Вплив філософії на психологію
Дух механіцизму
В XVII столітті в королівських садах і парках Європи поряд з іншими чудесами й дивинами цього дивного століття з'явилися нові вигадливі звеселяння: водяні струмені подавалися по прокладеним під землею трубам і змушували рухатися механічні фігури. Ті, у свою чергу, виконували самі неймовірні й мудрі рухи, грали на музичних інструментах, а також видавали інші звуки. Педалі, заховані непомітно, реагували на вагу тіла, вода спрямовувалася по трубах, і статуї зненацька починали рухатися.
Ці забави аристократів відбивали в собі повальне захоплення того століття машинами у всіх їхніх видах. Механіцизм навчання, що ґрунтується на твердженні, що всі природні процеси визначені на механічному рівні й можуть бути пояснені на основі законів
«Дух часу» в XVII-XIX століттях був тим інтелектуальним ґрунтом, на якому виросла психологія. Базовою ідеєю культури XVII століття - як у сфері філософії, так і психології, що перебувала під її впливом, - був дух механіцизму, уявлення Всесвіту у вигляді гігантської машини. Ця концепція ґрунтувалася на твердженні, що всі природні процеси визначені на механічному рівні й можуть бути пояснені на основі законів фізики.
Ідея механіцизму визріває спочатку у фізику, що у ті часи називалася натурфілософією, у роботах італійського фізика Галілео Галілея (1564-1642) і англійського фізика й математика Ісака Ньютона (1642-1727). Уважалося, що увесь світ складається з якихось часток матерії, що перебувають у безперервному русі. Відповідно до Галілею, матерія складається з дискретних корпускул або атомів, що впливають один на одного при зіткненні. Ньютон піддав галілеєвську версію перегляду й припустив, що імпульси руху передаються від атома до атома не при безпосередньому контакту, а під впливом сил притягання й відштовхування. Однак ці доповнення, хоча й зробили значний вплив на історію фізичних ідей, на розвиток психології істотно не вплинули.
Оскільки Всесвіт складається з атомів, що рухаються, будь-яке фізичне переміщення (рух кожного атома) викликається безпосередньою причиною. Результат такої взаємодії піддається виміру - і, отже, повинен бути цілком передбачуваний. Всесвіт повністю впорядкований і працює в буквальному значенні, як годинники або який-небудь інший зроблений механізм. Мир створений Богом зробленим образом - в XVII столітті саме Богові приписувалося створення всіх діючих причинно-наслідкових зв'язків, - і як тільки вченим удасться відкрити закони функціонування миру, вони зможуть абсолютно точно пророчити все, що відбудеться в майбутньому.
Методи й досягнення науки росли в ту епоху рука об руку з розвитком технології, доповнюючи один одного. Спостереження й експеримент, супроводжуваний точними кількісними методами, стали невід'ємними рисами науки. Дослідники намагалися осягти кожне явище, описуючи його в точних кількісних формулюваннях, - таке була основна вимога механістичного підходу. Саме в цей час з'являються досить зроблені термометри, барометри, логарифмічні лінійки, маятниковий годинник та інші механічні прилади, настільки характерні для століття механіки. Ці події, у свою чергу, сприяли формуванню переконання про те, що абсолютно будь-яке явище у Всесвіті піддається кількісному виміру.
Годинний механізм Всесвіту
Метафора годин досить точно виражає собою дух механіцизму XVII сторіччя, а тому годинний механізм по праву може бути названий найбільшим винаходом всіх часів. Годинники, як і комп'ютери в XX столітті, виявилися причиною своєрідного технологічного прориву. Жоден інший механічний прилад не зробив настільки величезного впливу на людську думку на всіх її рівнях. До XVII століття годинників була безліч - як по числу, так і за формою. Існували порівняно невеликий настільний годинник. Інші, побільше, містилися на церквах і урядових будинках, так що їх можна було бачити й чути на багато миль навколо. І якщо механічні фігури в королівських садах були призначені для звеселяння еліти, то годинники були доступні дуже багатьом, поза залежністю від соціального класу або рівня добробуту. Образ годинного механізму буквально «опанував розумами й душами цілої цивілізації так, як ніяка інша машина колись... Рідко коли в історії механічний прилад настільки безпосередньо виражав собою й, у свою чергу, визначав інтелектуальний клімат цілої епохи».
Годинники були самим доступним, звичним, точним і передбачуваним механізмом, а тому згодом учені й філософи стали сприймати їх як модель миру в цілому. Вони запитували себе, чи не є й весь Всесвіт - якийсь «величезний годинний механізм, створений і пущений у хід Творцем»? Багато вчених - і серед них такі, як англійський фізик Роберт Бойль, німецький астроном Іоганн Кеплер і французький філософ Рене Декарт - давали позитивну відповідь на це питання, затверджуючи, що Всесвіт є не що інше, як «чудовий зразок годинного механізму». Вони були переконані, що гармонія й порядок у Всесвіті можуть бути зрозумілі за аналогією з годинним пристроєм: як чітка робота годин - це щось додане механізму годинникарем, точно так само й упорядкованість миру в цілому мислилася як щось повідомлене миру Богом.
Німецький філософ Християн фон Вольф описував подібність Вселеної й вартового механізму дуже просто: «Мир поводиться точно так само, як і годинники». А його учень Іоганн Кристоф розвив цей принцип у такий спосіб: «Як тільки увесь світ є якийсь механізм, він може бути почасти уподібнений годинникам; саме годинник можуть бути використані як модель для того, щоб пояснити в малому масштабі те, що відбувається у Всесвіті в цілому».
Як тільки Всесвіт розглядався як якась машина, подібна до годинного механізму, створеному Богом і пущеному їм у хід, виходить, вона могла існувати далі без усякого втручання ззовні. Таким чином, метафора миру як годин проклала дорогу ідеї детермінізму - вірі в те, що кожна подія у світі визначена минулими подіями. Як можна пророчити послідовність роботи годинного механізму, точно так само, усвідомивши порядок і систематичність функціонування окремих частин Всесвіту, можна передбачати всі майбутні в ній події. «Той, хто зможе досконало осягти пристрій годинного механізму, зможе й докладно пророчити майбутні події на основі минулого й сьогодення».
Розібратися в пристрої й функціонуванні годин не так вуж складно. Кожному під силу розібрати годинники й самому переконатися, як саме діють їхні шестірні й пружини. Це обставина, у свою чергу, веде до ідеї редукціонизму. Пристрій різних машин - таких, як, наприклад, годинники, - може бути зрозумілим на основі відомості їх до функціонування основних частин. Так само ми можемо зрозуміти те, як улаштований Всесвіт у цілому (яка, як би те не було, усього лише ще одна машина), за допомогою аналізу й відомості до найпростішим її тридцятилітнім - молекулам і атомам. Такий підхід характерний для будь-якої науки, включаючи й нову психологію.
Якщо метафора годин і наукових методів застосовні при поясненні функціонування Всесвіту, то, можливо, вони виявляться настільки ж корисними й при збагненні природи людини? Якщо Всесвіт - це машина - строго впорядкована, передбачувана, що піддається спостереженню й виміру, - то чи можемо ми й людини розглядати подібним же чином? Бути може, тварини й навіть людина є не що інше, як ще один тип машини?
Автомати
Інтелектуальна й соціальна аристократія XVII століття мало перед своїми очима ще одну примітну модель подібного роду - це різні механічні фігури, настільки популярне звеселяння в садах і парках. Широке поширення годинних механізмів безпосереднім образом вплинуло й на розвиток виготовлення різноманітних механічних фігур. Технології ставали усе досконаліше, і людині треба лише оглянутися навколо, щоб наткнутися на яку-небудь вигадливу механічну фігуру - називану автоматом, - дивними й захоплюючими трюками, виконуваними чітко й регулярно.
Автомати - механічні фігури, що імітують дії людини, - відомі з давніх часів. Опису подібного роду механізованих фігур утримуються ще в античних грецьких і арабських манускриптах. Але особливо прославилися в цій сфері майстра древнього Китаю. У китайській літературі втримуються описи різних механічних тварин і риб, а також людських фігур, призначених для того, щоб розливати вино, подавати чашки із чаєм, співати й навіть грати на музичних інструментах. Проте, більш ніж дві тисячі років через, в XVII столітті, коли вченими Західної Європи були створені перші автомати, вони сприймалися як новинка. Всі досягнення найдавніших цивілізацій у цій області були геть-чисто втрачені.
Подібного роду автомати можна зустріти на головних площах деяких європейських міст дотепер - це механічні фігури в міських баштових годинниках. Вони рухаються по колу, б'ють у барабани й дзвонять у дзвони, відзначаючи кожну чверть години. У Страсбургському кафедральному соборі у Франції, наприклад, різні біблійні персонажі щогодини віддають уклін Діві Марії. У цей же час інша фігура - механічний півень - розкриває дзьоб, висуває мову, б'є крильми й кукурікає. А в Англії в кафедральному соборі в Уельсі два лицарі в повному бойовому одяганні сходяться в потішному двобої. Коли починається бій годин, один із супротивників збиває іншого з коня. Баварський Національний музей у Мюнхені містить у своїй експозиції механічного папуги завбільшки 16 дюймів. Коли годинники відбивають чергова година, папуга свистить, ляскає крильми, обертає очима, і з-під нього випадає невелике сталеве яйце.
Філософам і вченим того часу здавалося, що за допомогою такого роду складних і точних механізмів можна буде реалізувати їхню давню мрію - штучно відтворити життя. Справді, багато хто з перших автоматів того часу, здавалося, давали таку надію. Їх можна розглядати як свого роду попередників сучасних диснеївських мультфільмів. Із цих позицій зрозуміло, чому люди прийшли до висновку, що всі живі істоти - усього лише машини, хоча й особливому роді.