Методи боротьби з лісовими й торф'яними пожежами
Ліквідація пожежі складається із зупинки пожежі, його локалізації, догашування й охорона. Ліквідацію масових лісових і торф'яних пожеж найчастіше ускладнюють важкоприступність районів гасіння й далекість їх від джерел водопостачання, нераціональність, а часом і неможливість залучення автотранспорту для доставки води. У той же час для здійснення протипожежних заходів потреба в ній може досягати декількох тисяч тонн у добу.
Успіх боротьби з лісовими й торф'яними пожежами багато в чому залежить від їхнього своєчасного виявлення й швидкого вживання заходів по їхньому обмеженню й ліквідації.
У цей час найпоширенішими способами гасіння лісових пожеж є захлещування крайки, гасіння ґрунтом, водою, хімікатами, а також видалення горючих матеріалів за допомогою віджигу, вибуху або механічних засобів.
При невеликій пожежі варто приступитися до його гасіння.
Найпоширеніший і простій спосіб гасіння пожежі - захлещування вогню на крайці. Для захлещування найчастіше використовуються зелені галузі й молоді деревця (краще хвойних порід). При захлещуванні вогонь саме захльостують, тобто б'ють по палаючій крайці різкими, ковзними ударами, намагаючись не тільки збивати полум'я, але одночасно й змітати вугілля на вигорілу площу. Цей спосіб при слабких низових пожежах виявляється досить ефективним.
Наступний за значенням спосіб - гасіння ґрунтом, тому що ґрунт у лісі завжди під рукою. За допомогою лопат, на легких піщаних ґрунтах, можна гасити низову пожежу навіть середньої сили. Потрапляючи на крайку пожежі, ґрунт не тільки збиває полум'я, але й припиняє горіння, прохолоджуючи горючі матеріали й лишаю їхнього доступу кисню. Саме такий спосіб гасіння найчастіше вирішує результат двобою з вогнем.
Гасіння водою це спосіб, що використовує проти пожеж сама природа: всі спалахи великих пожеж завершуються заливними дощами. Вода є прекрасним вогнегасним засобом, але на відміну від ґрунту її доводиться доставляти, і часом здалеку. Воду подають по шлангах, привозять в автоцистернах, скидають із вертольотів і літаків.
Лісові горючі матеріали, особливо підстилка й торф, коли сильно висохнуть, погано змочуються водою. Звідси один зі шляхів економії води - підвищення її властивостей. Із цією метою у воду додаються різні хімікати. Замінити хімікатами при гасінні пожежі воду повністю неможливо. Хімікати легко гасять полум'я в зоні горіння, але вони не в змозі згасити вугілля. Питома теплоємність вугіль дуже велика й краща речовина для їхнього охолодження - вода. Правда, трапляються пожежі, при яких вугілля практично не утворяться - швидкі низові. Але крайка в них легко захльостується, і витрачати на її погашення хімікати просто не має змісту. У використанні хімікатів можна піти й по іншому шляху: зовсім не гасити полум'я й вугілля, а обробляти тільки горючі матеріали перед крайкою пожежі, роблячи їх не горючими. Але для одержання високого ефекту хімікат повинен бути розподілений по поверхні рівномірно. Зробити це можна, лише змішавши хімікат з яким-небудь наповнювачем, наприклад з водою. Але воду, якщо вона їсти можна використовувати й без хімікатів. До того ж різного роду хімікати дуже дорогі.
Існують і інші способи гасіння пожеж - шляхом видалення або знищення горючого лісового покриву. Для мінералізації ґрунту у видаленні його від фронту пожежі або як профілактична міра широко застосовуються тракторні плуги.
Застосовується також і віджиг. Віджиг - це операція по випалюванню надґрунтового покриву з метою зупинки або запобігання пожежі. Його роблять від опорної лінії у вигляді вузької (40 сантиметрів) мінералізованої смужки, тропи, дороги, струмка. Смугу, що прилягає до опорної лінії з боку пожежі, очищають від мотлоху. Віджиг починають завчасно, не чекаючи підходу пожежі, при цьому намагаються, щоб горіння було слабким і не в якому випадку не переходило в крони.
Торф'яні пожежі охоплюють більші площі й важко піддаються гасінню, особливо більших пожеж, коли горить шар торфу значної товщини. Головним способом гасіння підземної торф'яної пожежі є обкопування палаючої території торфу огороджувальними канавами. Канави копають шириною 0,7- 1,0 м і глибиною до мінерального ґрунту або ґрунтових вод. При проведенні грабарств широко використовується спеціальна техніка: канавокопачі, екскаватори, бульдозери, грейдери, інші машини, придатні для цієї роботи. Обкопування починається з боку об'єктів і населених пунктів, які можуть зайнятися від палаючого торфу. Саму пожежу гасять шляхом перекопування палаючого торфу й заливання його дуже більшою кількістю води, оскільки торф майже не намокає. Для гасіння палаючих штабелів, караванів торфу, а також гасіння підземних торф'яних пожеж використовується вода у вигляді потужних струменів. Водою заливають місця горіння торфу під землею й на поверхні землі.
Всі прийоми й методи боротьби з лісовими пожежами діляться на активні й пасивні. Активні методи обов'язково передбачають активний вплив на крайку пожежі, як безпосереднє, так і непряме. Безпосереднє гасіння доцільно лише тоді, коли по близькості є досить води або горіння на крайці таке слабке, що його можна захльостати або закидати ґрунтом. У всіх інших випадках переважніше непряме гасіння - віджиг.
Велике значення для зменшення наслідків стихійних лих має своєчасне оповіщення про їх населення, що дозволить вжити необхідних заходів по захисту людей і матеріальних цінностей. Залежно від характеру стихійного лиха й умов його виникнення, населення сповіщається про нього штабом ГО по всіх можливих каналах зв'язку - радіомовленню, телебаченню й за допомогою звукових сигналів.
Сигнал про виникнення пожежі в лісовому масиві або на торфовищах передається встановленим порядком:
- з літаків, що патрулюють (вертольотів) авіаційно-пожежної охорони - пожежно-хімічним станціям лісгоспів;
- черговим з пожежно-спостережливої вишки (лісником, пожежним сторожем) - у службу державної лісової охорони або на відповідне лісогосподарське підприємство. Одержавши сигнал, служба лісової охорони й лісгоспи організують гасіння пожежі й оповіщення населення про пожежу по радіо, телефону або звуковим сигналам.
Тактика гасіння пожеж залежить від величини пожежі й інтенсивності горіння фронтальній крайці. Існує наступна класифікація пожежі:
Клас
А (загоряння)....................................................................менш 0,2 га.
Б (мала пожежа)...............................................................0,2 - 2,0 га.
В (невелика пожежа)........................................................2,1 - 20 га.
Г (середня пожежа)..............................................................21 - 200 га.
Д (велика пожежа)............................................................201 - 2000 га.
Е (катастрофічна пожежа)...........................................більше 2000 га.
Згасити пожежу класу А не вимагає особливих прийомів. Зате пожежі класу Б, В, Г и інші вимагають певної тактики. У процесі гасіння пожежі виділяється 4 послідовні операції: зупинка пожежі, його локалізація, сторожіння й догашення.
Торфовища й торфорозробки горіли на більших площах, при цьому минулому відзначена значна кількість дрібних вогнищ і зон суцільного горіння в шарах до глибини 2 м, а також загоряння караванів товарного торфу. В окремих районах зафіксовані верхівкові й низові лісові пожежі.
Просторовий розмах зони нещастя, важкоприступність вогнищ пожеж, далекість їх від джерел води, недолік сил і засобів не дозволили ефективно боротися з вогнем традиційними способами. Військові частини, що діяли в районах лісових пожеж, і формування цивільної оборони за допомогою техніки (бульдозерів, шляхопрокладальників) і вибухових пристроїв в окремих випадках лише локалізували загоряння. У цих умовах було ухвалене рішення про залучення до гасіння пожеж трубопровідних військ Міноборони, головне завдання яких полягала в тому, щоб у найкоротший термін розгорнути лінії трубопроводу й вести перекачування води до вогнищ горіння з максимально можливою подачею.
Трубопровідні частини оснащені комплектами ПМТ (див. таблицю) з умовними діаметрами труб 100 і 150 мм, призначених для транспортування світлих нафтопродуктів (при необхідності - нафти й води) у польових умовах на більші відстані.
Кожний комплект являє собою інженерно-технічний комплекс, що складається із труб, засобів перекачування й іншого встаткування, за допомогою якого можна розгорнути магістральну лінію або необхідну кількість локальних ліній сумарною довжиною до 150 км. Для ПМТ характерні висока швидкість монтажу й використання в будь-яких географічних умовах. Збірно-розбірна конструкція польових трубопроводів дозволяє оперативно переміщати комплекти ПМТ (повністю або вроздріб) всіма видами транспорту, швидко розгортати їх на обраних напрямках, вести перекачування води до виконання завдання й демонтувати. При цьому темп розгортання ліній трубопроводу залежить від кількості персоналу й транспортних засобів. Для оперативних розрахунків прийнято вважати, що команда з десяти чоловік за 1 год монтує 1 км трубопроводу діаметром 150 мм або 1, 2 км діаметром 100 мм.
У всіх випадках залучення трубопровідних частин для подачі води в райони масових пожеж вони успішно справлялися з поставленими завданнями. У процесі їхнього виконання були відпрацьовані ефективні прийоми й способи подачі води з максимально можливою продуктивністю.
Особлива увага приділялася розвідці й готовності трубопровідних частин до оперативного реагування. Щодня з вертольотів велася повітряна розвідка з метою точного визначення координат вогнищ пожеж, їхнього характеру, наявності вододжерел, вивчення місцевості і її доступності для автотранспорту. На командних пунктах частин перебували резерви особового складу, автотранспорт, запас труб (15-20 км) і встаткування, завантаженого на автомобілі, готові до транспортування засобу перекачування, ремонтні майстерні й засоби зв'язку. Наявність резерву й постійна актуалізація відомостей дозволяли оперативно реагувати на зміни обстановки, найбільше раціонально використовувати сили й засоби.