Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації узгоджена з науковою програмою „Концептуальні засади координації і трансформації змісту філософських та соціально-гуманітарних дисциплін в педагогічних вузах України” (Координаційний план Міністерства освіти України. Наказ Міністерства освіти України №37 від 13 лютого 1997 р), складовою якої є тема кафедри філософії Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова „Актуальні питання історії і теорії філософії та її викладання студентам педагогічних навчальних закладів” (Рішення Вченої ради НПУ імені М.П. Драгоманова, протокол №6 від 25 грудня 2003 р).
Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні Вченої ради Національного педагогічного університету імені М. П Драгоманова від 29 листопада 2007 року, протокол №5.
Метою дисертаційного дослідження є створення на основі історико-філософського та культурологічного підходів сучасної концепції естетичного як соціального феномена, духовно-аксіологічної та світоглядної детермінанти в нових екзистенційних умовах людства та в контексті співвідношення естетичного ідеалу і реальності.
Досягнення цієї мети потребує розв’язання таких першочергових завдань:
уточнення визначення основного й опорного поняття “естетичного” в контексті сучасного філософського дискурсу;
аналіз співвідношення поняття “естетичне” з категоріями “добра” і “зла”, “істини” і “хиби”, “віри”, “надії” і “любові”;
дослідження співвідношення ідеалу естетичного і реальності (його втілення в полотні культури);
аналіз соціокультурних контекстів, що зумовлювали різні експлікації естетичного у філософських парадигмах;
визначення місця і ролі естетичного в сучасній Україні;
здійснення наукового прогнозу зміни місця і ролі естетичного в житті сучасної цивілізації;
аналіз основних форм освоєння естетичного та естетичного виховання в контексті забезпечення освоєння світу „за законами краси”.
Об’єктом дослідження є феномен естетичного в його соціальному вимірі; предметом – його (естетичного) історична ґенеза в контексті співвідношення ідеалу і реальності.
Методологічна та теоретична основа дослідження визначається діалектичним підходом, який спирається на принципи об’єктивності та цілісності, аналітико-синтетичний та індуктивно-дедуктивний методи. Широке застосування в дисертації отримав історико-філософський аналіз, у відповідності до якого відстежуються підходи до розгляду естетичного в різні історичні часи та епохи. Компаративний метод, що ґрунтується на порівняльному аналізі естетичних концепцій, дав змогу визначити сутність та значення естетичного в різні епохи.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у створенні на основі історико-філософського та культурологічного підходів сучасної концепції естетичного як соціального феномена, духовно-аксіологічної та світоглядної детермінанти в нових екзистенційних умовах людства. Елементи наукової новизни містяться у положеннях, що виносяться на захист:
визначено, що “естетичне” є процесом, продуктом і результатом адекватного споглядально-чуттєвого, художньо-емоційного відображення тієї чи іншої предметності, реалізованої в дійсності у відповідності до її внутрішньої сутності в найбільш досконалій формі;
здійснено філософську рефлексію ідеї естетичного, що передбачало розгляд його в онтологічному, гносеологічному, антропологічному та аксіологічному вимірах у контексті історико-культурної еволюції людства та зміни філософських парадигм;
доведено, що “естетичне” у філософії і культурі (як в історичному розрізі, так і в сьогоденні) не співпадає, а лише локалізується в них приблизно так, як “ідеал” і “реальність”; це неспівпадання має суб’єктивне і об’єктивне підґрунтя;
визначено контекстуальну детермінованість естетичного та кореляційну залежність естетичного ідеалу від “межі” його реалізації в культурі;
встановлено, що спадкоємна ґенеза естетичного здійснюється не “плавно”, а з відповідними “розривами”, “надломами”, тобто через зміну парадигм естетичного, обумовлених зрештою соціальною практикою, яка є тією єдиною основою, від якої “відштовхується” і до якої “повертається” естетичне як у філософії, так і в культурі;
обґрунтовано шляхи і засоби відродження естетичного в суперечливій культурі модернізму та постмодернізму,
виокремлено естетичне в розвитку історії (як „нетлінну даність історичного прогресу”) та проаналізовано суперечності його реалізації в повсякденній практиці, в тому числі і в сучасній Україні;
переосмислено класове, національне, загальнолюдське в естетичному; виявлено його співвідношення з категоріями “добра” і “зла”, “істини” і “хиби”, “віри”, “надії” і “любові”; визначено “естетичне” як аксіологічну та світоглядну детермінанту в діяльності і спілкуванні людей за законами краси, гармонії, досконалості;
проаналізовано сучасний соціокультурний контекст розуміння естетичного, який складається під тиском глобалізації та інформаційної революції, модернізаційних процесів, що здійснюються в Україні;
здійснено концептуальну антиципацію ролі естетичного в сучасній цивілізації шляхом аналізу причин зміни у ставленні та розумінні естетичного і поширенні ознак аномії як суспільного феномену;
доведено, що руйнація естетичного в сучасних умовах означає руйнацію гуманізму і людяності, у зв’язку з чим обґрунтовано, що за своєю екзистенційною значущістю його захист слід поставити в один ряд із глобальними проблемами і розглядати як адекватну відповідь цивілізаційним викликам сучасності.
Теоретичне значення дослідження полягає в уточненні поняття естетичного як соціального феномена, як особливого способу, продукту, результату адекватного споглядально-чуттєвого, художньо-емоційного відображення тієї чи іншої предметності, реалізованої в дійсності у відповідності її внутрішній сутності в найбільш досконалій формі; в дисертації представлено системну модель історичної ґенези естетичного від античності і до наших днів в контексті його розуміння як ідеалу і реальності.
Практичне значення дисертації полягає в можливостях побудови на її основі виховних моделей та технологій естетичного виховання молоді та студентів; створення на цій базі експериментальної моделі „наближення до ідеалу” естетичного, відтворюваного його цілісності, вибудуваної впродовж еволюції людства як цивілізації; впровадження спеціального курсу для студентів педагогічних спеціальностей.
Особистий внесок автора полягає в системному визначенні естетичного як соціального феномена, розумінні ґенези останнього в контексті трансформації епох, а також у наші часи, зокрема, під тиском глобалізаційних та інформаційних процесів і у взаємозв’язку із соціально-економічними та політичними змінами в сьогоденній Україні.
Апробація результатів дослідження: основний зміст дисертаційного дослідження доповідався у виступах на науково-практичних конференціях, зокрема: ІV Міжнародна конференція „Розвиток демократії та демократична освіта в Україні” (Ялта, 28 – 30 вересня 2006 р); ХІІІ Всеукраїнські педагогічні читання „Василь Сухомлинський у діалозі з сучасністю: культурологічні виміри шкільної й педагогічної освіти” (Переяслав-Хмельницький, 5 – 6 жовтня 2006 р); Другі міжнародні Драгоманівські читання (Київ, 27 – 28 жовтня 2006 р); ІІІ Всеукраїнська науково-методична конференція „Безперервна освіта в Україні: реалії та перспективи” (Івано-Франківськ, 2 – 3 листопада 2006 р); Міжнародна наукова конференція „Треті юридичні читання” (Київ, 25 – 6 квітня 2007 р); Міжнародна науково-практична конференція „Духовна спадщина Лівобережної України: соціально-філософський зміст природи, суспільства, релігії та освіти” (Київ, 18 – 19 травня 2007 р); Міжнародна науково-теоретична конференція „Лівобережна Україна у Всеукраїнському філософсько-культурному вимірі” (Київ, 21 вересня 2007 р); Міжнародна науково-практична конференція „Педагогіка вищої школи: методологія, теорія, технології” (Київ – Рівне, 14-15 вересня 2007 р); Міжнародний науково-практичний семінар „Інноваційна освіта для ХХІ століття” (Київ,19 – 20 грудня 2007 р).
Основний зміст дослідження викладено в одноосібній монографії „Феномен естетичного: філософсько-історичний аналіз” (16 др. арк) та 23 публікаціях у фахових виданнях з філософських наук.
Структура та обсяг дисертації: дисертація складається із вступу, дев’яти розділів, висновків та бібліографії, до якої включено 482 джерела. Загальний обсяг тексту дисертації - 371 сторінка, із них 340 сторінок основного тексту.
У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет дослідження, його мету та завдання, сформульовано гіпотезу, охарактеризовано методи дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення, а також наведено дані про апробацію та впровадження результатів дослідження, структуру дисертації.
У першому розділі „Методологічні і світоглядні виміри дослідження феномену естетичного” розкрито предметне поле естетичного, виявлено його світоглядно-методологічну роль у мистецтві та культурі, з’ясовано значення естетичного для формування естетичного ідеалу. Підкреслено, що початок розробки проблематики, пов’язаної з поняттям естетичного, відноситься до ХХ століття (у систему філософських понять “естетичне” увійшло у ХVІІІ столітті), однак реальність, яку охоплює ця категорія, в предметну область філософії ввійшла з моменту появи перших філософських шкіл. Розмаїття проявів феномену естетичного в його історичній ґенезі розгортається на різних рівнях природного, суспільного та людського буття, основою чого є соціальна практика. Естетичне розглядається в дисертації як особлива форма духовно-практичного освоєння дійсності, як процес, продукт і результат адекватного споглядально-чуттєвого, художньо-емоційного відображення тієї чи іншої предметності, реалізованої у дійсності в найбільш досконалій формі у відповідності до його внутрішньої сутності.