Життя і свідомість у Живій Етиці трактуються як невід'ємні атрибути космічної субстанції. Поняття «життя» – синонім понять «рух» і «зміна». Поняття «свідомість» указує на інформаційно-енергетичну природу космічної субстанції, що здатна (пасивно й активно) відбивати в собі властивості різних об'єктів і макрокосму в цілому.
З цього погляду, всі елементи космічної субстанції (монади, дживи, «зерна духу» – значеннєві синоніми) мають життя і свідомістю, і включені в потік космічної еволюції. Еволюція в езотеричній філософії сприймається як процес перетворення елементів субстанції, що супроводжується «розширенням свідомості» – тобто збільшенням активності, організованості, витонченості, а також підвищенням інтегративності і керованості навколишнім середовищем.
Жива Етика розглядає безупинну лінію космічної еволюції життя, у якій можуть бути виділені наступні ступені: елементарна, мінеральна, рослинна, тваринна, людська, надлюдська і т.д. Отже, вид Homo Sapiens, відповідно до цієї концепції, не розцінюється як вершина сходів еволюції. Улаштовується можливість подальшого якісного розвитку сутності людини як у духовному, так і у фізичному змістах. Більш того, постулюється, що подальша космічна еволюція людини детермінується еволюцією його викликаючого духовного початку, у тому числі, і чисто соматичні перетворення. Зокрема, передбачається, що надлюдська ступінь еволюції життя не зв'язана з діяльністю білково-нуклеїнових (чи інших фізіологічних) організмів. На цій ступені носіями свідомості виступають польові («астральні») форми матерії, існування яких не залежить від умов біологічного й атмосферного середовищ.
На думку Е.П. Блаватскої і родини Рерихів, на планеті існують духовні Індивідуальності, що випередили людство по своєму розвитку, і, що знаходяться на надлюдській ступіні еволюції. В даний час ця гіпотеза гостро дискутується серед фахівців. Ряд дослідників думають (Л.В. Шапошнікова, С.Ю. Ключників, Л.М. Гіндиліс, В.В. Фролов, А.Е Акімов, Г.И. Шипів, Е.Г. Яковлева, Н.Е. Самохіна, Е.В. Зоріна й ін.), що визначені непрямі факти свідчать на користь істинності даної гіпотези. Якщо вона в дійсності буде обґрунтована, то це послужить вагомим аргументом на користь усієї теорії космічної еволюції людини.
Саму можливість безупинної еволюції елементів субстанції взагалі і духовної сутності людини зокрема, адепти езотеричної філософії пояснюють наявністю деякого неминущого, стійкого аспекту енергетичної основи елемента як на долюдських ступенях еволюції, так і на людській стадії. Це і є те безсмертне духовне ядро, що переходить з однієї фізичної форми в іншу, накопичуючи досвід і «розширюючи свідомість». Як ми можемо розуміти це «ядро» з погляду фізики? Езотерична філософія нам натякає, що це є свого роду енергетичний чи потік деяке локальне інформаційно-енергетичне поле, що виявляється через визначені організми (і не тільки організми) у феноменальному світі.
Чому це поле (дух) не зникає? Тому, що воно є частину глобального космічного інформаційно-енергетичного полючи (Космічної Свідомості), що є атрибутом космічної субстанції, а отже, – ніколи не виникало і не зникне, тому що існує вічно. Адже ми не можемо, залишаючись на позиціях наукової філософії, розглядати походження субстанції. Ми можемо говорити лише про її видозміни. Наприклад: до моменту Великого Вибуху субстанція знаходилася в одному стані (надгуста вакуумна крапка – так думає сучасна космологія), після вибуху – в іншому стані (розширення просторово-тимчасового континуума, космогенез, утворення фізичних полів і речовини – одним словом – космічна еволюція).
Залишається додати, що в Живій Етиці поняття «космічна еволюція людини» і «духовна еволюція людини» означають практично те саме. Перша неможлива без другої. Друга автоматично запускає першу. Натхнення людини є не тільки його етичне й інтелектуальне удосконалювання, але і перетворення плотської, смертної, земної тварини в могутню, духовну, безсмертну, космічну Істоту. У релігійній філософії цю Істоту позначали поняттями «бог», «ангел», «боголюдина». В очах більшості сучасних учених подібні переконання виглядають у кращому випадку гіпотетичними. Однак, строго говорячи, наука не може однозначно ні підтвердити, ні спростувати цю гіпотезу. Чому? Для підтвердження емпіричного матеріалу ще занадто мало. А спростувати заважають непрямі емпіричні факти і прямі теоретико-філософські положення. Емпіричну сторону проблеми торкатися не будемо . Тому зупинимося на теоретичній.
Якщо представлення про можливість космічної еволюції людини є істинним, то воно повинно мати своє філософське обґрунтування на рівні загальних фундаментальних закономірностей. Якщо це представлення не суперечить, більш того – спирається на ці закономірності, то з достатнім ступенем упевненості ми маємо право припускати можливість космічної еволюції людини. Чи існують під концепцією космічної еволюції людини які-небудь філософські підстави? Так і я пропоную їх розглянути.
* * *
Гіпотеза про безупинний сутнісний розвиток людини – те, що тут іменується його космічною еволюцією, – не могла виникнути, існувати і розвиватися на порожнім місці. У теоретичному змісті вона спирається на три фундаментальних філософських положення, що з'явилися на зорі людської історії в міфологічних і релігійних вченнях, оформилися і зміцнилися у філософських системах стародавності і сучасності. Усі ці положення в розвитому виді присутні в Вченні Живої Етики і виявляють собою теоретичний каркас інших, менш загальних доктрин. У тому числі і доктрини про космічну еволюцію людини. Ці положення, а точніше кажучи теорії, такі: теорія багатомірності буття, теорія багатомірності людини і теорія розвитку буття, що марксисти звикли іменувати діалектикою. Коротко розглянемо ідейну суть кожної з них і спробуємо дати оцінку з погляду сучасної науки і наукової філософії.
Теорія багатомірності буття
Зміст теорії багатомірності буття полягає в обґрунтуванні єдності і, разом з тим, складної онтологічної структури буття. Багатомірність є наслідоком існування різних сфер (планів) космосу, якісно і кількісно по своїх характеристиках незвідним до фізичного космосу. В езотеричній літературі називається різне число таких сфер (сім, десять, сорок дев'ять і т.д.), що залежить від кута зору і контексту викладу. Для їхнього позначення використовуються кілька термінологічних баз. Наприклад: Фізичний Світ, Астральний Світ, Ментальний Світ, Духовний Світ. Чи: Щільний Світ, Тонкий Світ, Вогненний Світ, Вищий Світ.
Без деталізації, при самому загальному погляді, космічне буття можна розділити на два плани:
фізичний план (співвідноситься з почуттєво сприйманим природним світом, тобто світом феноменів);
трансфізичний план (перебуває за межами сприйняття фізичних органів почуттів, тобто є світом ноуменів).
З погляду фізики, фізичний план – це чотирьохмірний (3 просторових + 1 часова координати) просторово-часовий континуум. Трансфізичний план – сукупність онтологічних реальностей інших вимірів. Їхня метрика теоретично повинна бути вище чотирьох і може прагнути до нескінченності. Езотерична доктрина вважає, що життя й еволюція існують на всіх планах буття. Еволюційний імпульс рухається спірально від планів вищої онтологічної реальності (світи духу) до планів нижчої онтологічної реальності (світи матерії) і назад.
Як ми можемо оцінити ідею багатомірності буття, спираючись на сучасну науку? Поки однозначна оцінка неможлива. З одного боку, класична наукова картина світу (КНКС) визнавала і визнає лише один рівень реальності – фізичний світ (четирьохмврний просторово-часовий континуум). З іншого боку, фізика мікросвіту тепер зовсім немислима без ідеї багатомірності мікрочастинок, у яких теоретики розглядають виявлені і компактифіцирувані (згорнуті усередину) розмірності. Крім того, з'являються теорії (теорія фізичного вакууму – Г.И. Шипів, А.Е. Акімов) математичний апарат яких допускає багатомірність не тільки в мікро, але і макросвіті.
Якщо оцінювати загальну тенденцію, то можна сказати, що фізики рік від року усе більш лояльно починають сприймати ідею багатомірності буття. А це, зрозуміло, підсилює позиції езотеричної онтології і підриває фундамент КНКС. Теорія багатомірності людини припускає існування декількох аспектів його сутності чи системи тіл – фізичного й енергетичних. Постулюється, що багатомірна сутність людини відбиває в собі багатомірну природу буття. Ємною ілюстрацією тут є древня езотерична аксіома: людина є мікрокосмос, що містить у собі Макрокосм.
Езотеричні вчення містили в собі, як правило, досить добре розроблену багатомірну антропологію. За різними термінами і кількісною оцінкою енергетичних (тонких) тіл людини легко проглядається загальна ідея – людина має земний смертний аспект своєї сутності і космічний безсмертний. Перший є уособлення тлінної матерії. Другий – уособлення нетлінного духу.
Еволюція духу є постійна зміна енергетичних і фізичних оболонок (форм), через які він виявляється в тонких і щільних світах. На людській ступіні розвитку це виглядає в такий спосіб. Безсмертне духовне ядро – Космічна Індивідуальність (Атма – Буддхи – Манас) виявляється в черговому фізичному тілі. Поступово формується земний аспект сутності людини, тобто свідомість земної особистості, зв'язана з фізичним тілом. Коли земне життя людини закінчується, білково-нуклеїнове (фізичне) тіло і сполучена з ним ефірна (астральна) оболонка піддаються розкладанню. Однак духовний (космічний) аспект сутності людини продовжує своє буття в трансфізичних світах. Його фізичну основу складають польові форми матерії, що і є носіями як особистої свідомості людини, так і безособової свідомості його космічної Індивідуальності. Поступово перший аспект свідомості поглинається другим. Тобто одна енергія «усмоктує» у себе іншу енергію. Позитивний досвід земної особистості наповняє «резервуар» духовної Індивідуальності. Коли енергія особистої свідомості цілком угасає, духовне ядро знову втілюється в новій фізичній формі. Мікроцикл еволюції повторюється знову. Очевидно, що тут мова йде про теорію перевтілення духовної сутності людини, що не потрібно плутати з теорією перевтілення душі.