ПЛАН
ВСТУП
1. Передумови виникнення ідей "громадянської свободи" та соціально-політична характеристика державного устрою Франції
2. Шлях становлення Вольтера-філософа
3. Філософсько-правове вчення Вольтера про "громадянську свободу" та "освічений абсолютизм"
4. Освічений абсолютизм як провісник громадянських свобод у Європейському просторі
5. Вплив вчень Вольтера на подальший розвиток Європейської філософо-юридичної думки
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Сьогодні громадянське суспільство є нормою, і якщо держава не має або не заохочує створення саме громадянського суспільства, то вона вважається не достатньо цивілізованою. Але така звична для нас категорія існувала не завжди. Абсолютизм монархів та феодальний лад із кріпосними порядками панували досить довго і перехід до демократичних цінностей відбувався достатньо важко, і повільно через те що ті свободи та принципи до яких закликали мислителі не були притамання правлячій верхівці і відкидалися нею.
Честь одного з головних натхненників і визнаних лідерів європейського Просвтництва по справедливості належить Вольтеру (1694-1778) – великому французькому мислителеві і літераторові, що став в громадській думці некоронованим королем республіки філософів. Народився в сім'ї нотаріуса, вчився в аристократичній єзуїтській школі, звідки був виключений за вільнодумні вірші і попав до Бастілії. Після вторинного висновку був висланий з Парижа до Англії.
Погляди на політику, держава, право і закон вкраплені в самі різні твори письменника, є сусідами в них з міркуваннями на інші теми. Гостро критичний настрій, осміяння і заперечення соціальних, юридичних і ідеологічних засад тодішнього феодального суспільства яскраво відрізняє ці вольтерівські погляди. Інша виразна відмінність – пронизливий їх дух свободи, гуманізму і терпимості.
Ця людина започаткувала ті процеси які на сьогодні відрізняють суспільство з високим рівнем розвитку та високою правовою культурою від тих суспільств надбанням яких є тиранія та деспотизм.
Ідейна боротьба у Франції XVIII ст служить класичним прикладом того, як в протиборстві з феодальним світоглядом формувалася політична свідомість буржуазії. В ході цієї боротьби найвиразніше виявилися загальні закономірності і тенденції, що визначали розвиток політичної думки в епоху ранніх антифеодальних революцій.
Причин тому було декілька. Економічні причини, що зумовили гостроту ідейної боротьби в період підготовки і проведення Великої французької революції 1789—1794 рр. коренилися в особливостях капіталістичного розвитку країни. На початок XVIII ст.. Франція стає одним з найбільших центрів європейської торгівлі. Її промисловість, завдяки жвавим зв'язкам з іншими країнами, починає розвиватися прискореними темпами. В той же час у Франції зберігалися багаточисельні пережитки кріпатських стосунків (сеньйоріальні володіння, залишки серважа і ін.), які перешкоджали розширенню внутрішнього ринку. В середині XVIII ст.. Франція виявилася як би осереддям соціально-економічних протиріч між відмираючим феодальним ладом і капіталізму, що набирав силу. Основною політичною причиною загострення ідейної боротьби напередодні революції з'явилося розставляння класових сил, що склалося у французькому суспільстві. Висхідній буржуазії протистояла абсолютна монархія, яка досягла зеніту своєї могутності. Для завоювання політичної влади буржуазія була вимушена об'єднуватися з народними масами. Піднімаючи народ на боротьбу з абсолютистським режимом, французька буржуазія виступала на чолі третього стану, до якого належали тоді всі непривілейовані верстви населення (буржуазія, селяни, робітники, міська біднота і ін.). Широка участь мас трудящих в революційному русі забезпечила йому небувалий розмах, підштовхувало буржуазію до проведення радикальних суспільних перетворень, а також сприяло глибшому, в порівнянні з епохою попередніх буржуазних переворотів, розмежуванню позицій в самому антифеодальному таборі. Серед причин ідеологічного порядку, що зумовили хід ідейної боротьби в передреволюційній Франції, вирішальну роль зіграло те, що в релігійних війнах, що охопили країну на рубежі XVI–XVII вв., перемогу отримав католицизм. Католицька реакція, перейшовши в наступ, розпалювала у віруючих релігійну нетерпимість і фанатизм. У цих умовах боротьба французької буржуазії з теологічним світоглядом набула непримиренного характеру і була доведена до повного заперечення християнства. Програму антифеодального руху у Франції розробляли представники різних політичних напрямів: просвітителі, революційні демократи і ін. Просвіта як ідейний рух є закономірним рівнем в розвитку політичної ідеології. Рух просвітителів виникає на ранніх етапах ідеологічної підготовки переходу до буржуазних буд, коли в країні ще не склалася революційна ситуація. Просвітницькі учення виражали інтереси тих соціальних верств, які сподівалися здійснити назрілі перетворення за допомогою поширення знань і поступових реформ. У міру наростання кризи феодальних буд з просвіти виділився революційно-демократичний напрям політичній думці. Інтереси соціальних низів знайшли віддзеркалення в ідеології соціалізму, представники якого продовжили розробку проектів організації держави і законів, заснованих на суспільній власності. [1]
Народився в Парижі в сім'ї нотаріуса. Його батько наполягав на тому, щоб він вивчав закони в Гаазі, проте Вольтер чинив опір цьому, маючи намір присвятити себе літературній діяльності. Його полемічна натура не могла залишатися непоміченою і хоча сприяла його входженню у вищі прошарки суспільства як придворний літератор, але не допомогла Вольтеру уникнути проблем зіткнення із законом. У 1717 р. за вільнодумні вірші був поміщений до Бастілії. Після вторинного вироку був висланий з Франції.
З 1726 – 1729 рр. жив в Лондоні. Повернувшись на батьківщину в 1733 р., опублікував "Філософські листи", в яких викривав феодальні порядки, що панували у Франції, релігійну нетерпимість і мракобісся. Прагнучи використовувати неабиякий талант Вольтера на користь монархії, королівський двір намагався залучити його в круг свого впливу. В результаті Вольтер був призначений королівським історіографом (1745 р.), в 1746 р. він був вибраний у Французьку академію і був призначений "кавалером, що допускається в королівську опочивальню", але вже через 2 роки був вигнаний з Версаля за свою зарозумілість.
У 1750 – 1753 рр. Вольтер на запрошення прусського "освіченого" монарха Фрідріха II жив в Пруссії. Покинувши її, оселився в Швейцарії і зайнявся література – політичною діяльністю, став активно співробітничати з енциклопедистами, виступати проти Руссо і атеїстів і перетворив свій замок Ферне на притулок для передової інтелігенції, не припиняючи при цьому літературної діяльності. У своїх публікаціях він різко виступав проти клерикалізму і феодальних порядків. У католицькій Церкві бачив опору феодального деспотизму, називав її "гідрою фанатизму", викривав пороки католицького духівництва, мужньо захищав жертви церковної реакції.
У 60-і рр. поряд з освіченою монархією Вольтер висував ідеал республіки як найбільш розумної форми державного пристрою. Вплив Вольтера на розвиток суспільно – політичній думці було величезним. Його почитали як некоронованого короля Європи. Термін "вольтеріанець" став прозивним. Вольтер користувався великою популярністю в Росії. Проте Катерина II, що протягом ряду років переписувалася з філософом, після Французької революції видала указ, що забороняв видання його тез та ідей. Проте прогресивні круги російського суспільства зберегли вірність своїм симпатіям до Вольтера, який в своїй творчості не раз звертався до історичного досвіду Росії. [2]
У 1746 р. він був вибраний почесним членом Російської Академії наук. У 1778 р., незадовго до своєї смерті, він був тріумфально прийнятий в Парижі, де присутній в "Комеді Франсез" на постановці своєї трагедії "Ірина".
Світогляд Вольтера остаточно склався в Англії, де він декілька років провів у вигнанні. Він не залишив після себе спеціальних політико-юридичних праць, подібно тим, що створили до нього, наприклад, Р. Гроцкий, Т. Гоббс, Дж. Локк або його сучасники Ш. Монтеськье і Ж. –Ж. Руссо. Погляди на політику, держава, право і закон вкраплені в самі різні твори письменника, є сусідами в них з міркуваннями на інші теми. Гостро критичний настрій, осміяння і заперечення соціальних, юридичних і ідеологічних засад тодішнього феодального суспільства яскраво відрізняє ці вольтерівські погляди.
Інша виразна відмінність – пронизливий їх дух свободи, гуманізму, терпимості. Вольтер енергійно виступав проти католицької церкви, проти злочинів духівництва, мракобісся і фанатизму. Він сміливо і наполегливо вимагав відміни несправедливих вироків винесених церковними судами, добиваючись реабілітації безневинно засуджених жертв церковного бузувірства.
Вольтер розглядав католицьку церкву як головне гальмо всякого прогресу. Він викрив і висміював догмати церкви, жалюгідну схоластику, яку духівництво підносило народові.
У своєму відношенні до католицької церкви Вольтер був непримиренний. Кожне слово його було пройняте бойовим духом. У боротьбі з католицькою церквою він висунув гасло "Роздавите тварюку", закликаючи всіх битися з "чудовиськом", яке терзає Францію. Католицьке духівництво для Вольтера – це "фанатики і шарлатани, які дуже святі, щоб працювати". Релігія, з точки зору Вольтера, - це грандіозний обман з корисливими цілями, і християнство не становить винятку. Вольтер характеризує католицтво як "мережу найвульгарніших обманів, вигаданих спритними людьми". Вольтер викриває в своїх творах забобони, якими наповнена Біблія. Його мова стає уїдливою і виконаною сарказму, гніву і ненависті, коли він говорить про католицьку церкву і католицьку релігію. Вольтер вважав, що всі лиха існуючого суспільства походять від відсутності освіти, від неуцтва, яке підтримується церквою. Він закликав до боротьби за науку і прогрес, сподіваючись, що "союз королів і філософів" розчистить ґрунт для розвитку людського суспільства. Треба, проте, знати і пам'ятати, що, відносячись украй вороже до католицької церкви, до католицизму, мужньо б'ючись з ними, Вольтер зовсім не відкидає релігію і релігійність як такі. Крилатими сталі його слова: "Якби Бога не існувало, його слід було б вигадати". Не дивлячись на антиклерикальний настрій, він все ж враховував значення релігії як засоби утримання мас в покорі і вважав за необхідне створення особливої раціональної релігії як узда для народу. [5]