Shura19@yandex.ru
Реферат на тему:
Виконала:
РІВНЕ – 2004
Людина володіє прекрасним даром - розумом з його допитливим польотом як у віддалене минуле, так і в прийдешнє, світом мрії і фантазії, творчим вирішенням практичних і теоретичних проблем, нарешті, утіленням самих сміливих задумів. Уже з глибокої стародавності мислителі напружено шукали розгадку таємниці феномена свідомості. Наука, філософія, література, мистецтво, техніка - словом, усі досягнення людства об'єднали свої зусилля, щоб розкрити таємні таємниці нашого духовного життя.
Свідомість - це вища, властива лише людині форма відображення об'єктивної дійсності, спосіб її відносин до світу і до самого себе, що являє собою єдність психічних процесів, що активно беруть участь в осмисленні людиною об'єктивного світу і свого власного буття і визначається не безпосередньо її тілесною організацією (як у тварин), а здобуваються тільки через спілкування з іншими людьми навичками предметних дій. Свідомість складається з почуттєвих образів предметів, що є відчуттям чи уявленням і тому володіють значенням і змістом, знання як сукупності відчуттів, відбитих у пам'яті, і узагальнень, створених у результаті вищої психічної діяльності, мислення і мови. Таким чином, свідомість є особливою формою взаємодії людини з дійсністю і управління нею.
Протягом багатьох століть не змовкають гарячі суперечки навколо сутності свідомості і можливостей її пізнання. Богослови розглядають свідомість як крихітну іскру величного полум'я божественного розуму. Ідеалісти відстоюють думку про первинність свідомості стосовно матерії. Вириваючи свідомість з об'єктивних зв'язків реального світу і розглядаючи його як самостійну і сутність буття, об'єктивні ідеалісти трактують свідомість як щось споконвічне: воно не тільки не з’ясовано нічим, що існує поза ним, але саме із себе покликане пояснити все що відбувається в природі, історії і поведінці кожної окремої людини.
Витоки свідомості. Існують різні історико-філософські тлумачення проблеми свідомості. У залежності від того, який світогляд був пануючим у ту чи іншу епоху мінялося і розуміння свідомості. В античності, при пануючому космоцентричному світогляді увага людини була цілком спрямована на навколишній світ. Свідомість призначалася як загальний зв'язок між розумом і об'єктом, що існують незалежно друг від друга. У момент їхньої зустрічі об'єкт залишає слід у поле розуму, як печатка залишає слід на воску. Античний грек не зосереджений на своєму внутрішньому світі. Антична філософія відкрила тільки одну сторону свідомості – спрямованість на об'єкт.
У культурі християнства виникає потреба у внутрішнім зосередженні. Вона була викликана необхідністю спілкування з Богом через молитву. У ній людина повинна зануритися усередину себе. Поряд з молитвою виникла практика сповіді, у якій закріплювалася здатність до самоаналізу і самоконтролю. Тоді свідомість – знання насамперед про власний духовний досвід. У його смислі включені інстинкти і пристрасті, рефлекси і міркування, і нарешті, злиттям з Богом. Свідомість – це центр між першим і другим. Тобто свідомість це здатність відтворити переживання піднявшись до рівня Бога і свідчення про незначність людини. Світогляд епохи Середньовіччя можна назвати геоцентричним.
У Новий час людина відмовляється від Бога, сама захотіла бути Богом, царем природи, спираючи на свій Розум. Це свідчило про формування нового духовного досвіду людей, у якому людина звільняється від влади понад почуттєвого про згоду прийняти своє походження тільки через природну еволюцію. По суті цей початок антропоцентриського світогляду. Людина була оголошена початком і причиною усього, що з нею трапляється у світі. Вона є умовою і можливість світу, світу, що вона може розуміти і діяти в ньому. Людина своєю діяльністю творить світ, Р.Декарт оголосив, що акт «я мислю» є підстава існування людини і світу. В усьому можна сумніватися, але не можна сумніватися в тому, що я мислю, значить – існую. Тому свідомість представляється як деяка судина в якій уже є ідеї і зразки того з чим має зштовхнутися у світі. Таке вчення було названо ідеалізмом. Але досвід звертання до внутрішнього світу був використаний у твердженні, що свідомість відкрита самому собі, тобто є самосвідомістю. Свідомість ототожнюється з мисленням тобто максимально раціоналізована. Вона може конструювати світ за правилами логіки, тому що свідомість тотожна предметному світу.
Філософів і натуралістів завжди хвилювало питання про джерела свідомості. Склалися різні стратегії його дослідження: реалістична, об'єктивно-ідеалістична, феноменологічна, вульгарна-матеріалістична й ін. Вульгарний-матеріалістичний напрямок зводить свідомість, мислення до речовинних змін (деякі його представники Фогт, Молешотт указують на подобу мислення жовчі, вироблюваною печінкою) у кінцевому рахунку характер мислення виявляється їжею, що впливає через хімізм крові на мозок і його роботу. Протилежний цьому - об'єктивно-ідеалістичний підхід визначає свідомість як незалежну від мозку, але обумовлену деяким духовним фактором (Богом, ідеєю).
Філолофсько-реалістичний напрямок у розумінні джерел свідомості виділяє наступні фактори: зовнішній предметний і духовний світ; природні, соціальні і духовні явища відбиваються у свідомості у вигляді конкретних чуттєво-понятійних образів. Така інформація є результат взаємодії людини з наявною ситуацією, що забезпечує постійний контакт із нею.
Соціокультурне середовище, ідеї, соціальні ідеали, етичні і естетичні установки, правові норми, знання, засоби, способи і форми пізнавальної діяльності. Це дозволяє окремій людині дивитися на світ очима суспільства.
Духовний світ індивіда, його власний унікальний досвід життя і переживань. Людина і при відсутності зовнішніх взаємодій здатна переосмислювати минуле, будувати плани і т.д.
Мозок як макроструктурна природна система, що забезпечує на клітково-тихорєцькому рівні організації матерії, здійсненні загальних функцій свідомості. Установлено, що біохімічний стан мозку впливає на свідомість (у цьому праві вульгарні матеріалісти, помилка їх в ігноруванні специфіки інших факторів, у відстоюванні положення про речовинність свідомості).
Джерелом свідомості виступає, імовірно, і космічне інформаційно-смислове поле, одним з ланок якого є свідомість людини. Підтверджується гіпотезою в квантово-механічній природі мозку.
Вони не стали вирішальними для появи людини, і тільки соціальні умови могли зіграти вирішальну роль. Це: праця і трудовий процес, починаючи з використанням предметів природи як знаряддя праці, і закінчуючи виготовленням їх у спільній праці і спілкуванні. Членороздільна мова, для передачі інформації при праці і спілкуванні, формування мови. Життя в колективі, спільна діяльність у громаді. Біологічна форма людини і знайдений спосіб взаємодії із середовищем – один на одного надаючи взаємний вплив.
Тобто свідомість - історичне утворення, з'являється як розвиток властивої матерії властивості відображення; вища форма відображення дійсності, властивій людині як особливим образом організованої матерії, функція її мозку, зв'язана з біологічними передумовами і соціальними умовами.
Суспільна свідомість. Свідомість неможливо вивести з одного лише процесу відображення об'єктів природного світу: відношення “суб'єкт-об'єкт” не може породити свідомість. Для цього суб'єкт повинен бути включений у більш складну систему соціальної практики, у контекст громадського життя. Кожний з нас, приходячи в цей світ, успадковує духовну культуру, що ми повинні освоїти, щоб знайти власне людську сутність і бути здатними мислити по-людськи. Ми вступаємо в діалог із суспільною свідомістю, і це конфронтуюча нам свідомість є реальність, така ж, як, наприклад, держава або закон. Ми можемо збунтуватися проти цієї духовної сили, але так само, як і у випадку з державою, наш бунт може виявитися не тільки безглуздим, але і трагічним, якщо ми не будемо враховувати ті форми і способи духовного життя, що нам об'єктивно протистоять. Щоб перетворити історично сформовану систему духовного життя, потрібно нею спочатку опанувати.
Суспільна свідомість виникла одночасно й у єдності з виникненням суспільного буття. Природі в цілому байдужне існування людського розуму, а суспільство не могло б без нього не тільки виникнути і розвиватися, але і проіснувати жодного дня і години. У силу того, що суспільство є об'єктивно-суб'єктивна реальність, суспільне буття і суспільна свідомість як би “навантаже-ні” один одним: без енергії свідомості суспільне буття статичне і навіть мертво.
Свідомість реалізується в двох іпостасях: відбивній і активно-творчій здібностях. Сутність свідомості в тому і заключається, що вона може відбивати суспільне буття тільки за умови одночасного активно-творчого перетворення її. Функція випереджального відображення свідомості найбільше чітко реалізується у відношенні суспільного буття, що істотно зв'язано зі спрямованістю в майбутнє. Це неодноразово підтверджувалося в історії тією обставиною, що ідеї, зокрема соціально-політичні, можуть випереджати наявний стан суспільства і навіть перетворювати його. Суспільство є матеріально-ідеальна реальність. Сукупність узагальнених уявлень, ідей, теорій, почуттів, нравів, традицій і т.п., тобто того, що становить зміст суспільної свідомості й утворює духовну реальність, виступає складовою частиною суспільного буття, тому що воно дане свідомості окремого індивіда.
Але підкреслюючи єдність суспільного буття і суспільної свідомості, не можна забувати і їх різницю, специфічну роз'єднаність. Історичний взаємозв'язок суспільного буття і суспільної свідомості в їх відносній самостійності реалізується таким чином, що якщо на ранніх етапах розвитку суспільства суспільна свідомість формувалася під безпосереднім впливом буття, то надалі цей вплив набував усе більш опосередкований характер - через державу, політичні, правові відносини й ін., а зворотний вплив суспільної свідомості на буття здобуває, навпроти, усе більш безпосередній характер. Сама можливість такого безпосереднього впливу суспільної свідомості на суспільне буття полягає в здатності свідомості правильно відбивати буття.