Якщо еволюцією форм життя рухають боротьба за виживання та пристосування до умов середовища, то чому цей процес відбувався саме в напрямі до людини, адже існують форми життя, значно краще пристосовані до виживання, ніж людина та ніж відомі нам складні види живих істот?
В світі живих організмів діє закон відповідності органів та функцій, який чомусь вже не діє в людині, так само, як не діє з однозначною імперативністю її генетична програма.
Досить вагомим моментом у неможливості повного прийняття теорії еволюції є її невідповідність даним генетики:
з позиції останньої в живому організмі не відбудеться жодних змін без певних змін у генетичному коді, проте саме останній не змінюється через пристосування.
Отже, якщо може відбуватися якась еволюція, то вона може бути зумовленою лише генетичними змінами, а останні не відбуваються ні довільно, ні стихійно.
З позиції сучасної генетики хід еволюції повинен кимось та якось спрямовуватись. Сучасна генетика, дешифрувавши генетичний код людини (це відбулося влітку 2000 р.), однозначно стверджує, що така складна інформаційна структура ні в якому разі не могла виникнути випадково або в результаті якогось стихійного процесу.
Теорія еволюції, особливо в її дарвінівському (спрощеному) варіанті не відповідає сучасним знанням про життя та людину. Слід сказати, що це не означає автоматичного відкидання даної теорії; в наш час існують досить складні теорії еволюції (симбіотична, інтегральна), які подають еволюційний процес значно складнішим, з урахуванням сучасних даних різних наук. І все ж, на основне для філософської антропології питання: якими є найперші корені людини, в чому полягає необхідність і виправданість її перебування в цьому світі, - ці теорії також не дають надійної відповіді.
Особливим варіантом теорії еволюції можна вважати марксистську концепцію трудового походження людини, згідно якої природний процес підводить людину до такої межі, від якої вона починає жити і діяти не за рахунок інстинктів та генетичних програм, а за рахунок переходу до виготовлення та використання знарядь праці. Саме таке виготовлення змінює людський організм, перетворюючи, наприклад, звірячу лапу на людську руку. В подальшому прогрес людини і суспільства зумовлюється, з одного боку, розвитком штучних засобів людської життєдіяльності, а, з іншого боку, людськими інтелектуальними здобутками та винаходами. Трудова теорія досить активно використовується сучасною археологією, оскільки наявність саме штучних знарядь праці розглядається тут як одна із вирішальних ознак наближення певних істот до людини. Проте, як вже було зазначено, сучасна генетика не припускає можливість змін в організмі через тренування; з іншого боку, трудова теорія не знаходить ніякої необхідності в людській присутності в світі (Ф.Енгельс в свій час писав, що з тою ж неминучістю, з якою свідоме життя буде знищено на Землі, воно виникне на якихось інших планетах; тобто розумне життя схоже на мохи або віруси). Більше того, вона виносить цю необхідність за межі людини, оскільки за цією теорією виходить, що людина лише віднаходить готовим в природі все те, що зумовлює її історію, її розвиток.
1.5. Концепція креаціонізму – створення.
Креаціонізм - навпаки, зосереджує увагу на вирішенні саме означених питань. В основі креаціонізму лежить впевненість у тому, що людські характеристики не можна логічно та причинно вивести із процесів життя або їх умов та обставин: в людині є дещо принципове вище та кардинально відмінне від означеного. З позиції креаціонізму людський розум, людську особистість, здатність любити, страждати, співчувати, радіти красі аж ніяк не можна звести до властивостей матеріальних або біологічних процесів. Людина створена - в поширеному варіанті Богом, в інших - найпершими та вищими силами буття, світовим розумом або світовим духом. Саме творенням можна пояснити людські почуття, розумність, особистість; оскільки Бог - це всетотальна індивідуальність, особистість, остільки саме він вкладає ці якості в людину.
Християнська точка зору дається у Біблії як божественне відкриття. Людина є створінням (креацією) Бога із земного матеріалу. Вона — недосконалий образ і подоба Бога, бо впала у гріх. Лише самовіддана любов і жертовність допоможуть людині здобути справжню віру і досконалість [5].
В людині є елемент духовної тотальності, проте він даний через обмеження простором і часом; саме тому людина еволюціонує, здобуваючи досвід самовипробовування та свідомого руху до єднання із своєю сакральною причиною. Оскільки людина створена останньою, вона суто матеріально вбирає в себе потенції попередніх форм життя, але якісно їх перевершує, в оптимальному варіанті підпорядковуючи матеріальне духовному. Оскільки людина створена від надлишку любові та добра, то її призначення - перебувати в спілкуванні, діалозі із Богом, черпаючи від Нього найвищі почуття єдності із повнотою буття, із вищою красою та гармонією буття, почуття любові та свободи.
Як бачимо, концепція креаціонізму багато в чому є добре продуманою та привабливою. Вона в цілому непогано узгоджується із історичним досвідом людства. Проте вона не має фактичних підтверджень: її прихильники вважають, що основне свідчення на користь даної позиції слід шукати в глибинах свого серця та почуття. Концепція креаціонізму не узгоджується також із даними сучасних геології та археології, вона ніяк не інтерпретує відомості про неодноразові катастрофи на Землі, що приводили до радикальних змін у фауні та флорі; її прихильникам також важко пояснити, як узгоджується священна любов Бога до людини із численними людськими жертвами під час природних катастроф, воєн, епідемій та ін.
3. Концепція космічної еволюції людини і її філософські підстави
Формування сучасної наукової концепції космічної еволюції людини здійснюється багато в чому завдяки філософській системі вчення “Живої Етики”. По суті, вчення “Живої Етики” являє собою не що інше, як досить розроблену й оформлену теорію космічної еволюції людини. Ця проблема, по переконанню більшості фахівців, у вченні є центральною. І саме з нею тісно переплітаються інші аспекти Живої Етики – онтологічні, космологічні, етичні, гносеологічні, психологічні, соціальні і культурні [3].
Поза всякими сумнівами, становлення філософських основ концепції космічної еволюції людини почалося задовго до появи в ХХ столітті вчення “Живої Етики”. Однак необхідно звернути увагу на одну украй важливу обставину. Ідея про космічну еволюцію людини з'являється в культурному просторі завдяки так званої езотеричної традиції пізнання. Так було на зорі становлення філософії в VI в. до н.е. Так було в Середні віки й епоху Відродження. Так було й у ХХ столітті. Адже, як відомо, Вчення Живої Етики є породження езотеричної філософії.
Таким чином, вимальовується наступна схема культурних трансляцій самої ідеї космічної еволюції людини і її філософських основ. Езотерична культура породжує цю ідею і періодично неї транслює в сферу екзотеричної культури – у міфологію, релігії, філософські вчення. Це відбувається протягом багатьох сотень років аж до ХХ сторіччя, коли починається наукове осмислення космічної еволюції людини. Однак наука приступає до вивчення даної проблеми не на порожнім місці. На неї впливають езотеричні доктрини (теософія, вчення Живої Етики, герметизм і ін.), а також екзотеричні філософські вчення, що впитали і зберегли визначені представлення про якісний розвиток людини як розумної істоти.
Атомістична теорія Левкіппа і Демокріта зіграла визначену евристичну роль у розвитку фізичного вчення про мікрочастинки. Аналогічна ситуація складається зараз з вченням Живої Етики, у якому езотерична доктрина космічної еволюції людини передбачає наукову концепцію космічної еволюції Homo Sapiens. Однозначно визначити, що в даній доктрині істинно, а що хибно, наука, поки не може. Є положення, що однозначно підтверджені. Наприклад, застосування ефекту Кірліан дозволило обґрунтувати гіпотезу про існування в живих організмів енергетичного поля, що відбиває у своїй структурі всі соматичні, сенсорні і ментальні процеси. Разом з тим, є положення, для аналізу яких наука не має достатньої кількості емпіричного матеріалу. Наприклад, гіпотеза можливості автономного існування свідомості як енерго-інформаційного поля від соматичного організму.
Проте, на кінець ХХ сторіччя вчення Живої Етики виявляє собою найбільш цілісну, філософськи розроблену концепцію космічної еволюції людини. І ми зобов'язані з цим рахуватись, проводячи подальші дослідження позначених проблем.
Як же виглядають основні положення теорії космічної еволюції людини Живої Етики?
Насамперед, варто враховувати, що ця теорія спирається на концепцію глобального космічного еволюціонізму. Відповідно до даної концепції, у космосі споконвічно існує процес еволюції, у який включені всі елементи космічного універсума, а також він сам, як цілісна мегасистема. Ця мегасистема періодично породжується і поглинається Абсолютним Простором, що розуміється в дусі гегелівського синтезу Усього і Ніщо. Час від породження (генезису) до поглинання складає період космічної еволюції, що обчислюється сотнями мільярдів років.
Езотерична онтологія відкидає дуалізм духу і матерії. Космічна субстанція (єдиний споконвічний Першоелемент) являє собою синтез матеріального і духовного початків, що у міру космогенезису поляризуються. Дух, у розумінні авторів Живої Етики, є витончені, високоорганізовані, активні стани космічної субстанції. Матерія – ущільнені, низкоорганізовані, інертні стани субстанції. Вони взаємодіють у процесі еволюції і породжують різноманіття живих форм.