Ще далі цим шляхом зближення людини й природи, гуманітарного і природничо-наукового пішла сучасна біологія, особливо після об'єднання ідеї природного добору Ч. Дарвіна з ідеями корпускулярної генетики й створення сучасної синтетичної теорії еволюції - цього справжнього теоретичного фундаменту біологічної науки. З розвитком ідей цієї теорії при поясненні найбільш складних і "таємничих" аспектів будови й поводження живих організмів, зокрема того, що завжди йменувалося їх "доцільністю", в орбіту біологічного, тобто природничо-наукового аналізу й пояснення, були залучені як проблеми телеології (цільові процеси), так і проблеми аксіології (проблеми ціннісного порядку).
Ще в XIX столітті головне світоглядне значення теорії природного добору Ч. Дарвіна було зовсім справедливо побачене в тім, що вона дає можливість пояснення доцільності будови й функціонування живих організмів, на якій завжди спекулювали представники різних спіритуалістичних навчань і рухів. Тим самим він як би вперше ввів телеологію живого в область компетенції наукового аналізу й пояснення, і саме ця обставина, на думку багатьох видатних дослідників XX століття, перетворило біологію в науку.
Нарешті, справжній прорив у сферу аксіології був зроблений біологією вже в останню чверть XX століття. Це зв'язано, по-перше, з бурхливим розвитком етології - науки про поводження тварин, а також цілого ряду інших дисциплін, що вивчають поводження тварин у природних і лабораторних умовах (приматологія, зоопсихологія й ін.), нагромадженням ними величезного спостережливого й експериментального матеріалу, що бідує в теоретичному осмисленні й поясненні, а по-друге, з побудовою таких пояснень саме на базі основних ідей синтетичної теорії еволюції. Пробним каменем для теорії природного добору стала проблема альтруїзму, тобто такого поводження тварини (і людини), що мотивована інтересами інших живих організмів, причому часто на шкоду своїм власним. Класичний приклад - поводження робочої бджоли, що прагне вжалити ворога, що вторгається у вулик: при цьому сама вона гине. І подібного роду явища надзвичайно широко поширені в живій природі: акти материнської самопожертви (наприклад, у птахів, що рятують своїх пташенят, відволікаючи на себе увага хижаків, та ін.). Більше того, у тваринному світі досить часті акти, по своєму героїзмі й моральному змісті не уступають кращим зразкам альтруїстичного поводження в самому прямому й піднесеному змісті цього слова.
Довгий час здавався, що все це суперечить теорії природного добору, особливо коли популярний було її формулювання в термінах горезвісної "боротьби за існування". Але от в 1964 році англійським дослідником У. Гамільтоном була показана повна сумісність цих фактів з головними принципами теорії природного добору Ч. Дарвіна. Він строго математично показав, при яких умовах відбір обов'язково буде стимулювати вироблення саме таких форм поводження у світі живих організмів. Першим об'єктом застосування цієї теорії стало пояснення еволюції соціального поводження в комах, а надалі ідеї Гамільтона знайшли підтвердження при поясненні суспільного способу життя вищих тварин, у тому числі птахів і ссавців. Після цього протягом двох десятиліть одна за іншою виникали дисципліни й напрямки дослідження із приставками "біо-" і "еволюціо-": біоетика, біополітика, біоестетика, біогерменевтика, еволюційна етика й ін. Нарешті, в 1975 році була здійснена перша систематизація цих досвідів у роботі американського ентомолога Э. Уілсона "Соціобіологія: новий синтез". Цей термін - "соціобіологія" - закріпився й породив у деякі вчені надії підвести природничо-наукову базу під пояснення походження й еволюції всіх форм соціальності, включаючи й людину, людське суспільство й людську культуру з її миром вищих духовних цінностей (істини, добра, краси).
Подоланню бар'єрів між натуралістами й ученими-гуманітаріями служить і наростаючий процес створення загальнонаукових і міждисциплінарних концепцій і напрямків. Зокрема, кібернетика й теорія інформації міцно впровадили в побут наукового опису й пояснення процесів функціонування складних систем такі телеологічні поняття, як ціль, цілеспрямованість, функція, цінність, значимість і багато хто інші. При цьому нікого вже не шокує та обставина, що мова може йти не тільки, властиво, про людські системи, але й про штучні автомати, зроблених, як говориться, зі скла й металу, а також про сугубо природні об'єкти, будь те окремо взятий живий організм або ціле екологічне співтовариство. Втім, екологія - це настільки важлива й специфічна область, що про неї варто сказати особливо.
Екологічна проблема в сучасному світі
Залежність людини від природи, від природного середовища перебування існувала на всіх етапах людської історії. Вона, однак, не залишалася постійної, а змінювалася, і досить суперечливим образом.
Удосконалювання одягу, створення що обігріваються й штучно охолоджуваних жител, будівництво дамб, що захищають від повеней, і сейсмостійких споруджень - все це й багато чого іншого дозволяє не тільки забезпечити людям більше стабільні й більше комфортні умови існування, але й освоювати для перебування й для продуктивної праці всі нові території Землі, а тепер і ближнього космосу.
Поряд із цими процесами, що послабляють залежність людини від природи, з розвитком продуктивних сил зв'язана й інша тенденція. В орбіту людської діяльності утягується неухильно, що розширюється спектр, процесів, явищ і речовин природи, які до того ж використовуються з наростаючою інтенсивністю, так що людське суспільство втягується в усі більше тісні й різноманітні зв'язки з миром навколишньої природи. Винаходячи, скажемо, способи одержання й використання заліза і його сплавів, людина різко збільшує свою могутність у взаєминах із природою. Разом з тим із часом сам розвиток цивілізації виявляється залежним від наявних на планеті запасів залізних руд, від їхньої розвідки й господарського використання.
Або візьмемо інший приклад. Вугілля й нафта довгий час використовувалися майже винятково як паливно-енергетичний ресурс, попросту говорячи - спалювалися. Однак потім людство навчилося одержувати з вугілля й нафти велику гаму продуктів найрізноманітнішого застосування. Так, сучасна нафтохімія робить порядку 8 тис. видів продуктів різного призначення.
Подібного роду приклади можна множити нескінченно, і кожний з них буде розкривати все ту ж тенденцію зростаючої залежності людини від природи. У наші дні ця залежність нерідко виявляється вкрай драматичним образом, оскільки масштаби застосування багатьох видів ресурсів, необхідних для господарської діяльності, та й просто для існування людства, приводять до вичерпання їх наявних на планеті запасів. У більшій або меншій мері це ставиться до руд чорних і багатьох кольорових металів, до наявним на Землі запасам нафти й вугілля, води й деревини й т.п. Підрахунки фахівців говорять про те, що при збереженні сформованих тенденцій економічного розвитку, пов'язаних зі швидко зростаючим споживанням цих видів ресурсів, їхні запаси виявляться вичерпаними через кілька десятків років.
Ми бачимо, таким чином, що не тільки людина залежить від природи, але й сама навколишньої людини природа залежить від масштабів, форм і напрямків його діяльності. І ця залежність природи від людини проявляється не тільки в інтенсивних, сягаючих граничних значень залученні в його діяльність природних ресурсів, але й у глибокі й нерідко негативних впливах самої цієї діяльності на навколишнє середовище.
Взаємодія людини й природи, суспільства й середовища його перебування в результаті бурхливого зростання промислового виробництва в усьому світі, причому виробництва, що опирається на існуючі технології, досягло граничних, критичних форм і розмірів. На весь зріст устало питання про погрозу самому існуванню людства внаслідок вичерпання природних ресурсів і небезпечного для життя людини забруднення середовища його перебування. Саме цими протиріччями у взаєминах суспільства й природи й визначається істота екологічної проблеми.
Усе більш інтенсивно споживаючи природні ресурси за допомогою колосально зростаючих по своїй моці технічних засобів, людство в прогресуючій формі поліпшувало умови розвитку своєї цивілізації й свого росту як біологічного виду. Однак, "завойовуючи" природу, людство значною мірою підірвало природні основи власної життєдіяльності. Відомо, наприклад, що за останні 500 років при участі людини бути винищено до 2/3 покриваючу Землю лісів. Але самий потужний удар по біосфері був нанесений наприкінці XIX століття, і особливо в XX сторіччі, коли стало розвиватися індустріальне виробництво.
З одного боку, воно принесло, зрозуміло, значні блага. За останні 100 років людство збільшило в тисячу разів свої енергетичні ресурси. Загальний обсяг товарів і послуг у розвинених країнах подвоюється тепер кожні 15 років, і спостерігається тенденція до скорочення цього строку. Однак відповідно подвоюється й кількість відходів господарської діяльності, що засмічують і отруюють атмосферу, водойми, ґрунт. Сучасне виробництво, взявши від природи 100 одиниць речовини, використовує 3-4, а 97 одиниць викидає в природу у вигляді отруйних речовин і інших відходів. Розраховуючи на кожного жителя індустріально розвинених країн щорічно із природи витягає близько 30 т речовини, з яких лише 1- 1,5% приймає форму споживаного продукту, а інше становлять відходи, що володіють нерідко досить шкідливими властивостями для природи в цілому.