Двом дао відповідають два види знання. Гносеологія даосизму підкорена його онтології. Знання безіменного дао особливе, воно має присмак містики, бо знання у ньому стоїть у мовчанні: адже “той, хто знає, не говорить. Той, хто говорить, той не знає”. До того ж це знання доступне не усім людям, а лише наймудрішім. Така людина бачить за боротьбою речей гармонію, за рухом – спокій, за буттям – небуття, тому що він не має пристрастей. “лише той, хто вільний від пристрастей, бачить чудесну таємницю [дао], а хто має пристрасті, бачить його тільки у кінцевій формі”. Дао у кінцевій формі – це світ речей, що спирається на дао, що має ім’я. Обидва види знання пов’язані. “У Піднебесній є початок, і він – мати Піднебесної (всесвіту). Коли буде осягнена мати, то можна пізнати її дітей”. І навпаки: “Коли нам вже відомі її діти, то знов необхідно пам’ятати їх матір”. І це знання найвище.
Наймудріший – етичний ідеал досів – протиставляється конфуціанському ідеалу “шляхетній людині” (цзюнь-цзи). Останній розвінчаний як людина з “наднизьким де”, тоді як “шенжень” – людина “найвищого де” і дао. Даоси відхиляють цінності конфуціанців – людинолюбство, справедливість, мудрість, синівську шанобливість, батьківську любов, сам стародавній ритуал – як те, що виникло у якості компенсації, у той період, коли суспільство втративши першопочаткову досконалість, відійшло від дао. Конфуціанська “взаємність” – не вимога поважати інших так, як самого себе, а обмін послугами. Роблячи “добрі діла”, конфуціанець сподівається на взаємність, у протилежному випадку він карає. Його дії нарочиті та суєтливі. Він просвітник. Напроти, “людина з вищим де не прагне робити добрі діла, тому він доброчесний. Він подібний дао, що не має ім’я. Його головна якість – переможна без дія: “Людина з вищім де бездіяльна і здійснює недіяння”, але він також, як і саме дао, “не бореться, але вміє перемагати”. Так і правитель не повинен своїми діями заважати дао.
Соціальний ідеал даосів у минулому. У тому часі, коли життя було просте і ніщо не заважало природному ходу подій, коли не було нарочитості та освіти. Соціальний ідеал даосів реакційний у тому значенні, що відхід від дао вони пов’язували з культурою. “У давності ті, хто слідував дао, не освічували народ, а робили його неосвіченим. Важко керувати народом, коли у нього багато знань. Тому керування народом за допомогою знань приносить країні нещастя, а без допомоги знань – щастя”. Необхідно повернутися до первісних часів. “Нехай народ знов почне плести вузлики замість письма”. А “якщо в країні є різні знаряддя, не потрібно їх використовувати”.
“Даодецзин” малює картину патріархального стану суспільства, у якому “небесне дао” відбирає багатство в заможних і роздає його бідним. Даоси – противники не тільки конфуціанства, але і легізму. “Коли у країні багато забороняючи законів, народ стає бідним”.
І на останнє можна сказати, що даоси – прихильники миру. Шлях дао – шлях миру. “Коли у країні існує дао, кони угніють землю; коли в країні нема дао бойові кони пасуться в околицях”. Адже “гарне військо – засіб, [що породжує] нещастя. Прагнучи миру, наймудріший правитель поступливий до сусідів. Він не починає війну першим. “Шляхетний [правитель] у звичайні часи намагається бути поступливим [у відношенні інших країн] і лише на війни застосовує насильство”. “Де були війська – росте терник та колючки”.
Післямова
Окрім конфуціанства та даосизму існували ще моїстські та легістські (легіст – “законник”) ідеї. Моїзм не тільки був протилежним конфуціанству вченням, але й дещо висміював його (ритуальність). Легізм був побудований на відношеннях суспільства та закону.
Конфуціанство, даосизм, моїзм, легізм не тільки були революційними вченнями свого часу, але й зараз мають велике поширення серед не тільки китайців, а інших народів (особливо перші три). Навіть у Західній Європі існують організації сучасних конфуціанців та даосів. Їх вчення доповнюються, перероз-глядаються. Велике значення має конфуціанство серед народів Східної Азії. Навіть в країнах екс-СРСР кожна людина не може собі уявити життя без Нового Року за китайським календарем. Багато захоплюються китайськими гороскопами, у тому числі ворожінням на книзі “І-цзин”. І це добре, але усе має мати свої межи, бо так можна забути і про філософію та культуру своєї країни.
Література (джерела):
1. Чаншев А.Н. Начало философии. – М., 1982. -- 184 стр.
2. Антология мировой философии: Методический сборник философских текстов. Т.1. Ч.1 . Сост. М.А. Парнюк, В.И. Даниленко. – К., 1991. – 292 стр.
3. http://www.easternreligion.com (Восточные религии)
4. Философский словарь / под ред. М.М. Розенталя. Изд. 3-е. – М., 1975.
5. Філософія. Курс лекцій: Навч. Посібник / І.В. Бичко, Ю.В. Осічнюк, В.Г. Табачковський та ін. – К., 1991. – 456 с.