Зміст
Вступ
1. Специфіка етіко-філософської проблематики Ніцше
2. Фрідріх Ніцше про фундаментальні «помилки» людства
3. Ідеї моралі в творчості Ф.Ніцше
Висновки
Список використаної літератури
Мораль – це історичне явище і крихкий продукт цивілізації. Вона породжується необхідністю узгодження поведінки кожної людини з інтересами інших людей і суспільства в цілому. Соціальне призначення моралі полягає у сприянні формуванню гуманних відносин між людьми, врегулюванню не тільки норми громадського життя, але і за допомогою свідомості впливати на різні аспекти людського життя. У зв'язку з цим, вона виконує ряд соціальних функцій, найважливішими з який є: пізнавальна, регулятивна, ціннісно–орієнтуюча і виховна.
Актуальність проблеми моральної творчості пов'язана із зростанням ролі моральності, як внутрішнього регулювальника поведінки особи, що ставить людину перед необхідністю прийняти відповідальність за себе самого, перед необхідністю морального вибору. Ситуація етичної свободи виявляється тісно зв'язаною з ризиком: «Сьогодні нам вдалося розбудити суспільну свідомість, здолати стан апатії і відчуженості. І тепер питання стоїть так: куди ж піде ця розбуджена свідомість, в якому напрямі розвиватиметься громадська думка?» Проблематика неоднозначності перспектив моральної свободи знаходила своє віддзеркалення і в історії етичної думки. У філософії Фрідріха Ніцше вона займає провідне місце. Основні вигадування німецького філософа написані в останній третині XIX століття, проте, в них передбачені, фактично, соціальні і етичні колізії, характерні для XX століття, що робить вивчення і критичний аналіз моральних переконань Ніцше актуальним.
Філософія – це система поглядів на світ у цілому і на відношення людини до цього світу. Філософські добутки, якщо вони дійсно осмислюють буття людини і навколишню дійсність, теж виявляються особистісними, що виражають особистість і переживання філософа, його відношення до дійсності. Оскільки переживання в різних філософів різні, різні відносини, оскільки і розуміння цього світу у філософії безліч.
Серед філософів Ніцше порушник спокою і шляхетний пірат. Він лякає сплячих, таранить міцності обивателів, змітає моральні постулати, убиває Бога, валить церковні підвалини. Ніцше, говорить Цвейг, прагне на своєму вітрильнику до усього незвіданого, весело і зухвало, з мечем у руці і бочкою пороху під ногами
Філософські праці Ніцше, по більшій частині не пред'являють великих вимог до інтелекту освіченості читача. Їхня суть представляється ясної й однозначний, мети великими й очевидними, а мова – зрозумілим. У силу приступності його текстів читач виявляє, що філософія простіша, ніж він думав, або він сам розумніший, ніж думав раніше. Ніцше вважав себе природженим психологом - «покликаним бути психологом і розвідником душ». Деякі речі, що він висловлює, уражають уяву своєю точністю і цілеспрямованістю діагностики. З погляду Ніцше, психологія лежить в основі усього, і тісно переплітається з іншими частинами його навчання.
Філософія Ніцше – це насамперед філософія індивідуума, але не індивідуаліста. Прагнення зрозуміти особистість, знайти вихід з кошмарів епохи - епохи подвійної моралі в усьому: у відносинах з людьми, націями, державами, у відношенні до самого себе – такий бачиться мета філософських побудов Ніцше. Звідси і поетична форма цих побудов, тому що чи можна усвідомити особистість, використовуючи біологічні, медичні, психологічні терміни? Звідси і найчастіше афористичний їхній характер – прагнення виразити свої думки в ємних, чітких і одночасно коротких фразах. Але тут і причина трагедії Ніцше. Дійсно, що може бути соблазном для інтелектуального обивателя, чим короткі, що легко запам'ятовуються і на перший погляд не потребуючі глибокого вдумування (настільки вони здаються очевидними і зрозумілими ) формулювання, що так відповідають підсвідомим устремлінням і бажанням. Наприклад:
«Ти йдеш до жінок? Не забудь батіг!». Але при цьому не треба забувати і те, що «найбільше у великих – це материнське. Батько завжди тільки випадковість».
Іншими словами до Ніцше і його праць не можна підходити з позицій однозначної логіки: Вона щонайменше двозначна, але найчастіше багатозначна і визначається контекстом. Звичайно, можна заявити, що все це викликано хворою свідомістю філософа. Але чи не та ця хвороба, що загострює сприйняття і дозволяє побачити те, що недоступно так називаному здоровому розуму? Та й де вона, границя між здоров'ям і хворобою в людини, що намагається «вивернути» свій розум у болісному процесі самопізнання?
Філософські пошуки Ніцше – це пошуки моралі для вільної людини на шляху руйнування традиційних цінностей, орієнтація на який руйнує людяність, особистість, а в остаточному підсумку і самої людини. Усі що існували й існують моралі, на думку Ніцше, не просто несуть на собі печатка суспільства й умов його існування і виживання, але спрямовані, і це головне, на обґрунтування і виправдання володіння. Іншими словами, вони корисливі, а тому й антигуманні. Усі, навіть так називані загальнолюдські моральні цінності при уважному їхньому розгляді виявляються ширмою, що маскує користь. Так чи не краще сказати про цьому прямо, назвати речі своїми іменами й або відмовитися від цих «моральних» цінностей, або жити відповідно до них? Але останнє навряд чи можливо для людини, що споживає і прагне до споживання і живучого в суспільстві - череді. А тому всі демократичні рухи, на думку Ніцше, випливають цієї моралі стадних тварин, що має свої корені в християнстві. І цілком природної і логічний виглядає ніцшевська критика християнства і християнської моралі, тому що ця критика є наслідок неприйняття буржуазно-ліберального духу християнства і буржуазного раціоналізму.
Ніцше проголошує, що «лише як творці можемо ми знищувати». Ця установка реалізується їм в критичній частині його філософського учення, що включає як би три «критики»: критику теорії пізнання, поняття «суб'єкта», що склалося до Ніцше в раціоналістичній західноєвропейській філософії, і сучасною нашому мислителеві моралі.
При розгляді вказаних тем підкреслюється, що Ніцше не просто заперечує, але ставить проблеми; такий підхід філософа свідчить про те, що поширена до цих пір оцінка вчення Ніцше, як нігілістичного, націленого цілком на руйнування, неправомірна.
Розглядується відношення Ніцше до проблеми істинності і помилковості. На думку філософа, претензії людини на знання істини не виправдовуються, оскільки невірогідність характерна для всієї нашої розумової діяльності, складає як би її спільний друк. Для людського розуму, як вважає філософ немає місця в буд всесвіту. Ніцше бачить в людині і людській мудрості лише свого роду дурощі світової стихії, забаву божества, що смикає за вірьовки свого улюбленого блазня і насолоджується його гордими кривляннями.
З цієї точки зору безглуздістю будуть спроби людини скласти собі вірне уявлення про світ за допомогою логіки. Головна претензія Ніцше до логіки полягає в тому, що вона навмисно обідняє і спотворює мир, роблячи неоднакові речі однаковими і простими. Логіка, по Ніцше є спроба зрозуміти дійсність за відомою створеною нами схемою майбутнього, вірніше: зробити її доступнішому формулюванню і обчисленню.
І, проте, логіка, що виникла з нелогічного, що оточував людину з усіх боків, необхідна. Справа, як помічає Ніцше, йде тут про життя і смерть:, що робили інші висновки, чим які ми тепер робимо, загинула: хто, наприклад недостатньо часто умів розпізнавати однакове по відношенню до їжі або до ворожих йому твариною, хто, отже, дуже повільно узагальнював, дуже був обережний в узагальненні, мав менше шансів на збереження життя, ніж той, хто при всьому подібному робив висновок про однаковості». Таким чином помилка, як вважає Ніцше, є необхідною для життя, прагнення ж до істини буде, на думку філософа, відноситися до моральних феноменів.
Істину «во що б те ні стало» ми хочемо знати, бо не хочемо обманювати нікого, навіть самих себе, і з цією відповіддю «ми вступили вже в область моралі». Це прагнення до істини, що опинилося «моральним», Ніцше розглядує, як ворожий життю, руйнівний принцип. Пізнавальна діяльність метою якої є пошуки істини, виявляється пасткою, оскільки людина, зайнята нею, потрапляє в область моралі, де він перетворюється на «багатообразне, брехливе, штучна тварина, небезпечна для інших звірів не стільки силою, скільки розумом і хитрощами». Ніцше представляє все життя людину зануреною в кривду.
В завдання Ніцше входив доказ того, що мораль є не єдиним способом духовного буття і вдосконалення людини. Щоб позбавити її ореолу особливості серед інших людських інститутів, загальнозначущої, винятковості її впливу на людину він розглядує мораль як окремий випадок неморальності, як одна з помилок, що оточують людину, можливо, найграндіозніше з них.
Такою помилкою, брехнею є всі вистави, нав'язані мораллю людині відносно як його самого, так і навколишнього його світу. Дотримання «точки зору щастя» привело до того, що людина створила собі, з благословення релігії і моралі, якийсь ідеальний, дійсний мир у сфері моралі що привів до проповіді «категоричного імператива». Головне звинувачення німецького філософа проти моралі полягає в тому, що вона відвертає людину від життя, під її впливом він шукає принципу, на підставі якого «он міг би зневажати людину.»
Ressentiment (фр. мстивість) – поняття, яке має особливе значення для генеалогічного методу Ф. Ніцше. Сам Ніцше віддавав перевагу слову "ressentiment" без перекладу. Згодом поняття "ressentiment" набуло великої популярності й стало використовуватись у працях багатьох європейських мислителів.