Міністерство освіти та науки України
Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Історичний факультет
Кафедра політології
Ідеальна держава в працях давньогрецьких мислителів.
(за творами Платона та Арістотеля)
(курсова робота)
Салахян Анни
Студентки ІІІ - го курсу
Денної форми навчання
(308 група)
Науковий керівник –
Круглашов А.М.
Чернівці 2004
ПЛАН
1. Вступ.
2. Загальна характеристика уявлень про «ідеальну державу» Давньої Греції.
3. Творчість Платона
а) Біографія Платона
б) Вчення Платона про суспільство і державу.
4. Творчість Арістотеля
а) Життєвий шлях Арістотеля
б) Політико-правові погляди на державу в “Політиці” Арістотеля.
Отже, тема даного дослідження – “Ідеальна держава у працях давньогрецьких мислителів”. Завдання дослідження – дослідити погляди Платона та Арістотеля на державу. Опрацювати їх погляди, порівняти, виявити недоліки та переваги у працях цих мислителів. Крім того, може здатися, що тема ця є лише теоретичною і не заслуговує на “перші місця серед актуальних на сьогоднішній день”. Але це не так. Саме в цих працях ми можемо сьогодні знайти відповіді на багато питань, які є зараз дуже важливими для устрою нашої держави, які можна було б застосувати і сьогодні. Тому, не дивлячись на історичні рамки діяльності даних мислителів, тема, вибрана нами є актуальною і на сьогоднішній день.
Літератури, яка б торкалася даної теми – є чимало. Це, насамперед, “Держава” Платона та “Політика” Арістотеля. Для того, щоб дати об’єктивну оцінку творам цих мислителів, варто також звернутися і до критики цих авторів. Серед таких критиків можна виділити Нерсесянца В.С., зокрема, його працю “Политическое учение Древней Греции”. Саме тут міститься критика різних авторів та мислителів політичної науки, серед яких є і Платон, і Арістотель. Ще однією цікавою працею є праця Доватура А.І. “Политики и политии Аристотеля”. Автор подає більш широкий огляд даної проблеми, тобто проблеми бачення ідеальної держави Арістотелем. Крім того, в аналізі теми “ідеальної держави”, використовувалися і періодичні видання, які подані у списку літератури.
Наступна робота буде складатися з чотирьох розділів, висновку, списку літератури. У першому розділі буде подана коротка характеристика поглядів різних мислителів на “ідеальну державу” в Давньої Греції. У другому розділі наша увага буде звернена до Платона. У першому підрозділі буде розглянуто біографію Платона, а у другому – творчість та погляди мислителя на ідеальну державу. Третій розділ буде стосуватися Арістотеля, який так само буде поділений на два підрозділи: перший – життєвий шлях Арістотеля, другий – його погляди на державу та суспільство. У третьому розділі, враховуючи усі переваги та недоліки у поглядах двох мислителів, буде подана порівняльна характеристика “ідеальної держави” Платона та Арістотеля. На початку роботи – вступ, у якому чітко викладені мета та завдання дослідження, а також коротка характеристика використаної літератури; в кінці роботи – висновки та список літератури.
Загальна характеристика уявлень про «ідеальну державу» Давньої Греції
Вивчення історії Давньої Греції з початку зародження цивілізації і ранньої державності на рубежі III-II тисячоріч до н.е. і до падіння елліністичних держав, захоплених Римом і Парфією, дає можливість простежити загальні закономірності її розвитку. Разом з тим воно дозволяє виявити ряд кардинальних особливостей, що виділяють грецьку цивілізацію як неповторну історичну реальність, що відрізняється від країн Давнього Сходу, з одного боку, і від Давнього Риму —з іншої. Грецька цивілізація, так само як ранньокласове суспільство і держава в країнах Давнього Сходу, виростала на ґрунті розкладання родових відносин через майнову і соціальну диференціацію, формування різних за їхньою роллю у виробництві соціальних груп, через створення органів державної влади, що виражали інтереси пануючого класу.
Однак зародження ранньокласового суспільства і держави в Греції проходило в іншім природному середовищі і на іншій племінній основі [2; с. 54].
В II тис. до н.е. ранньокласове суспільство, що вийшло з родових відносин, і примітивна державність розвивалися, як і в більшості країн Давнього Сходу, через монархічні держави з бюрократичним апаратом і вузьким прошарком аристократії. Цей шлях розвитку для древніх греків виявився безвихідним. На відміну від давньосхідних країн, де монархічні режими і відповідна їм соціальна структура виявилися стійкими насамперед тому, що саме вони змогли забезпечити сприятливі умови для організації землеробства шляхом створення іригаційної системи, в Ахейській Греції примітивні монархії з їхньою бюрократією й аристократією були мало зв'язані з організацією виробництва, являли собою паразитичні по більшій частині прошарки і були приречені на загибель. Ці примітивні монархії і ранньокласові суспільства в Греції, внутрішньо слабкі, зруйнувалися під зовнішніми ударами. На початку I тис. до н.е. у Греції виник грецький поліс, що виявився стійкою формою історичного існування, оскільки створював сприятливе середовище для становлення динамічної економіки, складної соціальної структури, прогресивних державних форм і високої культури. Як незалежне суверенне місто-держава грецький поліс почала випробовувати криза в IV ст. до н.е., але на новому етапі розвитку давньогрецької цивілізації — елліністичному — він одержав нові імпульси для свого існування, виявившись включеним у рамки великої територіальної держави, що забезпечувала стабільність його внутрішньої структури, автономію міста-поліса і його зовнішню безпеку. Як самоврядна одиниця з великою внутрішньою автономією і місцевими традиціями в рамках великої держави грецький поліс став однією з основних адміністративних одиниць римської середземноморської імперії і сприяв соціально-економічному і культурному прогресу багатьох народів Середземномор'я [15; с. 101].
Як центр усієї полісної громади грецьке місто було місцем проживання не тільки ремісників, торговців і іншого міського люду, але включав також і сільське населення, тобто ставав місцем проживання більшої частини населення поліса, що, таким чином, могло користуватися всіма благами міського життя.
Великим досягненням давніх греків у політичній галузі було формування такої організації державного устрою, як демократична республіка. Полісна демократія представляла собою розроблену політичну систему, що забезпечувала участь у державному керуванні основної маси громадян. Суверенітет громадського колективу в цілому здійснювався через наділення реальною владою Народних зборів. Організація судової і виконавчої влади виключала можливість зосередження її в руках окремих осіб, забезпечувала участь у виконавчих органах практично всіх громадян, незалежно від їхнього майнового стану. Афінська демократія проводила цілеспрямовану політику матеріальної і політичної підтримки збіднілих громадян, надаючи їм земельні ділянки, забезпечуючи їхню участь у керуванні невеликою платою (в обсязі прожиткового мінімуму). Звичайно, не можна ідеалізувати афінську, так само як і полісну, в цілому, демократію і вважати її еталоном демократії як таку. Як виявляється з вищевикладеної історії Греції, це була демократія лише для громадян, у той час як жінки, негромадське вільне населення (досить численне в Афінах) не говорячи, звичайно, про рабів, стояли поза демократичними інститутами і не брали ніякої участі в керуванні. Проте структура демократичної республіки, конкретний механізм її дії в політичному житті Греції був величезним кроком в історії політичних установ і державних форм, що забезпечують залучення значно більшого числа населення, ніж при будь-якому іншому державному устрої. І не випадково грецька й особливо афінська демократія привертає до себе велику увагу всіх істориків держави і права, що досліджують історію політичних установ і політичної думки [27; с. 76]. Одним з важливих досягнень політичної думки древніх греків було вироблення поняття громадянина, наділеного сукупністю невід'ємних юридичних прав: особистої свободи як повної незалежності від якої-небудь особи чи установи, права на земельну ділянку у своєму полісі, право на службу і носіння зброї, права брати участь у діяльності Народних зборів і керуванні державою. Усвідомлення цих прав, їхнє використання в повсякденному житті робило громадянина грецького поліса, за словами Арістотеля, політичною людиною, розширювало кругозір, збагачувало самосвідомість, стимулювало творчі здібності.