткого організаційно-економічного структурувапня на різних управлінських рівнях. У Китаї, наприклад, функціонує Міністерство туризму, яке має свої управлінські підрозділи (бюро) в адміністраціях провінцій і великих міст. Але і в КНР швидко зростають приватні туристичні фірми, діяльність яких вже мало узгоджується з існуючою управлінською структурою.
Вид діяльності, який називають "рекреаційним господарством" або "індустрією туризму", неспівставпий з традиційною галузевою класифікацією господарства чи з систематикою видів економічної діяльності, прийнятою в Україні з липня 1997 р. Для їх співставлення і "стиковки" потрібний аналіз функціональної структури рекреаційного господарства за методологічною схемою міжгалузевих комплексів. За таким підходом рекреаційне господарство являє собою міжгалузевий комплекс (чи макрокомплекс), який складається із кількох спеціалізованих (галузевих) рекреаційних під комплексів. Багаторівнева ієрархічна структура рекреаційної діяльності дозволяє розглядати її і на мікрорівні — як види діяльності населення та домашніх господарств. Функціональну систематику рекреаційної діяльності потрібно довести до базового рівня, до найдрібніших видів рекреаційного обслуговування, що їх здійснюють окремі фірми і працівники.
Функціональна структура рекреаційного міжгалузевого комплексу представлена на додатку 3. Верхні рівні систематики й агрегування рекреаційної діяльності у формі комплексу й спеціалізованих підкомплексів достатньо відомі, нижні — потребують обґрунтування та пояснень. Первинні ланки рекреаційної діяльності представлені елементарними операціями, які в сукупності складають рекреаційне обслуговування: їжа, сон, проживання, побутове обслуговування, культурне обслуговування, спілкування та ін. На цьому рівні діє таке правило: будь-який вид рекреаційного обслуговування (ЛР) обов'язково доповнюється супутніми видами загального обслуговування (ЛЗ) за такою схемою:
де ЛРі — первинна ланка рекреаційного обслуговування і-Го виду (екскурсія, лікувальна прогулянка, прийняття ванни, морські купання та ін.), а ЛЗ — первинні лапки загального обслуговування, розваги та ін.). Таке поєднання певного виду рекреаційного обслуговування та комплексу супутніх загальних послуг ми називаємо рекреаційним циклом.
Рекреаційний заклад може обмежуватись одним циклом. Але в багатьох випадках рекреаційні підприємства надають рекреантам певний набір рекреаційних послуг — лікування, оздоровлення, розважальні програми, екскурсії та ін. Іншими словами, переважна більшість підприємств і закладів рекреації організує для свого контингенту ту чи іншу сукупність рекреаційних циклів, яку ми називаєморек-реаційним кластером (кластером рекреаційних послуг). Таким чином, рекреаційні кластери (кластери рекреаційних послуг) визначають ту чи іншу спеціалізацію рекреаційних підприємств, той чи інший їх рекреаційно-туристичний профіль. Кластери рекреаційних послуг визначають види рекреаційної діяльності (дод.3): 1) курорт-по-лікувальний відпочинок; 2) курортно-оздоровчий відпочинок; 3) спортивно-оздоровчий відпочинок; 4) пізнавальний туризм; 5) історико-етнографічний туризм; 6) історико-культурппй туризм; 7)науковий туризм; 8) діловий туризм; 9) торговий туризм; 10) спортивний туризм; 11) ландшафтно-екологічний туризм; 12) релігійний туризм; 13) гостьовий і родинний туризм; 14) розважальний туризм. ,