Складаючись, формуючись і виробляючись історично, менталітет упродовж конкретного відрізка історії являє собою сукупність соціально-психологічних якостей і рис, суму детермінуючих поведінницьких реакцій, які є певною цілісністю, що виявляється в усіх сторонах життєдіяльності людської спільноти та її індивідів. Менталітет це записаний у матеріальних основах психіки певний поведінницький код, що детермінує соціально-психологічний стан суб’єкта (людини, націй, народу), це органічна цілісність соціально-психологічних якостей і рис, притаманних саме цьому народу, цій спільності та її громадянам, яка зумовлює саме таку реакцію суб’єкта на зміни навколишніх умов.
Саме ментальність дає можливість відкрити “таємницю національності”, що полягає насамперед у манері розуміти речі: Закріплюється всім масивом етнічної культури, відтворює етнічні уявлення про рівень розвитку даної спільності, про позитивні якості і недоліки, головні елементи духовного життя, місце традицій і новаторства.
Ментальність виходить за межі свідомості. Вона викристалізувалася з етнічного світосприйняття, що містить у собі значну кількість елементів суспільної психології: соціальних емоцій, бажань, настроїв, історичної пам’яті, реакцій на зміну зовнішнього середовища.
Науковцями доведено, що у представників різних етносів складається різний “образ світу”. Цей “образ світу” як переживання суб’єктом навколишнього простору і часу необхідні для нормального протікання перцептивних процесів. Він виконує функцію забезпечення безперервності світу і підготовки категорій для його освоєння. Етнічна ментальність детермінує побудову етнічно забарвленої картини світу.
Етнічна ментальність є комплексом зовнішньо-діяльнісних феноменів, який сприймається сторонньою свідомістю як Дух етносу як те, що робить даний етнос “політичним”, специфічно відмінним серед розмаїття інших етносів. Це “обличчя”, яким даний етнос повернутий до всіх інших етносів. Етнічна
ментальність може найбільш адекватно “побачити себе” та “збагнути себе”
завдяки сторонній свідомості.
Етнічна ментальність містить у собі вже підсвідомо-автоматичні спонуки, через які та сама програма саморозвитку етносу реалізується вже у формі опосередкованих зовнішніми відносинами конкретних актів самоорганізації етносу. Етноментальні спонуки концентрують у собі весь попередній досвід такої самоорганізації.
Ментальність будь-якого етносу не є щось стале, закам’яніле, нерухоме. Навпаки, вона є діяльнісним феноменом. Та все ж таки є дещо константне у самому цьому діяльнісному вияві, а саме - програма комплекс діяльності, дій та вчинків певної групи духовно споріднених індивідів, які неусвідомлено реалізуючи цю програму, відтворюють те безтілесно-специфічне, що є етнічною. Ця діяльнісна комплекс-програма є своєрідною “повернутістю” даного етносу до всіх інших етносів, через яку відбувається “узнавання” даного етносу всіма іншими.
Важливість збереження ментальності кожного етносу полягає в тому, що вона є неповторною цінною для перетворення етногенезу на процес, що дає можливість окремому представнику людства збагачуватись наслідками творення соціуму, яке відбувається протягом багатьох тисячоліть у різноманітних природніх умовах.
Можна виділити такі особливості ментальності:
1. Ментальність нації як специфічний спосіб сприйняття і розуміння етносом свого внутрішнього світу та зовнішніх обставин виробляється під впливом багатовікових культурно-історичних, геополітичних, природно-кліматичних та інших чинників. Їх зміна детермінує і певну еволюцію ментальних властивостей. Однак саме ментальність долає історичні епохи, зберігає код націй. Вона не може змінитися протягом життя одного або кількох поколінь. Соціальні катаклізми можуть істотно впливати на форму вияву і навіть деформувати окремі риси націй.
2. Цей феномен має передусім практичне прямування: перевірений поколіннями досвід орієнтує людей на те, що слід використовувати і розвивати, а чого уникати, як вижити й утвердитися в довколишньому світі.
3. Ментальність не має внутрішньої диференціації на моральну, політичну та інші складові частини, є цілісним духовним утворенням. Тому її часто визначають як “дух народу” – те, що пронизує всі сфери життєдіяльності людини.
4. Ментальність нації виявляється в домінуючих життєвих настроях, у характерних особливостях світосприймання, у системі моральних вимог, норм, цінностей і принципів виховання; у формах взаємин між людьми та родинних засадах; в національному характері та темпераменті; у різних компонентах культури етносу, в тому числі й політичної.
Розглядаючи розвиток ментальності в онтогенезі (індивідуальний розвиток будь-якого організму від зародження до кінця життя) в загальному процесі можна виділити внутрішні і зовнішні фактори-умови: Внутрішні:
а) філогенетична спадковість, що проявляється у формі природженої інтроверсивності вищих психічних функцій у сприйнятті навколишньої дійсності; кондроцентричності; анархічному індивідуалізмі; в тенденції переваги емоційного, почуттєвого над волею та інтелектом;
б) об’єм і глибина життєвого досвіду – індивідуальної культури, підготовленості, як результат процесу навчання;
в) рівень самоактуалізації і прагнення людини до більш певного виявлення і розвитку своїх індивідуальних можливостей;
г) особливості розвитку окремих психічних процесів або психічних функцій ( пам’ять, емоції, почуття, мислення, сприйняття почуттів, волі ), що інтегрують у фізичному, інтелектуальному, соціальному і духовному потенціалі особистості.
Зовнішні:
а) традиції родини. Особисте несвідоме, що проривається у свідому життєдіяльність дорослої людини, інколи всупереч волі і розуму, значною мірою формується під впливом переживань у ранньому дитинстві. Родинне середовище, типи стосунків дитини з батьками зумовлюють напрям становлення ментальних настанов, що обов’язково виявиться у специфічній поведінці, в оптимістичному або песимістичному світосприйнятті; в егоїзмі або альтруїзмі; у ставленні до приятелів і жінок, до дружини і дітей.
б) зміст і форми взаємодії індивіда з референтною групою. Це може бути реальна або умовна соціальна спільнота, з якою індивід співвідносить себе як з еталоном норми, думки, цінності і оцінки, якими він орієнтується у своїй поведінці і самооцінці.
Тут важливою умовою привласнення національно-культурних цінностей є можливість реалізувати в референтній групі свої тенденції, розкрити власну індивідуальність, отримати допомогу і підтримку, задовольнити соціальні потреби у визнанні, самовизначенні, самоутвердженні.
в) зміст і форми взаємодії індивіда з первинним контактним колективом у дитячому садку, школі, вузі.
г) зміст і форми взаємодії з педагогічним колективом навчально-виховного закладу в особі вчителя, вихователя, соціального працівника.
д) зміст і форми взаємодії засобів масової інформації і комунікації з аудиторією.
Ментальність будь-якого етносу вкорінене у вихідні умови його життя і відповідну історичну долю. Вона випливає з граничних чинників самого буття як певного соціуму. Ментальність відбиває специфіку транс історичних проблем етносу та їх розв’язання. Вона орієнтує людей на те, що треба любити, чого уникати, що є найвищою цінністю, в чому негативний зміст, вказує ставлення народу до світу та життя, має світоглядно-практичний характер.
Розбудова нових, демократичних структур у системі державного управління соціально-психологічних якостей особистості, моральних і життєвих цінностей, які мають ґрунтуватися на культурно-історичних, національних, гуманістичних засадах. Ламання стереотипів духовного життя, що відбувається через неспроможність програми внутрішньої розбудови держави, генерує нові деструктивні процеси – не сприйняття існуючих реалій, спроби перекласти провину за всі негаразди на інших, сперечатися “хто більше, хто менше кладе на терези української долі”, і на цьому ґрунті – нагромадження та реалізація загрозливого руйнівного потенціалу. Гостро даються взнаки симптоми денаціоналізованого суспільства. Все це гальмує державотворчий процес, підриває коріння громадянської позиції серед народу України.
Нині, коли ми прагнемо осмислити минуле, розібратися в теперішньому, знайти орієнтири на майбутнє, потрібен узагальнюючий та проникливий погляд на душу народу, його психологію, що виявляється в національному характері, його іміджі, та менталітеті.
Тільки загальнодержавна реалізація потенцій українського менталітету, що втілює певний набір основних особистісних ознак, настанов, вірувань, цінностей, умонастроїв, здатна ушляхетнити життєдіяльність народу і повернути втрачені честь і гідність самостійної особистості, успішно вирішувати проблеми міжнаціональної напруги, економіки, державотворення, громадянської позиції.
Все це висуває загальну потребу в більш глибинному науковому проникненні в духовний світ етнічних груп, які населяють Україну, осмислити зміст і форми українського менталітету у нинішній непростій соціально-економічній ситуації, що склалася в Україні на даному етапі розвитку. Важливе значення має вивчення “ментального інструментарію”, тобто понять і категорій етно - культури: мови, обрядів, вірувань, магії, міфів, мистецтва, моралі. А. Гуревич підкреслював значення такого фактора, як “ефір” етнокультури. Аналіз міфології, фольклору, художніх текстів, витворів мистецтва, моральних і релігійних норм, принципів, уявлень, архетипів і установок колективного несвідомого дає змогу вивчати цілісно смислові утворення суб’єктів, бо саме вони є визначальними у структурі етнічної ментальності.