ДОДАТОК2.
Списоквикористанихджерел і літератури.
I.ДЖЕРЕЛА.
1.ВернадськийВ.І, ХімічнабудовабиосферыЗемліі її окружения.-М.,1987.
2.МарксДо., Енгельс Ф.Твору.,-М.,1957, т.3,с.16.
3.ФедоровН.Н. Філософіязагальногодела.-М., 1982.
II.ЛІТЕРАТУРА.
1.Гір Л. Земляна чаші весов.-М.,1993.
2.ГиренокФ.И. Екологія,цивілізація,ноосфера.-М.,1990.
3.ЖібульИ.Я. Екологічніпотреби: суть,динаміка,перспективы.-М.,1991.
4.ІвановВ.Г. Конфліктцінностей ірозв'язанняпроблем экологии.-М.1991.
5.КравченкоИ.И. Екологічнатеорія в сучаснихтеоріях суспільногоразвития.-М.,1992.
6.КобилянськийВ.А. Природа ісуспільство.Специфіка,єдність івзаимодействие.-Красноярськ,1990.
7.КульпинЭ.С., Пантін В.И.Вирішальнийдосвід._М.,1993.
8.ЛосьВ.А. Взаємовідношеннясуспільстваі природы.-М.,1990
9.МоїсеєвН.Н. Чоловік іноосфера.-М.,1993.
10.МоїсеєвН.Н. Чоловік,середа,общество.-М.,1991.
11.СафоновИ.А. Філософськіпроблеми єдностілюдини і природы.-СПб.,1994.
12.ХеслеВ. Філософіяі экология.-М.,1993.
13.Історія взаємодіїсуспільстваі природи. (тезиконференції)-М.,1990, ч1-3.
14.Людина і природа-проблемисоциоестественнойісторії (матеріалинауковоїконференції)-М.,1994.
15.Людина в контекстіглобальнихпроблем. (сб.під ред.ЕрмолаєваВ.Е.)- М.,1993.
ПРИКАРПАТСЬКИЙУНІВЕРСИТЕТ
ім.Василя Стефаника
РЕФЕРАТНА ТЕМУ:
ФІЛОСОФСЬКІАСПЕКТИ ВЗАЄМОВІДНОСИНЛЮДИНИ І ПРИРОДИВ УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОЇ
ЕКОЛОГІЧНОЇКРИЗИ.
Роботувиконала:
ШуневичО. С.
Івано-Франківськ
1999
ЗМІСТ.
ВСТУП.…2
РОЗДІЛ I.…5
Передумовиі формування
глобальноїекологічноїкризи.
РОЗДІЛ II.…11
Сутністьсучасної екологічноїкризи та її
негативнийвплив на природуі цивілізацію.
РОЗДІЛ III.…16
Пошукишляхів виходуз екологічноїкризи.
ВИСНОВКИ.…27
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…30
І ЛІТЕРАТУРИ.
ВСТУП.
Філософіязабезпечуєкультурісамопізнання,а людськомужиттю — смисловіорієнтири.Справедливовважається,що істиннафілософія єдуховноюквінтесенцієюепохи, живоюдушею культури.Звичайно, соціальніджерела і соціальнезначення філософськихвчень залежатьвід тих соціальнихформ, що викликаютьїх до життя.Хоч всесвітняфілософія, посуті, обертаєтьсянавколо “вічних”проблем. До їхчисла належитьі проблемавзаємовідносинЛюдини і Природи,яка в нинішнійпереломниймомент людськоїісторії набула,на жаль, трагічногозвучання. Середчисленнихсоціальнозначущих проблем,що встали переднародами напорозі третьоготисячоліття,головне місцезайняла проблемавиживанняЛюдства і всьогоживого на Землі.Людському буттюзагрожуєсамознищення.Ця обставина,як і екологічні,науково-технічніі інші моменти,неодноразовоінтерпретувалисямислителямисамих різнихсвітогляднихорієнтацій.Людина стала,як вважав президентРимського клубуА. Печчеї, самдля себе ахіллесовоюп’ятою, він —точка відліку,«вньому всі початкиі кінці» [13,315].З його точкизору важливозрозуміти стан,в якому опиниласялюдина. Чомуйого дорогапризвела докатастрофи?Чи є ще час звернутиз неї, а якщоє, то куди? Якийшлях вибрати?Яким цінностямнадати перевагу?Ті негативнідля природиі самої людининаслідкиантропогенноїдіяльності,що виявилисьв останні роки,примушуютьпильніше вдивитисяв систему екологічнихвзаємовідносин,замислитисянад проблемоюїх гармонізації.Чому мова повиннайти саме прогармонію людиниз природою, інедостатньоговорити, наприклад,тільки про їхєдність? Справав тому, що внаслідоксвоєї об’єктивноїдіалектичностісуперечливаєдність людиниз природою маємісце і на тихетапах їхвзаємовідносин,коли ці відносинизагострені,як, наприклад,в цей час. Разомз тим потребавиходу з справжньогокризового станувикликає необхідністьстановленняособливої формиєдності людиниі природи, якаі забезпечилаб це. Такою і єгармонія людиниз природою.
Такимчином, екологічніпотреби такождавні, як і потребилюдини в їжі,одягу, житліі т. д. На протязівсієї попередньоїісторії їхзадоволеннявідбувалосяавтоматичноі люди булипереконані,що повітрям,водою і грунтомвони забезпеченів достатку навсі часи. Протверезіннянаступило лишедекілька десятирічназад, коли взв’язку з наростаннямзагрози екологічноїкризи став всегострішимвідчуватисядефіцит чистогоповітря, водиі грунтів. Сьогоднівсім ясно, щоздорове навколишнєсередовищене менш значуще,ніж матеріальніі духовні потреби.Було б великоюпомилкою вважати,наче б з екологічноюкризою можнасправитисяза допомогою лише економічнихзаходів. Екологічнакриза зумовлена “стрілками”,що направлялирух нашоїтехнократичноїцивілізаціїдо конкретнихцінностей ікатегорій, безкоректуванняяких не можнаприступитидо радикальнихзмін. При переорієнтаціїкатегорійпоняття природиповинне статицентральним,так що самевідношеннялюдини до природибуде інакшим,ніж було доцього. Важливозрозуміти іприйняти новіціннісні орієнтири,смислові установки,створити новийобраз людини— в противагулюдиноспоживачулюдини гуманноїпо відношеннюдо самого себеі природи. Безцієї глобальноїфілософськоїперебудовивідносин всистемі “Людина—Природа”всі заходиекономічного,екологічного,науково-технічногохарактерубудуть матилише приватнезначення і незможуть статискільки-небудьсерйозноюперешкодоюна шляху екологічноїкатастрофи,що насувається. Кінцевий висновокфахівців, що займаютьсяцією проблемою,досить жорстокий: «Або вона (людина)повинна змінитися,або їй призначенозникнути з лицяЗемлі» [13,316].
Метоюданої роботиє розгляд самефілософськихаспектіввзаємовідносинЛюдини і Природив умовах екологічноїкатастрофи,що насувається, шляхів і можливостейформуваннятієї новоїсистеми цінностей,за допомогоюякої можна будезапобігтисповзаннюЛюдства довласної загибелі.
Требазазначити, щопроблема ця,незважаючина всю її актуальність,далеко не нова.Питання провідповідальністьРозуму передприродою булопоставленеще в XIX ст. течієютак званихросійськихкосмистів,розвинене вроботах Федорова,Вернадськогоі інших.
У XIX ст.,по мірі загостренняекологічноїситуації, увирішенняпроблеми гармонічнихвзаємовідносинЛюдини і Природивтягуваласявсе більшакількістьфілософів івчених. Виниклинавіть новігалузі знань:філософіяекології,соціоприродничаісторія, народженіна стику природнихі гуманітарнихдисциплін, щобуло викликаномасштабністюі різноплановістюпроблеми.
Припідготовціданої роботибули використанідослідженняросійськихі зарубіжнихвчених, такихяк ФедоровН.Н., КульпінЕ.С., Пантін В.И.,Моїсеєв Н.Н.,Гиренок Ф.И.,Лось В.А., КравченкоШ.И.; Гор Е.Л.., ХеслеВ., Форрестер,Печеї А., ТоффлерО. і інші.
Завданнямиданої роботиє:
1. Розглянутисучасний станвзаємовідносин “Людина—Природа—Цивілізація”і основні вузлиетично-філософськихпротиріч в нійна сучасномуетапі суспільногорозвитку.
2. Освітитиосновні шляхивиходу з глобальноїкризи, що пропонувалисяфілософамиі вченими XIX-XX ст.і їх реальнеспіввіднесенняз екологічноюситуацією, щосклалася.
3. Показатироль і місцеекологічноговиховання взагальномуконтекстіекологічноїпроблеми.
РОЗДІЛI:
ПЕРЕДУМОВИІ ФОРМУВАННЯГЛОБАЛЬНОЇЕКОЛОГІЧНОЇКРИЗИ.
Проблемавзаємовідносинв системі “Людина—Природа—Цивілізація”належить довічних філософськихпроблем. Незаглиблюючисьдуже далеков історію їїстановленняі розвитку,зазначимооднак, що першіекологічнікризи (локальногохарактеру) буливідомі ще вдавнині і булитією основою,яка служиланаочною ілюстрацієюжиттєвої важливостіданої проблеми.
Людина,як і все живена Землі, невіддільнавід біосфери, яка є необхіднимприроднимчинником йогоіснування.Природапредпосылкаі природнаоснова життєдіяльностілюдей, причомуповноціннаїх життєдіяльністьможлива тількив адекватнихприроднихумовах. Людинаможе існуватилише в доситьпевних і вельмивузьких рамкахнавколишньогоприродногосередовища,відповіднихбіологічнимособливостямйого організму.Він відчуваєпотребу в томуекологічномусередовищі,в якому проходилаеволюція людствапротягом всієїйого історії.Як відмічаєН.Н.Моїсеєв,розвиток суспільствапоза біосферою— це нонсенс!Можливістьіснуваннясуспільстваможе бути гарантованатільки в контекстірозвитку біосфери,і те тільки увідносно вузькомудіапазоні їїпараметрів.Знання цьогодіапазону —життєва необхідністьлюдей. Звичайно,кожна людинаволодіє можливістюпристосовуватисядо умов природногосередовища,що змінюються(в певній мірі), нового длянього середовищамешкання. Дж. Уайнерзазначає, що«Всі представникивиду Homo Sapiens здатнівиявити необхіднупластичністьреакцій у відповідьна зміну зовнішніхумов» [6,8].Однак при всійїх широті імобільності,адаптаційніможливостілюдськогоорганізму небезмежні. Колишвидкість змінинавколишньогоприродногоСередовищаперевищуєпристосувальницькіможливостіорганізмулюдини, тодінаступаютьпатологічніявища, які ведуть,зрештою, дозагибелі людей.У зв’язку з цимвиникає настійнапотреба співвіднесеннятемпів змінинавколишньогосередовищаз адаптаційнимиможливостямилюдини і людськоїпопуляції,визначеннядопустимихмеж їх впливуна біосферувиходячи здопустимихкордонів їїзміни. «Людствояк жива речовинанерозривнопов’язанез матеріальноенергетичнимипроцесамипевної геологічноїоболонки Земліз її біосферою,— підкреслювавВернадський.— Воно не можефізично бутивід неї незалежнимжодної секунди»[1,299]. Інакше кажучи,людина якбіосоціальнаістота дляповноцінноїжиттєдіяльностіі розвиткупотребує нетільки якісноїсоціальноїсереди, але ів природномусередовищіпевної якості.Це означає, щонарівні зматеріальнимиі духовнимипотребамиоб’єктивноіснують потребиекологічні,вся сукупністьяких ураженабіологічноюорганізацієюлюдини. Екологічніпотреби — особливийвид суспільнихпотреб. Людинапотребує певноїякості природногосередовищайого мешкання.Лише при збереженніналежної якостітаких фундаментальнихумов існуваннялюдей як повітря,вода і грунтможливе їхповноціннежиття. Руйнуванняхоч би одногоз цих життєвоважливих компонентівнавколишньогосередовищапризвело б дозагибелі життяна Землі.
Людствопочало усвідомлюватисвою невід’ємнупричетністьдо природи щеза стародавніхчасів. «Показовоютут є та особистістьархаїчноїсвідомості,яку французькийвчений Л.Леві-Брюльназивав “логікоюпартиципації”(причетності).Згідно з неюі надприроднісили, і природа,і людина є елементамиєдиного космічногопорядку, неперервнимполем найрізнобічнішихвзаємодій тазалежностей…Міфологічнасвідомістьпереповненавідчуттямособливоїпов’язаності,залежностіабо навітьтотожностімакрокосмуй мікрокосму,природи і людини…Ототожненнякосмічногоі людськоговідбивало нестільки нерозвинутістьархаїчногосвітовідчуття,скільки йогоекологічнучутливість»[14,316].
Будучипо суті невід’ємноючастиною Природи,Людство в своїхвідносинахз нею пройшлоряд етапів: відповного обожнюванняі поклонінняприродним силамдо ідеї повноїі безумовноївлади людининад природою.Катастрофічнінаслідки останньоїми повною міроюпожинаємосьогодні. ВідносиниЛюдини і Природив XX ст. сталисвоєріднимцентром, в якомусходяться ізав’язуютьсяв один вузолрізноманітніаспекти економічного,суспільногоі культурногожиття людей.Як відмічаєФ.Гиренок, сучаснійлюдині «требаусвідомититой факт, щодля неї немаєпривілейованогомісця ні в природі,ні в космосі»[4,3].
Природаі суспільствозавжди знаходилисяв єдності, вякій вони залишатьсядоти, поки будутьіснувати Земляі Людина. І вцій взаємодіїприроди і суспільстванавколишнєприродне середовищеяк необхіднаприродна передумоваі основа людськоїісторії загаломніколи не залишалосятільки лишепасивною стороною,що відчуваєпостійний впливз боку суспільства.Вона завждивпливала іпродовжуєвпливати певнимчином на всісторони людськоїдіяльності,на самий процессуспільногожиття, на соціальнийпрогрес взагалі,сповільнюючиабо прискорюючийого, причомуйого роль врізних регіонахі в різні історичніепохи буларізна. Так, назорі розвиткулюдської цивілізації,коли людизадовольнялисяпереважнопривласненнямготових продуктів,суспільствознаходилосяв абсолютнійзалежностівід зовнішньоїсереди. Подібностаду тварин,первісні людипісля виснаженняхарчових ресурсівв одному місціпереміщалисяв інше, де булодосить природнихкоштів дляіснування.Інакше кажучи,виснаженняприроднихресурсів, деградаціяприроди велидо певних соціальнихзмін — міграціїнаселення.Надалі, по мірірозвитку продуктивнихсил, залежністьсуспільствавід природипостійнозменшувалась,людина всебільше виходилаз-під влади їїстихійних сил.Але ця незалежністьлюдини відприроди виявиласяілюзорною,оскільки інтенсивнийвплив на навколишнєсередовищеведе до різкогопогіршенняумов його існування,тобто до екологічногодискомфорту.Більш того,наростанняекологічнихнебезпек ставитьпід питаннясаме існуванняземної цивілізації,збереженняобитемостипланети Земля.Все це свідчитьпро те, що в процесівідо
собленнялюдини відприроди залежністьйого від неїне слабшала,а навпаки, зростала.Соціальнийпрогрес мавмісце в історіїлише внаслідоктого, що постійновідтворювалосяекологічнесередовище.І в наші дніінтереси забезпеченнямайбутньогороду людськогозмушують людейвсе більшерахуватисяіз законамифункціонуванняі розвиткубіосфери. Однакдіалектикавзаємодіїсуспільстваі природи виявляєтьсяі в тому, що нетільки навколишнєсередовищевпливає насуспільство,але і людинав процесіжиттєдіяльностінакладає незгладимийвідбиток наприроду. ЯкзазначалиК.Маркс і Ф.Енгельс,«історію можнарозглядатиз двох сторін,її можна розділитина історіюприроди і історіюлюдей. Однакобидві ці сторонинерозривнопов’язані;доти, поки існуютьлюди, історіяприроди і історіялюдей взаємнообумовлюютьодин одну.»[2,16].
Ще зачасів античностіі середньовіччявплив суспільствана навколишнєсередовищебув вельмиістотним, щоприводило долокальнихекологічнихкриз, внаслідокяких під піскамипустель виявлялисяпохованимируїни колиськвітучих цивілізацій.Так, одною зпричин загибелідержави майі,цієї видатноїцивілізації,було виснаженняземель череззастосуванняпідсічно-вогневоїсистеми землеробства.Локальні (аборегіональні)екологічнікризи, малимісце у всіепохи розвиткулюдськогосуспільства.Історії відомідосить великіекологічнілиха, зумовленігосподарськоюдіяльністюлюдини, і в тідалекі часи,коли густотанаселення вкраїнах, щозазнали цихбід, по нинішніхмірках, буланікчемно малою,а промисловостів її сучасномурозумінні небуло зовсім.Досить пригадатисумний досвідМесопотаміїі Греції, деогрядні пасовищабули вибитіхудобою, абоземлі Лівана,де спустошеннябуло викликановирубкою ліванськогокедра. У XX ст.екологічніпроблеми перерослив загальнуекологічнукризу планетарногомасштабу багатов чому “завдяки”тому, що самев цей періодлюдина сталаактивною стороноювзаємодії всистемі “людина—природа”і своїми непродуманимидіями різкопорушила балансекологічноїрівноваги.Загалом доXXст. активноюстороною взаємодіїбула, як правило,природа. Зміниклімату, природнікатаклізммбільше впливалина життя людей,ніж життєдіяльністьостанніх наприроду. З тогочасу, як людина “порушила”закон природноїеволюції, вийшла
з-під підкоренняйому, знайшлашлях розвитку,відмінний відшляху розвиткуінших живихорганізмів,починаєтьсясоціоприродничаісторія — історіявзаємовідносиндвох сувереннихпочатків: суспільстваі природи.
Загаломможна виділитинаступні етапивзаємодіїприроди і суспільства[4]:
1. Доісторичний(доцивілізаційний),коли має місценеусвідомленаспівпраця, апротистоянняносить неантогоністичнийхарактер;
2. Історичний(цивілізаційний,сучасний). Дляцього етапухарактерні:наростанняконфронтаційних,антагоністичнихвідносин міжприродою ісуспільством;виробляючадіяльність,яка веде дознищення природногосередовищамешкання, швидкоїзміни природноголандшафтуантропогенним,поступовеусвідомленнязгубностіконфронтаційнихвідносин.
3. Постісторичний,постцивілізаційний(майбутній).Передбачаєнаявністьальтернативи:або екологічнакатастрофапланетарногомасштабу, абоповна перебудовафілософськоїоснови взаємовідносинПрироди і Людини.Останній шляхі буде предметомрозгляду II частиниданої роботи.
РОЗДІЛIІ:
СУТНІСТЬСУЧАСНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇКРИЗИ ТА ЇЇНЕГАТИВНИЙВПЛИВ НА ПРИРОДУІ ЦИВІЛІЗАЦІЮ.
Наданому етапіми маємо цивілізаціютехнократичноготипу, основніпріоритетиякої націленіна подальшерозширеннявлади над природоюбез урахуванняможливих негативнихнаслідків;систему “Людина—Природа”,в якій стрілкирізко зміщеніу бік перетворюючоїдіяльностілюдини. З епохиВідродження,коли людинабула поставленав центр світобудови,а Природа низверженадо її служіння,поволі складавсятип технократичногомислення. Ззародженнямпромисловоїреволюції таіндустріалізмускладаласявідповіднасукупністьуявлень промісце і рольлюдини в природіі суспільстві.Поступовонайбільш розвиненінаукові уявленняфізичних наук,особливо механіки,лягли в основуне тільки фізичноїкартини світу,але і сталиядром світогляду.Цей механістичнийсвітогляд був,передусім, антропоцентричним.Він фактичнодопускаввседозволеністьлюдської діяльностів природі. Утой же час, будучисуто механістичним,він фактичноігноруваветичний аспектв соціальнійі екологічнійпрактиці. Людина,що засвоїласвітоглядніуявленняіндустріальноїепохи, схематично-механістичноуявляла собісоціально-історичнийпроцес суспільногоі соціоприродногорозвитку, їхеволюцію вонаоцінювала зточки зорукількіснихтрансформацій,забуваючи проможливістьякісних змін.
Догматичністьмеханістичногосвітоглядустримувалапошуки новихпідходів доосмисленнятеорії і практикивзаємодіїприроди ісуспільства,а консерваціяіндустріальноготипу розвиткусуспільства,в свою чергу,обумовлювалаживучістьстарих світогляднихорієнтирів.Філософськеобгрунтуванняцієї системи(в спрощеномуваріанті), таке:Людина в більшостірозглядаєтьсяяк позаприроднийоб’єкт, Природа— як неживийсклад ресурсіві багатств, якіможна і повинновикористативідповіднодо волі і бажанняЛюдини. Іншимисловами, паралельнопосиленню тискуна природнесередовищейшло формуваннявідповідноїфілософіїпідкоренняприроди. Сталовважатися якби само собоющо розуміється,що людина —“цар природи”і може змінюватисвоє середовищемешкання, якїй заманеться.Подібнийагресивно-споживчийантропоцентризмскладає світогляднупідвалинуекологічноїкризи. Зараз,наприкінцісторіччя, вповній мірівиявилися всіявні і таємнівади подібноїпозиції, ініціювавшиту ситуацію,в якій виявилосяЛюдство. Ілюзія,що вдастьсядомогтисяостаточноїперемоги надприродою, можливатільки призабутті тогофакту, що самалюдина — частинаприроди, і знищенняприроди означаєтим самим фізичнуі духовну загибельлюдини.
Дисгармоніявідносин міжЛюдиною і Природою,частково викликананаркотоподібноюзвичкою споживативсе більше ібільше природнихресурсів, сьогоднівиявилася всерії криз,кожна з якиххарактеризуєтьсядедалі більшруйнівнимзіткненнямцивілізаціїі природи. Яквже говорилосявище, ранішевсі загрозинавколишньомусередовищумали локальнийі регіональнийхарактер, алесьогодні вонипридбали стратегічнийрозмах. Озоновадіра над Антарктидоюі зменшенняозонового шарана всіх широтах,парниковийефект, а такожможливе знищеннятого кліматичногобалансу, якийробить нашуЗемлю придатноюдля життя — всеце говоритьпро те, що протиріччяміж людиноюі природою, міжприродою іцивілізацієюстають всесильнішим.
Переможнийхід раціоналістичногоставлення доприроди, нещодавноще так помітнийв сучасномуприродознавствіі техніці, можеобернутисябезпрецедентнимпоневоленнямлюдини. Аджелюдина, будучиістотою тілесною,також є природою,і його пануваннянад природоюозначає і пануваннянад людиною,спочатку надіншим, а потімі над самимсобою.
Діалектикатехніки полягаєв наступному:з одного боку,вона доводитьперевагу людининад природою,вона заснованана здатностілюдини бачитиречі не такими,які вони в їхприродномуконтексті, ітим самим робитиїх придатнимидля своїх цілей.Але з іншогобоку так самозрозуміло,що технікасприяє найшвидшому,як екстенсивному,так і інтенсивномузадоволеннюпотреб, причомунасампередпотреб природних.Технократичнацивілізація,звільняючилюдину відвлади природи,одночасно зновуприв’язує йогодо неї, бо технікастворює новіпотреби, а саме— метапотреби,тобто потребив певному технічноопосередкованомуспособі задоволеннясамих потреб.Залежністьлюдини відцивілізаціївиявляєтьсятакож у виглядіпроблем продовольства,сировини, енергіїі інших такзваних глобальнихпроблем. З’ясувалося,що ресурсиможуть бутивичерпані, щодля цивілізаціїнемає міцноїопори, якщовона руйнуєструктурубіосфери, несев собі моральнудеградаціюлюдини. Людине можуть припинитизмінюватиприроду, алевони можутьі повинні припинитизмінювати їїнеобдуманоі безвідповідально,не враховуючивимог екологічнихзаконів. Тількив тому випадку,якщо діяльністьлюдей будевідповідатиоб’єктивнимвимогам цихзаконів, а нейти всуперечїм, зміна природилюдиною станеспособом їїзбереження,а не руйнування. Невиправданезміщення філософськихакцентів всистемі “Людина—Природа”призводитьдо того, що,спотворюючиприроду, навколишнєсередовище,людина спотворюєі свою власнулюдську природу.Вчені вважають,що зростаннячисла душевнихзахворюваньі самогубству всьому світіпов’язане знасильствомнад навколишнімсередовищем.Спілкуванняз природою взмозі знятистреси, напруження,надихнутилюдину на творчість.Спілкуванняж зі знівеченимсередовищемпригноблюєлюдину, збуджуєруйнівні імпульси,шкодить фізичномуі психічномуздоров’ю. Заразвже ясно, щоспосіб життя,який вимагаєвсе більшоїкількостіресурсів планети,що не відновляються, безперспективний;що руйнуваннясередовищаведе за собоюдеградаціюлюдини, як фізичну,так і духовну,викликає безповоротнізміни в йогогенотипі. Вцьому зв’зкупоказовимє те, що сучаснаекологічнаситуація складаласяв ході діяльностілюдей, направленоїна задоволенняїх зростаючихпотреб. Подібнаантропоцентричнастратегіяперетворенняприродногосередовища,зміни окремихелементівприродногооточення безурахуваннясистемноїорганізаціїприроди загаломпризвели дозмін ряду чинників,які в своїйсукупностізнижують якістьприродногосередовища,викликаютьнеобхідністьвсе більшоївитрати сил,коштів, ресурсівдля їх нейтралізації.Зрештою, трапилосянаступне: прагнучидосягненнянайближчихцілей, людинав результатіотримала наслідки,які не бажалаі які часомдіаметральнопротилежніочікуванимі здатні перекреслитивсі досягнутіпозитивнірезультати. Загроза глобальноїекологічноїкризи свідчитьпро вичерпанняможливостейсаморегуляціїбіосфери вумовах зростанняінтенсивностілюдської діяльностів природі. Землюне можна розглядатияк щось відокремленевід людськоїцивілізації.Людство — лишечастина цілого;звертаючи свійпогляд на природу,ми звертаємойого на самихсебе. І якщо мине зрозуміємо,що людина, будучичастиною природи,має на весьнавколишнійсвіт могутнійі зростаючийвплив, що людина,така ж природнасила, як вітриі припливи, мине зможемопобачити іусвідомитивсієї небезпекинаших нескінченнихзусиль вивестиЗемлю з рівноваги.
Якщов минулому,незважаючина безповоротнізміни навколишньогосередовища,що відбувалисяна локальномуабо регіональномурівнях, природасама справляласяз промисловимита іншими відходами,які поступалив біосферу,оскільки їхзагальний об’ємне перевершувавїї здібностідо самоочищення,то в цей час,коли загальнийобсяг забрудненняприроди істотноперевищує їїздібності досамоочищенняі самовідновлення,вона вже не взмозі справитисяз наростаючимиантропогеннимиперевантаженнями.У зв’язку з цимлюдство вимушеновзяти на себевідповідальністьза збереженняприродногосередовищамешканняжиттєпридатним.Виникла гострапотреба взабезпеченніздоровогожиттєвогосередовищадля нинішньогоі майбутньогопоколінь силамисамої людини.
Роздумипро день наступнийстають нагальноюпотребою суспільства.Технократичнацивілізаціяопинилася наріздоріжжі,і передбачуванийвибір не можнаназвати багатим:або подальшепроходженняшляхом дестабілізаціїі руйнуваннядо глобальноїекологічноїкатастрофи,або принциповоновий шляхрозвитку, заснованийна абсолютноінших етично-філософськихпринципах, наідеї рівнопраногоспівіснуванняЛюдини і Природи. Проблемафілософськихаспектів увзаємовідносинах “Людина—Природа—Цивілізація”є надзвичайнообширною ібагатоплановою.Метою даногорозділу буловисвітитиосновні з них,охарактеризувавшиситуацію, вякій виявилосялюдство внаслідокневиправданорізкого зміщенняцінніснихорієнтиріві загальногорозбалансуваннявідносин внайскладнішійсистемі “Людина—Природа”.Основні філософськіпозиції з даногопитання, проективиходу з кризи,що пропонуютьсявченими і філософами
XIX-XX ст., можливостіальтернативнихшляхів розвиткубудуть розглядатисяв наступномурозділі роботи.
РОЗДІЛIIІ:
ПОШУКИШЛЯХІВ ВИХОДУЗ ЕКОЛОГІЧНОЇКРИЗИ.
Отже,етично-філософськіпринципитехнократичноїцивілізації,націлені наподальше і всебільше збільшеннявлади Людининад Природою,виявилисянеспроможними.Людство стоїтьперед вибором,результатомякого є вирішенняпитання пройого власневиживання іпро подальшийрозвиток. Мовайде про вибіршляху.
З самихсуворих розрахунківми сьогоднівже знаємо, щоніякі безвідходнітехнологіїі інші природоохороннідії при всійїх абсолютнійі життєвійнеобхідностісамі по собіне здатні вирішитипроблему рятівноговзаємовідношенняЛюдини і Природи.Треба, ймовірно,набагато більше.При нинішнійнезбалансованостівиробництваі споживанняз природнимициклами біосфериподібні заходидопоможутьлише вигратидеякий час длябільш радикальноїперебудовивсієї системизагалом, і внайбільшіймірі — людськоїсвідомості.
Отже,шлях названий:це перебудовапередусімлюдської свідомостіщодо природи,розробка принциповонових засадвзаємодіїЛюдини і Природи,принциповоінший шляхрозвитку цивілізації.А до такої перебудовине можна приступитибез доситьцілісної філософськоїконцепції того,що ми називаємомісцем Людиниу Всесвіті.
Немаючи можливостірозглянутив даній роботіосновні етапиеволюції філософськихпоглядів нацю проблему,ми зупинимосяна основнихспробах їївирішення вXIX ст., які маютьопосередкованупроекцію і надень сьогоднішній.XIX по праву можнаназвати століттямвидатних науковихвідкриттів.Створенняеволюційноїтеорії Дарвінапривнесло ів біологію,також як в механікуі фізику, ідеїруху і розвитку.Саме в серединіXIX століття, тобтов той час, колистворюваласятеорія походженнявидів, буввстановленийдругий початоктермодинаміки,і розумінняйого значеннядля фізикиспівпало іззатвердженнямдарвінізму.У II пол. XIXст. сталосяочевидне розмежуваннянаук на точні,природні ісуспільні. Івсі ці дисциплінирозвивалисяокремо. Вважалося,що кожна з 3-хсфер нашогосвіту існуєкожна сама пособі, і, принаймні, підкоряєтьсясвоїм власнимзаконам. Однакв тому ж XIXст.почали формуватисяі інші тенденції.Вони йшли, головнимчином, від філософіїі релігійногомислення. ЩеКант звернувувагу на суперечністьв тій картинісвіту, яка склаласядо XVIIIст.: Космос,Всесвіт саміпо собі і феноменлюдини сам пособі. У такійпостановцідуже багаточого виявилосяза кадром науковогомислення. Щебільш різкосказав про цеІ.Одоєвський: «європейськийраціоналізмпідвів нас досхованок істини,але відкритивін їх не зможе»[11,3].
І осьв Росії у II пол.XIXст. виникаєсвоєріднийумонастрій,званий теперросійськимкосмизмом. Цятечія, яка вфілософії булапредставленацілим рядомблискучихрозумів, таких,як І.Киреєвський, Вл.Соловьев,Н.Федоров, П.Флоренський, Н.Лосський; ав літературі— Л.Толстим, Ф.Достоєвським.Воно не булошколою в суворомунауковомурозумінні цьогослова. Це бувсам умонастрійшироких кілросійськоїдемократичноїінтелігенції.Ось його основнімежі:
- Людина— основна частинаПрироди;
- Людинуі Природу нетреба протиставлятиодне одному;а розглядатиїх треба в єдності;
- Людинаі все, що її оточує-це частки єдиного,Цілого;
-відповідальністьРозуму передПриродою. Дотечії російськогокосмизму булиблизькі багатодослідниківі вчених (К. Циолковський,Д. Менделеєв,І. Сеченов іін.). Незважаючина всю строкатістьцієї течіїдумки, саме вїї рамках зародилосярозуміннянеминучостіпротиріч міжРозумом і Природою,між Людиноюі навколишнімсередовищем.Разом з нимприйшло розуміннявідповідальностіРозуму за відшуканняшляхів йогодозволу і того,що ці протиріччяможуть одногоразу призвестилюдство докатастрофи.Виникли ідеївдосконаленняетичного початку,створеннядеякого новогосвітовогоправопорядку,актуальністьякого зрослав наш час нафоні грандіознихдосягненьприродних наук,техніки і технологій.Новий правопорядокі нова моральнаоснова людськогосуспільства— необхідніумови подальшогорозвитку цивілізації,усього людськогороду.
За 80років до Печчеїі Форрестера,— людей, безперечно,цікавих, — Н.Федоровписав: «Отже,світ йде докінця, а людинасвоєю діяльністюнавіть сприяєнаближеннюкінця, бо цивілізаціящо експлуатує,а не поновлює,не може матиіншого результату,крім прискореннякінця.» [3,301]. УрозумінніФедорова владанад природоюзовсім не тотожнавстановленнюпідкоренняприроди Ф.Бекона.Вона означаєтаку здатністьвтручатисяв природнийхід природнихі суспільнихпроцесів, яказабезпечитьлюдству йогомайбуття. Іншимисловами, потрібнене сліпе підкоренняобставинамі констатаціяфактів, а спробиконструктивноговирішеннявиникаючихколізій і труднощів,спроби зрозумітитой загальнопланетарнийпорядок, якийнеобхіднийдля продовженняісторії цивілізації.Саме загальнопланетарний,бо біосфераі суспільствоце єдине ціле,і ніякі локальнізаходи щодопорятунку тогоабо іншого неможуть датизадовільногорезультату.
ТвірН.Федорова, який був процитований,так і називається “Філософіяспільної справи”.Його загаломможна розглядатияк одне з ідейнихджерел сучасноїсистеми поглядівпро коеволюціюсуспільстваі природу. Незважаючина релігійнийхарактер твору,основний йогозміст — це пошукконструктивногопорядку увзаємовідносинахлюдини і навколишньогосередовища.“Влада надприродою” врозумінніФедорова, це,по суті, і єкоеволюціябіосфери ілюдини. Але дляїї забезпеченняпотрібні новізнання і новаморальність— ось основниймотив федорівськихробіт і всьоготого напрямкудумки, який миназиваєморосійськимкосмизмом. Сучасне ставленняі до цієї течіївзагалі, і довчення Федорова,зокрема, далеконе однозначно.Ряд вчених іфілософіввважали подібніідеї не більшніж утопією,які жоднимчином не можутьбути втіленів реальномужитті. Однактреба зазначити,що аналіз подібнихвчень з точкизору тількивиключнораціоналістичної,спроба укластиідеї російськогокосмизма впрокрустоволоже “раціональногопідходу” невиправдовуютьсебе спочатку.Незважаючина уявний утопизмі релігійнийхарактер, течіяросійськогокосмизма міститьв собі ряд доситьцікавих ідейстосовно умовсучасногосуспільства.Ці ідеї требакритично осмислюватий розвивати.
Незважаючина появу уявленьпро єдністьПрироди і Людини,їх взаємообумовленості,ці два світив свідомостівчених XIX ст. щене були взаємопов’язаними.Такою зв’язуючоюланкою позначилосявчення проноосферу, якепочало формуватисяВ.І.Вернадськимна початкунинішньогосторіччя. До1900 р. ним бувпідсумованийдосвід багаторічнихдосліджень.У результатівиникла нованаукова дисципліна:біогеохімія.У книзі з такоюж назвою Вернадськийрозвернувшироку програмуеволюції біосфериз моменту їївиникненняі до цього часу.Створеннябіохімії природнопоставило новепитання — питанняпро місце Людинив цій картинізагальнопланетарногорозвитку. ІВернадськийдав на ньоговідповідь. Вжев перші рокиXIXст. він почавговорити проте, що впливЛюдини на навколишнюприроду ростетак швидко, щоне за горамитой час, коливін перетворитьсяв основнугеологостворюючусилу. І, як наслідок,він обов’язковоповиненбуде прийнятина себе відповідальністьза майбутнійрозвиток природи.Розвитокнавколишньогосередовищаі розвитоксуспільствастануть нерозривними.Біосфера перейдеодного разув сферу розуму— ноосферу.Станетьсявелике об’єднання,внаслідок якогорозвиток планетизробитьсянаправленим— що направляєтьсясилою розуму.
З терміном “ноосфера”не все просто:немає однозначногойого тлумачення.Загалом такприйнято називатичастину біосфери,яка опиняєтьсяпід впливомлюдини і перетворюєтьсянею. З цьогодеякі авторироблять висновок,що перехідбіосфери вноосферу означаєлише поступовеосвоєння людиноюбіосфери. Однактреба зазначити,що подібнатрансформаціяпоняття не єправомірною.Ноосфера Вернадського— це такий станбіосфери, колиїї розвитоквідбуваєтьсяцілеспрямовано,коли Розум маєможливістьнаправитирозвиток біосферив інтересахЛюдини, їїмайбутнього.
З цьогологічно витікаєі наступнеположенняВернадського— про автоеволюціюЛюдини. Важливимшляхом розвиткулюдини є шляхйого саморозвитку.Розширюючиі заглиблюючибіосферу, розсуваючимежі пізнаногосвіту, людинаі сама нескінченнорозвиваєтьсяі удосконалюється.У іншому випадкусклалася бтупикова ситуація:досягши межізакладенихможливостей,людство зупинилосяб в своєму розвитку,а зупинившись— загинуло. ЦеположенняВернадськогопро можливостіі необхідністьсаморозвиткулюдини такожє важливоючастиною йоговчення проноосферу. Неминучістьдестабілізаціїбіосфери зарахунок виробництвачужих природіз’єднань ігеохімічнихреакцій, щопороджуютьсяними, констатувавучень В.І.Вернадськогоакадемік А.Е.Ферсман. Внаслідокусвідомленнятого, що глобальнийхарактер впливулюдської діяльностіна природнесередовищестав сумноюреальністю,було визнано,що вплив антропогеннихчинників, наприроду, якийне контролюється,досяг порогаїї самозахисту,і виникла ідеясвідомогоуправлінняеволюцієюбіосфери(Н. В. Тимофеев-Ресовский,Н. Н. Воронцов,А. В. Яблоков,Н. В. Лазорев,Д. Бернал іінш.). Для вирішенняпротиріч технічногопрогресу сталистворюватисяпрограми практичнихдій, таких, якпрограми “Римськийклуб”, “Global change”,“Геосфера—біосфера”і інш. Кожна зцих програм,незалежно відїї початковихпосилок, зіткнуласяз проблемоюспіввідношенняеволюції природногосередовищаі людськоїкультури.
Сучасніфілософи отрималив спадщинубагатоплановірозробкифілософськогоставленняЛюдини і суспільствадо природи. Алесама різноплановістьпроблеми недозволяє зупинятисялише на вивченніїї окремихсторін. Розглядситуації, щосклалася вкомплексі всіхїї складових,пошуки комплекснихвиходів з неї.Такою є задача,що стоїть сьогодні,в кінці XX століття,перед сучаснимифілософамиі вченими.
Отже,на порозі IIIтисячоліттялюдство шукаєгідну відповідьна “екологічнийвиклик”, щовиник передцивілізацієюXX ст.. Якщо в 70-хроках йшлоусвідомленняспецифікивзаємовідносинсуспільстваі природи вумовах НТР, ав 80-х роках виробляласятактика пом’якшеннясоціальноекологічноїситуації і“гасіння”гострих “екологічнихпожеж” локальногоі регіональногомасштабу, тов 90-х роках людствоповинне, щобекологічновижити, розробитиі приступитидо активноїреалізаціїєдиної глобальноїстратегіїзагальносвітовогорозвитку, якийзабезпечуєякість навколишньогосередовищадля цивілізаціїXXI ст.
Це тимбільше важливе,що у всі часивзаємовідносиниміж людиноюі природою булиодним з найважливішихчинників, щовизначаютьстатус цивілізаціїв історії людства,духовний кліматепохи. І кожнаепоха додаваланібито свійштрих в інтерпретаціюекологічноїпроблеми, вспроби виявленняі використанняефективнихшляхів її вирішення. Де ж вихід зситуації, коли,відриваючисьвід природив процесі своготехнічного,наукового абодуховногорозвитку, цивілізаціядосягне небезпечноїмежі повногорозриву з нею.
Нарахунок цьогоіснує масарізних точокзору. Картезіанськийпідхід до відносинв системі“Людина—Природа”дозволив людствувважати, щовідчуженістьвід Землі даєправо бачитив ній лише неживусукупністькопалин, — багатств,які ми вільніексплуатувати,як захочемо.Це коріннапомилка сприйняттяі привела насдо сьогоднішньоїкризи.
Неменш небезпечнаі інша, полярнапозиція такзваних “глибокихекологів”, якіговорять пролюдство в термінаххвороби. Згідноз їх поглядами,люди — це патогени,свого родувіруси, виглядглобальногорака, загрозливогосамому існуваннюземлі. Спосіблікування один:стерти людствоз лиця Землі.Інакше кажучи,вони вважають,що «світ, ураженийраком, і ракцей — сама людина»[15,24].
Отже,на сьогоднііснує безлічдумок: відапологетикивседозволеностідо рецептівтотальногознищення людствадля виживанняЗемлі. Однакце — крайніточки зору, іпошук відповідейна хвилюючіпитання сучасності,очевидно, лежитьдесь посередині.Сьогодні вжеясно, що на порядкуденному настійновстало питанняпро якомогабільш широкуекологізаціюсуспільноїсвідомості.Екологізаціясуспільноїсвідомостівключає в себеформуванняекологічноїсвідомостіяк самостійнуформу суспільноїсвідомості,а також внесенняекологічногоаспекту у всіінші форми(політичну іправову свідомість,мораль, мистецтво,філософію іт.д.) і рівні(теоретичнеі повсякденне,масова свідомість,ідеологія ісуспільнапсихологія)суспільноїсвідомості.
Екологічнасвідомість— найважливішийкомпонентекологічноїкультури, щооб’єднує всівиди і результатиматеріальноїі духовноїдіяльностілюдей, направленоїна досягненняоптимальноївзаємодіїсуспільстваі природи, наекологізаціюматеріальногоі духовногожиття суспільства.
Потребав формуванніекологічноїкультури яквирішальногочинника вгармонізаціївідносин суспільстваі природи стаєв цей час всебільш актуальною.«Екологічнакультура, —відмічає П.Проскурін,— повинна статиу нас справоюдержавною. Докиця культуране буде доведенадо відома кожногоз нас, доти користіне буде.» [6,54].
Першоряднуроль в формуваннівисокої екологічноїкультури граєекологічнаосвіта і виховання.
Метоюекологічноговиховання іосвіти є цілеспрямованеформуванняу кожної людинина всіх етапахйого життяглибоких іміцних екологічнихзнань, ціліснихуявлень пробіосферу, розумінняорганічноговзаємозв’язкуі єдності людстваі навколишньогосередовища,ролі природив житті суспільстваі людини, необхідностіі значущостіїї охорони іраціональноговикористанняресурсів, вихованняособистоївідповідальностіза стан навколишньогосередовища.
Кінцевамета такоїосвіти полягаєв тому, щоб надатинаселеннюможливістьзрозумітискладний характернавколишньогосередовищаі необхідністьдля всіх країнрозвиватисятаким чином,щоб це узгоджувалосяз навколишнімсередовищем.Подібна освітаповинна такожсприяти усвідомленнюлюдством економічної,політичноїі екологічноївзаємозалежностісучасногосвіту, з тимщоб підвищитипочуття відповідальностівсіх країн, щостане передумовоюдля розв’язаннясерйознихпроблем навколишньогосередовищана глобальномурівні.
Цікавопростежити,як розширилосяпроблемне полефілософіїекології. Напочатку це булипостановкипитань пронеобхідністьрегуляції, щоперетворюєдіяльністьлюдини, промежі зростаннявиробництва,заснованогона споживанніприроди, яківсе розширюються. Вже в 70-х рокахв роботах Римськогоклубу булидосить чітковизначенісценарії можливоїекологічноїкатастрофи,до якої поступовоі неухильнонаближаєтьсясучасна цивілізація.Вихід пропонувавсяна шляху обмеженняречовинного-енергетичногоспоживанняприроди і мінімізаціїшкідливихвикидів, щокритично порушуєдинамічнурівновагубіосфери. Ідеаламибули проголошеніперехід доекологічночистих технологій,відмова відтехнократичногоставлення доприроди і людини.
Алев зв’язку з цимвиник новийкомплекс проблем,що стосуютьсяумов, можливостейі шляхів реалізаціїцього ідеалу. Чи можливеобмеженняспоживанняприроднихресурсів придемографічномутиску, що збільшується? Як співвідносятьсяідеї свободи,демократії,принципи ринковоїекономіки звимогами обмеженнябезперервногозростаннявиробництваі споживання?Як повинназмінитисяструктурацінностейтехнократичноїцивілізації,яка досі орієнтуєтьсяна розширеннямасштабівперетворенняприроди? Якінові етичніімперативиі правові нормиповинні бутивироблені, щобзабезпечитиекологічневиживаннялюдства? Сучаснідослідженняглобальноїкризи виявилийого природуяк кризи машинноїстадії цивілізації,що поставила,однак, під загрозуіснуваннялюдства взагалі.
Ймовірно,перш ніж приступатидо виробленнянових етичнихімперативіві норм взаємовідносинлюдини з природою,необхідно,образно кажучи,“розчиститиїм місце”, критичнопереглянувшиі проаналізувавшиколишні (тобтосучасні) догмиекологічноїсвідомості.І це також єодним із завданьфілософії наданому етапі.Не претендуючина вичерпнухарактеристику,можна виділитинаступні найважливішідогми сучасноїмасової екологічноїсвідомості.
Догма1. Першочерговимзавданням єзбереженняприроди. Однакєдиним радикальнимспособом збереженняприроди булоб знищеннялюдства. Своєюматеріально— виробничоюдіяльністюлюдина перетворюєприроду, тобтозмінює її, незаради цікавості,а внаслідоксуті свогобуття. Зміна,а не збереження,є способомжиттєдіяльностілюдини. Іншасправа, що людинадля підтримкинормальнихумов існуванняповинна постійнокомпенсуватисвій дестабілізуючийвплив на природуіншими перетвореннями.Першочерговезавдання людства— це забезпеченнястабільностісвого розвитку,динамічноїрівновагисистеми “Природа—Суспільство”.Причому, помірі свогорозвитку людинавимушена всебільше братина себе управліннястаном природи,оскільки їїприродні силивже не можутькомпенсуватиантропогеннийвплив.
Догма2. Екологічніпроблеми —породженнясучасногосвіту, ще в недавньомуминулому відносиниз природою булигармонійними.Це розумінняпороджує ідеалізаціюминулого життєвогоукладу, лежитьв основі лозунга“назад до природи”.Причина виникненняцієї догми —некритичнеставлення доісторії, слабкезнання її реальнихфактів. Людствопротягом всьогосвого існуваннястикалося ібільш або меншуспішно вирішувалоекологічніпроблеми. Відмінністьнашого періодуісторії в тому,що ці проблеминабули глобальногохарактеру.
Догма3. У майбутньомуможна повністювирішити екологічніпроблеми. Цяоптимістичнапозиція сформуваласяпід впливомреклами досягненьНТП, його потенційнихможливостей.При цьомувипускаєтьсяз уваги, що всякедосягненнятехніки нарівніз кориснимефектом даєі побічний,екологічнийвплив якогоспочаткунепередбачуваний.Наприклад,навіть найбільшчиста енергетика– сонячна — даєпобічний продукту вигляді тепловогозабруднення,тому також маєекологічнімежі свогорозвитку.
Висновок:руйнуваннядогм екологічноїсвідомості,формуваннянаукововивіреногоекологічногоімперативав мисленнікожного єлюдинонеобхідноюумовою виживаннялюдства.
Всевище сказане,по суті, означаєпостановкупроблеми пронеобхідністьякісно новоготипу цивілізаційногорозвитку, якийповинен прийтина зміну сучаснійцивілізаціїі подальшурозробкувсепланетарноїстратегії йогореалізації.Не “затаїтися”в очікуванні,відмовившисьвід всіх досягненьНТП, не “повернутисядо природи”в примітивномузначенні цьогозаклику, а піднятисяна якісно новийрівень взаємовідносинприроди ісуспільства,забезпечитиїх стабільність,урівноваженийвзаїморозвиток.
Проблеми.Проблеми. Проблеми.Вони торкаютьсяінтересівлюдства якєдиного цілого.Визнання екологічногоінтересу пріоритетнимперед політичним,економічнимі військовимвідповідаєзагальнолюдськимцінностям,тобто вищимцінностям життяі культури. Такекологія органічнопов’язуєтьсяз моральністю;захист природи,захист навколишньогосередовища— з гуманністю.Давній принцип“ахімси”, якпринцип благоговінняперед життям,виявляєтьсявизначальноюосновою увзаємовідносинахЛюдини, Суспільстваі Природи яксередовищамешкання людей.
ВИСНОВКИ.
Сформулюємотепер деякіосновні висновки,до яких можнаприйти внаслідоканалізу вищевикладеногоматеріалу.Головний з нихполягає в тому,що подоланняіснуючих екологічнихтруднощів впринципі можливе.Воно витікаєяк з аналізуісторії взаємовідносинлюдини і природи,так і з потенційсучасного етапуцих взаємовідносин,можливостейнауки, техніки,культури вширокому значенніцього слова. Однак, для подоланняіснуючих екологічнихтруднощів —і це другийвисновок —необхідніістотні змінив напрямкахрозвитку наукиі техніки (реформуванняіснуючих дисциплінглобальноїекології іінш., розробканових методіві підходів додослідженнявзаємовідносинлюдини і природиі т.п.), а такожвиробництваі управління.
Гармонізаціявзаємовідносинлюдини і природицінна не тількиу власне екологічномузначенні. Вонаважлива такожі для розв’язанняінших проблем.Екологічновиправданірішення є в тойже час і соціально— позитивними,остільки, оскількисама людинаі суспільствозагалом є частиноюприроди в широкомузначенні слова.
Завданнягармонізаціївідноситьсядо тих ще далекихетапів розвиткувзаємодіїлюдини з природою,коли в противагунинішньомуглибокомуконфлікту зприродою будестворена реальнаоснова дляєдності людиниз природою. Алеми не маємоправа нехтуватинавіть віддаленоюперспективою,залишати їїбез уваги зарадиневідкладнихсьогоднішніхпроблем. І тутє що сказатифілософу. Він,в противагуколишнім ідеям“боротьби зприродою” можевисувати якщоне програмигармонізаціївідносин звсіма живимиістотами наземлі, то щонайменшепродуманіідеали етичнозрілих, духовноосмисленихвідносин зісвітом; філософіяздатна внестичималий внесокв підготовкуінтелектуально— психологічногоклімату дляприйняття івтілення такихідеалів, стимулюватитворчий пошукбезконфліктнихформ взаємодіїз природою іпоступовогопом’якшенняіснуючих жорсткихустановок повідношеннюдо природи.
Широтаі різноплановістьпорушеноїпроблеми, атакож обмеженістьобсягу даноїроботи не дозволилипровести аналізвсіх її сторін.Однак внаслідокзагальногоогляду різноманітнихпозицій і думок,які прямо абонепрямо зачіпаютьфілософськіаспекти взаємовідносинлюдини і природи,видно, що подальшарозробка стратегіїрозвитку відносинв даній системі,визначеннямісця Людиниу Всесвіті єодним з найважливішихзавдань сучасності.І ніякиминапівзаходамице завданнявирішити неможливо.Modus vivendi, або спосібіснуваннясуспільстваі природи, відеалі повиненбути таким, щобнегативнийвплив природина суспільствоі суспільствана природу бувмінімальним,що не порушуєстійкості обохсистем. Основніпринципи стабільнихвідносин стосуютьсяповедінкилюдини і посвоїй суті неможуть бутинічим іншим,крім імперативів,або, згідноВ.І.Далю, наказівдо неодмінноговиконання. Якщосуспільствокеруєтьсяекофільнимиімперативами, то це і є гарантієюекологічноїрівновагиоснови стабільностіприроди ісуспільства. Історія світовоїцивілізаціївчить, що вихідз екологічноїкризи полягаєв тому, щоб творчовідповістина виклик сучасноїситуації ідокоріннозмінити суспільно-виробничутехнологіюі основні формивзаємовідносинлюдини і природи. Основнимсвітогляднимпринципомвзаємовідносинлюдини і природиповинен статипринцип гармоніїлюдини і природияк двох відносносамостійнихчастин єдиноїсистеми, щорозвиваютьсякожна по своїхзаконах, алеякі в той жечас внутрішньонерозривнопов’язані.
Уфілософськомувідношеннімайбутнє — це,зрештою, вразливесьогодення,що розвивається. Отже, нинішнінестерпні темпирозвитку є тим,що можна назватисвоєрідним“зловживанням,перенесенимв майбутнє”,яке з подесятереноюсилою відіб’єтьсяна наших нащадках.
Тимже, хто виправдовуєзнищення природинеобхідністюпідвищеннядобробутусуспільства,необхіднопам’ятати, щовдосконаленняособистостінеможливе зарахунок природи,а повинносупроводжуватисьвдосконаленнямсамої природи.
Визначаючиподальшу стратегіюрозвитку людстваі цивілізації,нові етично-філософськіпріоритетиу взаємовідносинахз природою,потрібно пам’ятати,що біосфераіснувала допояви на Землілюдини, можеіснувати і безнеї. Але людинабез біосфериіснувати неможе — це аксіома.Значить, виконанняпринципу спільногорозвитку,забезпеченнякоеволюціїбіосфери ісуспільствавимагає відлюдини певноїрегламентаціїв своїх діях,визначенихобмежень.
Чибуде здатненаше суспільствопоставити свійрозвиток впевні рамки,підпорядкуватийого тим чиіншим умовам“екологічногоімператива”?Відповідь наце питаннязможе датитільки історія.
СПИСОКВИКОРИСТАНИХДЖЕРЕЛ
І ЛІТЕРАТУРИ.
I.ДЖЕРЕЛА.
1.ВернадскийВ.И, Химическоестроение биосферыЗемли и ееокружения.-М.,1987.
2.МарксК.,Энгельс Ф.Сочинения.,-М.,1957,т.3.
3.ФедоровН.Н. Философияобщего дела.-М.,1982.
II.ЛІТЕРАТУРА.
4.ГиренокВ.И.
5.ГорЛ. Земля на чашевесов.-М.,1993.
6.ЖибульИ.Я. Экологическиепотребности:сущность, динамика,перспективы.-М.,1991.
7.Историявзаимодействияобщества иприрод . (тезис конференции)-М.,1990,ч.1-3.
8.КравченкоИ.И. Экологическаятеория в современныхтеориях общественногоразвития.-М.,1992.
9.КульпинЭ.С.,Пантин В.И.Решающийопыт._М.,1993.
10.ЛосьВ.А. Взаимоотношенияобщества иприроды.-М.,1990
11.МоисеевН.Н. Человек иноосфера.-М.,1993.
12.МоисеевН.Н. Человек,среда, общество.-М.,1991.
13. Спецификафилософскогознания и проблемачеловека вистории философии.-М.,1989.
14.Філософія.Курслекцій: Навчальнийпосібник.
15.ХеслеВ. Философияи экология.-М.,1993.