МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМ. І. І. МЕЧНИКОВА
ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
Кафедра журналістики
КУРСОВА РОБОТА
КОНЦЕПЦІЯ «ОСЬОВОГО ЧАСУ» К. ЯСПЕРСА
Одеса – 2009
ПЛАН
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 КАРЛ ЯСПЕРС ТА ЙОГО ФІЛОСОФСЬКА ВІРА
РОЗДІЛ 2 «ОСЬОВИЙ ЧАС»
2.1 Характеристика «осьового часу»
2.2 Інші згадки про «осьовий час»
РОЗДІЛ 3 НАСЛІДКИ «ОСЬВОГО ЧАСУ»
ВИСНОВКИ
БІБЛІОГРАФІЯ
Вступ
Кожна людина хоча б один раз у житті замислювалась про своє місце в цьому світі, про своє призначення, чому вона тут… Дуже часто люди дискують про віру, по походження всесвіту, у кожного своя думка і ці на перший погляд незначні сварки можуть перетворитись навіть на війни.
У цій курсовій роботі розглянута позиція відомого німецького філософа ХІХ ст.. Карла Яперса, який у ході різноманітних досліджень висунув свою теорію про «осьовий час» - час приблизно між 800 і 200 роками до н. е; саме тоді почалась зароджуватись філософія, віра у Бога, людина почала усвідомлювати себе індивідуальністю.
Велику частину свого життя Ясперс присвятив питанню спільної для всього людства віри, він розглядав можливості уникнення війн, аналізував Німеччину свого часу. Будучи гарним лікарем психології, Ясперс написав багато праць про комунікацію між людьми, про філософію життя, про психологію світогляду та інше. Від однієї праці до іншої філософ все більше впевнювався в тому, що проблеми людства криються в непорозумінні між людьми і намагався знайти причину цього.
Аналізуючи роботи цього видатного мислителя можна прийти до висновку, що найважливішим досягненням його життя є вищезгадана теорія про «осьовий час», яка дає відповіді на питання більшості свідомих людей.
«Осьовий час» - це незвичне і неповторне явище. Коли детально дізнаєшся про нього то розумієш, що саме воно пояснює, що відбувалося на Землі для того, щоб людина стала такою, якою вона є зараз. «Осьовий час» був переломним моментом в історії. Зараз це можна назвати «відкриттям очей» на речі, які відбуваються навколо людства.
Ця курсова робота детально розповідає, як Кард Ясперс крок за кроком наближується до свого важливого висновку, що єдиною для людства є філософська віра і доводить, що вона з’явилась саме в період «осьового часу».
Розділ 1 Карл Ясперс та його філософська віра
Карл Ясперс – видатний буржуазний мислитель, філософія якого отримала широке розповсюдження у західній Німеччині та інших капіталістичних країнах. Він написав понад 40 крупних праць і майже 400 статей по філософським і політичним питанням. [7, с. 8]
Філософ народився 23 лютого 1883 року у сім’ї юриста, потім – директора банка, та домогосподарки. У сім’ї поважали традиції і порядок, але у релігійних відносинах для батька був характерний індиферентизм, який у юності розділяв і його син.
У 18 років Ясперс закінчив класичну гімназію і почав навчання на юридичному факультеті у Гейдельберзькому університеті. Але провчившись там тільки 3 семестри, він вирішив перейти на факультет медичних наук. Саме в ці роки майбутній мислитель дізнався про свою уроджену хворобу: у нього було невиліковне захворювання бронхів, яке постійно провокувало сердечну недостатність. Як вважає сучасниця П.П. Гайденко, саме цей стан здоров’я Ясперса і викликав у нього інтерес до медицини.
Не зважаючи на те, що у студентські роки філософ не міг приймати участі у «радощах молоді», він зміг знайти небагатьох але добрих друзів, таких як, наприклад, обдарований студент Ернст Майєр, брат його майбутньої дружини Гертруди Майєр. Цікаво, що і брат і сестра дуже цікавились філософією, причому Гертруда вивчала філософію професійно. Ясперс познайомився з нею у 1907 році, а в же у 1910 молоді люди одружились. В житті Ясперса з’явилась не тільки ніжна і кохаюча його жінка, а й справжня розуміюча його людина. Не можна заперечувати, що інтерес до філософії у молодого науковця з’явився не без впливу його дружини і «філософствування на рівні екзистенції», про яке потім так багато писав Ясперс, становило одну з самих більших духовних радощів у його сімейному житті.
У 1908 році Ясперс завершив навчання і вже через рік отримав ступінь доктора медицини. З того часу до 1915 року філософ працював науковим асистентом у психіатричній і неврологічній клініці в Гейдельберзі. Тут він написав свою першу велику працю «Загальна психопатологія» (1913), у якій поставала проблема спілкування або комунікації між людьми, яка проходила червоною ниткою через всі його майбутні твори, та яку він захистив як дисертацію і отримав ступінь доктора психології.
У 36 років Ясперс видав плід багаторічної праці – «Психологію світогляду», яка торкалась вже власне філософських проблем і принесла її автору широку відомість. «Психологія світогляду» несла в собі печатку впливу Макса Вебера, якому Ясперс зобов’язаний багато в чому: як своєю світоглядною та політичною орієнтацією, так і своїми методологічними підходами до аналізу філософських проблем. Вже тут мислитель з тривогою говорив про втрату сучасною людиною змістожиттєвих орієнтирів, які йому раніше давала релігія, про необхідність створення нового типу філософії – філософії екзистенціальної, так як екзистенція це те, що ніколи не може стати об’єктом, а тому не є предметом не тільки наукового пізнання, але і філософського споглядання.
Через 2 роки Ясперс стає професором філософії у Гейдельберзькому університеті.
У 1931-1932 вийшов трьохтомний твір Ясперса «Філософія», над яким він працював більше 10 років. Тут немає філософської системи в традиційно академічному стилі, а зроблена спроба систематизації і упорядкування всіх тих ідей і роздумів, які складали зміст екзистенціального філософствування мислителя. Таким чином Ясперс стає одним з провідних філософів Германії.
Але досить швидко у країну приходить націонал-соціалізм і для багатьох, як і для Ясперса, настає драматичний період. У 1935 році філософ пише працю «Розум і екзистенція», де намагається знайти вихід з дилеми: якщо залишитись тільки на ґрунті екзистенції, то немає можливості відрізнити свободу від індивідуальної сваволі особистості. «З екзистенцією нерозривно зв’язане дещо інше, направлене на єдність способів об’ємлющого. Це не нове ціле, а тільки постійні вимога й рух… Це називається розумом». [2, с. 16] А вже у 1937 році через те, що дружина філософа буда єврейкою його відстороняють від викладання і лишають права видавати в Германії свої праці. І тільки у 1945 році, після розгрому нацизму, Ясперс повертається до викладання – спочатку в Гейдельберзі, а потім, через 2 роки, - у Базельському університеті.
Публікуються праці філософа: «Про істину» (1947), «Питання про провину» (1946), «Ніцше і християнство» (1946), «Про європейський дух» (1946) та «Джерела історії і її ціль» (1948). Остання робота представляла собою спробу Ясперса дати інтерпретацію світового історичного процесу з позиції філософської віри.
Отож у 1948 році у Мюнхені мислитель публікує «Філософську віру», в основу якої як раз і лягли лекції, які він читав у Базелі. У центрі уваги праці – поняття філософської віри, яка відрізняється від релігійної, зокрема від християнської, тим, що вона повинна бути значима для всіх людей, оскільки ґрунтується не на одкровенні, а на досвіді, доступному всякій людині.
У післявоєнні роки Ясперс – один із духовних лідерів Германії. Він звертається до співвітчизників не тільки у своїх книгах и статтях, а й у виступах по радіо, і всюди його головна думка – як врятувати людство від тоталітаризму, цієї головної небезпеки ХХ століття, що ввергає людей у кроваві революції і винищувальні війни. Звертання до гуманістичних традицій – до Лессінга, Гете, Канта – ось один шлях, який бачиться тут Ясперсу; другий – більш серйозний, більш надійний шлях для всіх, хто втратив безпосереднє життя у її традиційній формі й пробудився до автономії, до духовної самостійності, - придбання філософської віри. У таких працях як «Наше майбутнє і Гете» (1947), «Розум і антирозум у нашу епоху» (1950) філософ звертається до цінностей старої бюргерської культури Германії, намагаючись їх обновити и обмежити, «прищепивши» до них досвід «кризисної свідомості» Кіркегора та Ніцше, але в той же час зберігши їх неминущу правду.
В одній зі своїх останніх праць – «Куди рухається ФРН?» (1967) Ясперс виступив з різкою критикою антидемократичних тенденцій у Федеративній Республіці, які все більше урізали свободу окремого лиця.
Помер філософ 26 лютого 1969 року, доживши до глибокої старості, хоча його хвороба постійно прогнозувала йому коротке життя.
Прослідкувавши за тематикою творів цього видатного філософа можна звернути увагу на те, що вся праця Карла Ясперса, всі мислення зводяться до його переконання, що спільною для людства вірою може бути тільки філософська. Час народження цієї віри – це є «вісь світової історії», або, як говорить сам Ясперс, «осьова епоха». У європейській філософії історії її розглядали від Августина до Гегеля і бачили відправний пункт історичного розвитку в явищі Христа. Та Ясперс доводив, що цей час – це час приблизно між 800 і 200 роками до н. е. У цей проміжок часу з’явились духовні рухи паралельно у багатьох розвинених на ту епоху країнах, сформувався той тип людини, який, згідно з Ясперсом, існує і понині. «Осьова епоха» - час народження світових релігій, які прийшли на зміну язичеству, і філософії, яка прийшла на зміну міфологічної свідомості. При цьому Ясперс не вважає можливим надати каузальне пояснення паралелізму подій «осьової епохи», корінь яких виходить за межі іманентного світу.
«Осьовий час» Ясперса – це священна епоха світової історії. А священна історія тому і священна, що хоча вона і відбувається на землі, але корні і смисл її – неземні. Навпаки, для віруючої людини вона сама є останнім тлумаченням усього, що відбувалося, відбувається і буде відбуватися на Землі. [4, с. 64-92]