У тому, що стосується осмислення і пізнання навколишнього світу, Конфуцій в основному повторює ідеї, висловлені його попередниками, і зокрема, Лаоцзи, в чомусь навіть поступаючись йому. Так, навколишній світ, природу Конфуцій, по суті, звужує і обмежує лише небесною сферою. Істотним елементом природи у нього виступає доля, як щось природжено зумовлює єство і майбутнє людини. Так він говорить: “Що можна сказати про піднебіння? Зміна чотирьох пір року, народження всього сущого”. Про долю говориться: “Все спочатку зумовлено долею, і тут нічого не можна ні збавити, ні додати. Бідність і багатство, винагорода і покарання, щастя і нещастя мають свій корінь, створити який сила людської мудрості не може”. Аналізуючи природу людського знання і можливості пізнання, Конфуцій вважає, що за своєю природою люди схожі між собою. Лише вища мудрість і крайня дурість незмінні. Люди починають розрізнятися один від одного завдяки звичкам і вихованню. Що ж до рівнів знання, то він проводить наступну градацію: “Вище знання — це природжене знання. Нижче — знання, придбані ученням. Ще нижче — знання, придбані у результаті подолання труднощів. Найбільш нікчемний той, хто не бажає витягувати повчальні уроки з труднощів”.
Отже, можна з повною підставою стверджувати, що Лаоцзи і Конфуцій своєю філософською творчістю заклали міцний фундамент для розвитку китайської філософії на багато століть вперед.
3. Філософія в Древній Греції
Європейська і значна частина сучасної світової цивілізації прямо або побічно є продуктом старогрецької культури, найважливішою частиною якої є філософія. З врахуванням цієї парадигми наше відношення до старогрецької культури не може бути неупередженим і навіть більш того, вимагає більшої уваги і зацікавленого відношення. Власне кажучи, ці думки не є оригінальними. Все або майже всі європейські дослідники якщо не перебільшували роль і значення Древньої Греції в розвитку сучасної цивілізації, то, принаймні, ніколи цю роль не зменшували.
Нагадаємо, що під Древньою Грецією мається на увазі цивілізація, яка в VII — VI вв. до н.е. включала ряд рабовласницьких держав, розташованих на півдні Балканського півострова, островах моря Егейського, побережжі Фракиі і західній береговій смузі Малої Азії і що розповсюдили свої володіння в період грецької колонізації (VIII — V вв. до н. э.) на Південну Італію і Східну Сіцілію, на південь Франції, північне побережжя Африки, побережжя Чорного моря і чорноморських проток.
Філософія в Древній Греції виникає на рубежі VII—VI вв. до н.е. Відомо, що першими грецькими філософами були Фалес, Анаксимандр, Анаксимен, Піфагор, Ксенофан, Геракліт, чиє життя і діяльність випадає на VI ст до н.е.
При аналізі грецької філософії в ній виділяють три періоди: перший — від Фалеса до Арістотеля; другий — грецьку філософію на римському світі і, нарешті, третій — неоплатоновскую філософію. Хронологічно ці періоди охоплюють понад тисячу років, з кінця VII ст до н.е. до VI ст поточного літочислення. Об'єктом нашої уваги буде лише перший період. У свою чергу перший період доцільно розділити на три етапи. Це необхідно для того, щоб чіткіше позначити розвиток старогрецької філософії як по характеру досліджуваних проблем, так і їх рішенню. Перший етап першого періоду — це в основному діяльність філософів Мілетськой школи Фалеса, Анаксимандра, Анаксимена (назву отримала по найменуванню іонійського міста Мілет); другий етап — це діяльність софістів, Сократа і сократиков і, нарешті, третій включає філософські ідеї Платона і Арістотеля.
Слід зазначити, що про діяльність перших старогрецьких філософів практично, за невеликим винятком, достовірних відомостей не збереглося. Так, наприклад, про філософські переконання філософів Мілетськой школи, а в значній мірі і про філософів другого етапу, відомо, головним чином, з творів подальших грецьких і римських мислителів і в першу чергу завдяки роботам Платона і Арістотеля.
Першим старогрецьким філософом прийнято вважати Фалеса (ок. 625—547 до н. э.), засновника милетской школи. Згідно Фалесу, все різноманіття природи, речей і явищ можна звести до однієї основи (первостихии або першооснові), як якої він розглядав “вологу природу”, або воду. Фалес вважав, що все виникає з води і в неї ж повертається. Він наділяє першооснову, а в ширшому розумінні весь світ одушевленою і божественністю, що знаходить своє підтвердження в його вислові: “світ одушевлений і повний богів”. При цьому божественне Фалес, по суті, ототожнює з першоосновою — водою, тобто матеріальним. Фалес, згідно затвердженням Арістотеля, стійкість землі пояснював тим, що вона знаходиться над водою і володіє, подібно до шматка дерева, спокоєм і плавучістю. Цьому мислителеві належать багаточисельні вислови, в яких були висловлені цікаві думки. Серед них і загальновідоме: “пізнай самого себе”.
Після смерті Фалеса на чолі Мілетськой школи став Анаксимандр (ок. 610—546 до н. э.). Про його життя практично не збереглися жодних відомостей. Вважається, що йому належить робота “Про природу”, про вміст якої відомо з вигадувань подальших старогрецьких мислителів, серед них — Арістотель, Цицерон, Плутарх. Погляди Анаксимандра можна кваліфікувати як стихійно-матеріалістичні. Як першооснова всього сущого Анаксимандр рахує апейрон (безмежне). У його інтерпретації апейрон не є ні водою, ні повітрям, ні вогнем. “Апейрон є не що інше, як матерія”, яка знаходиться у вічному русі і породжує безконечну безліч і різноманіття того, що всього існує. Можна, мабуть, вважати, що Анаксимандр певною мірою відходить від натурфилософского обгрунтування першооснови і дає глибше його тлумачення, вважаючи як першооснова не який-небудь конкретний елемент (наприклад, воду), а визнаючи таким апейрон — матерію, що розглядається як узагальнена абстрактна першооснова, що наближається по своєму єству до поняття і що включає істотні властивості природних елементів.
Анаксимандра, мабуть, можна вважати першим старогрецьким мислителем, в якого зустрічається спроба пантеїстичного тлумачення світу. На відміну від Фалеса, який обожнював природу, він врівноважує, ототожнює природу з богом, зокрема, це виявляється в його словах про те, що є народжені боги, які періодично виникають і зникають, причому ці періоди тривалі. Цими богами, на його думку, є незліченні світи. Він же висуває ідею про незліченність світів, які виникають і зникають. Це підтверджується і його твердженням, що “ці міри— то руйнуються, то знову народжуються, причому кожен (з них) існує протягом можливого для нього часу”.
Представляють інтерес наївно-матеріалістичні ідеї Анаксимандра про походження життя на Землі і походженні людини. На його думку, перші живі істоти виникли у вологому місці. Вони були покриті лускою і Шипом. Вийшовши на землю, вони змінили свій спосіб життя і придбали інший вигляд. Людина сталася від тварин, зокрема, від риб. Людина тому зберігся, що із самого початку був не таким, як нині.
Останнім відомим представником Мілетськой школи був Анаксимен (ок. 588— ок. 525 до н. э.). Про його життя і діяльність також стало відомо завдяки свідоцтвам пізніших мислителів. Як і його попередники, Анаксимен надавав велике значення з'ясуванню природи першооснови. Таким, на його думку, є повітря, з якого все виникає і в який все повертається. Анаксимен обирає як першооснову повітря внаслідок того, що він володіє такими властивостями, яких немає (а якщо є, то недостатньо) у води. Перш за все, на відміну від води, повітря має необмежене поширення. Другий аргумент зводиться до того, що світ як жива істота, яка народжується і вмирає, вимагає для свого існування повітря. Ці ідеї знаходять підтвердження в наступному твердженні грецького мислителя: “Наша душа, будучи повітрям, є для кожного з нас принципом об'єднання. Точно також дихання і повітря объемлют весь всесвіт”.
Оригінальність Анаксимена не в переконливішому обгрунтуванні єдності матерії, а в тому, що виникнення нових речей і явищ, їх різноманітність пояснюються їм різними мірами згущування повітря, завдяки чому утворюються вода, земля, камені і т. п., а із-за його розрідження формується, наприклад, вогонь. Появу холоду він пояснював як результат згущування повітря, а тепло — як наслідок його зріджування. В результаті повного згущування повітря з'являється земля, а потім і гори. Таке трактування різноманіття світу було глибшим і зрозумілішим, чим у його попередників, і не випадково саме анаксименовская інтерпретація різноманіття світу набула досить широкого поширення в античній філософії. Стабільність, міцність землі пояснювалася тим, що вона, будучи плоскою, парить в повітрі, і так само як сонце, місяць і інші вогненні небесні тіла, тримається на повітрі.
Як і його попередники, Анаксимен визнавав незліченність світів, вважаючи, що всі вони сталися з повітря. Анаксимена можна розглядати як засновника античної астрономії, або вчення про піднебіння і зірки. Він вважав, що всі небесні світила — сонце, місяць, зірки, інші тіла ведуть своє походження від землі. Так, утворення зірок він пояснює зростаючим розрідженням повітря і мірою його видалення від землі. Близькі зірки виробляють тепло, яке падає на землю. Далекі зірки не виробляють тепло і знаходяться в нерухомому стані. Анаксимену належить гіпотеза, що пояснює затьмарення сонця і місяця.
Підводячи підсумок, слід сказати, що філософи Мілетськой школи заклали хороший фундамент для подальшого розвитку античної філософії. Свідоцтвом цього служать як їх ідеї, так і той факт, що все або майже все подальші старогрецькі мислителі більшою чи меншою мірою зверталися до їх творчості. Істотним є і те, що, не дивлячись на присутність в їх мисленні міфологічних елементів, його слід кваліфікувати як філософське. Вони зробили упевнені кроки по подоланню мифологізма і заклали серйозні передумови для нового мислення. Розвиток філософії у результаті йшов по висхідній лінії, що створювало необхідні умови для розширення філософської проблематики і поглиблення філософського мислення.