Раціоналістична концепція свободи, найбільш послідовний розвиток якої ми знаходимо у Спінози, характеризує свободу як владу розуму над почуттями. Гегель не розділяв радикальних висновків, що витікали із притаманного раціоналізму ототожнення волі і розуму, хоча би вже тому, що він діалектичне трактує тотожність, як таке, що заключає у собі заперечення, нетотожність.
У гегелівській трихотомії духовного (суб'єктивний дух, об'єктивний дух, абсолютний дух) держава займає друге, середнє місце. Суб'єктивний дух осягає свободу у моральній свідомості, об'єктивний дух – держава, бо вона відповідає своєму поняттю. Та обставина, що лише абсолютний дух» (релігія, мистецтво, філософія) є вищим ступенем у ієрархії свободи, не скільки не применшує держави. «Необхідно знати, – проголошує Гегель, – що держава є здійсненням свободи, тобто абсолютно кінцевої цілі, що вона існує для самої себе; далі треба знати, що вся цінність людини, вся й духовна дійсність існує завдяки державі».
Легко довести помилковість поглядів Гегеля на визначення свободи у Німеччині. Не тільки у Німеччині не було дійсної, реальної свободи (Гегель і не стверджує цього), але помилковим є його судження, ніби-то у «німецькому світі» всі знають, що людина вільна. Але для нас важливо інше. Філософія історії Гегеля – не тільки огляд всесвітньої історії, але разом з тим і утопія. В ній виражена думка Гегеля про те, чим повинна була би бути ідеальна німецька держава у порівнянні з античною і східною. Ствердження Гегеля – не заснована на спостереженні характеристика державно-правового стану Німеччини 20-х років XIXстоліття, а вираз його уяви про те, куди іде розвиток сучасного суспільства і що дає йому в майбутньому цей розвиток. Так необхідно розуміти деякі висновки Гегеля про «німецький дух», німецьку історію і німецько-пруську державу. Для Гегеля держава» є та духовна дійсність, завдяки якій повинно здійснитися самоусвідомлення буття духу, свобода волі як закон» (Філософія історії).
Отже, Гегель обґрунтовує необхідність правової держави як конкретної форми, за допомогою якої вільні громадяни здійснювали свій життєвий вибір. Він стверджує: «Для ранньої свободи необхідна свобода вибору занять, що полягає в тому, щоб людина могла займатися своєю справою, але і отримувала дохід від неї; недостатньо, щоб людина могла користуватись своїми силами, – вона повинна знаходити і використання для них» (Філософія історії).
Висновки
Завершивши до середини XIX ст. свій розвиток, німецька класична філософія ввійшла в світову філософську культуру в якості одного із її самих змістовних і разом з тим живих компонентів.
Головна течія німецької класичної філософії тема свободи, яку розробляють всі творці німецької філософії. Так для Канта царство природи (царство необхідності) і царство людських вчинків (царство свободи) існують незалежно одне від одного. Джерело свободи для Канта – не в реальному емпіричному світі, а у надчуттєвому світі.
Таким чином, раціоналістично орієнтована просвітницька позиція Канта дає змогу лише констатувати саму наявність, реальне існування цих двох світів. У цьому наша історико-філософська література довгий час вбачала кантівський дуалізм, який незмінне оцінювався як «слабкий пункт», «непослідовність» філософії Канта, що у свою чергу, нібито робило неминучою критику Канта «справа» і «зліва». Проте в дуалістичній позиції Канта не було ніякого «криміналу». Адже і світ природи, і внутрішній світ людського духу є цілком реальними, аж ніяк не фіктивними світами. Якщо і можна в якомусь плані говорити про» обмеженість «кантової позиції, то лише в тому, що його підхід до проблеми діалектичної взаємодії названих світів є певною мірою однобічно раціоналістичним. Саме раціоналізм завадив Канту виразити адекватно діалектичну єдність природного і людського (морально-етичного) світів. Кант лише в «негативній формі» поставив проблему діалектики.
Фіхте, долаючи властивий «критичній філософії» Канта дуалізм, проголошує свободу первинною реальністю, яка передує всьому і утворює все суще.
Філософія Шеллінга – новий етап у розвитку поняття свободи. Протилежність свободи і необхідності, яка у Канта і Фіхте залишається абсолютною, бо свобода розуміється як діяльність, що не залежить від необхідності, вперше усвідомлюється як відношення, в якому дві сторони перетворюються одна в одну. Новим у Шеллінга є те, що свобода не зводиться до пізнання необхідності, як це було у стоїків, Спінози, Канта і Фіхте. Тут свобода і необхідність з самого початку тотожні.
В цілому філософія Шеллінга справила великий вплив на європейську філософську думку ХІХ-ХХ ст., причому на різних етапах її розвитку виділялись та осмислювались різні аспекти багатогранного вчення Шеллінга. Значним виявився вплив його натурфілософії на українську (М. Максимович) та російську філософію. В XX ст. ірраціональні ідеї німецького філософа знайшли розвиток у філософії екзистенціалізму.
Гегель – найбільш Видатний філософ-ідеаліст, розвинув струнку і всеосяжну систему об'єктивного ідеалізму. Вихідним принципом поклав принцип тотожності мислення і буття. Його система і по сьогодні залишається найпослідовнішим у світовій філософії викладом діалектики як методу пізнання і мислення.
Філософська теорія Регеля справила значний вплив на всю наступну філософську думку. Після смерті Гегеля в Німеччині виникли напрямки, що випливали з його вчення і розвивали його ідеї. Наприклад, ортодоксальне гегельянство (К.Міхелет, К. Розенкранц та ін.) намагалось зберегти в чистоті, недоторканою його філософську систему. А молоде гегельянство (А. Руге, Б. Бауер, К. Маркс та ін.), спираючись на гегелівський діалектичний метод, підкреслювало вирішальну роль особистого, суб'єктивного фактора в історії.
Після критичного подолання в 40-і роки XIXст. гегелівського «абсолютного ідеалізму» К. Маркс та Ф. Енгельс неодноразово зверталися до спадку німецької класичної філософії при розвитку свого вчення. Переважна увага приділялася при цьому діалектичному змісту гегелівської філософії, переосмислення якого з марксистських позицій грало суттєву роль у розробці діалектико-матеріалістичної методології і всього діалектико-матеріалістичного світогляду. У 50 – 60-і роки, коли в тодішній німецькій буржуазній філософії поширилося гоніння на Гегеля як мислителя, К. Маркс в ході своїх політекономічних досліджень «відкрито об'явив себе учнем цього великого мислителя». В 70–801 роки Ф. Енгельс в роботах «Антидюринг» і «Діалектика природи» широко звертався до гегелівської «науки логіки» при обгрунтуванні діалектико-матеріалістичного розуміння природи.
Використання досягнень німецької класичної філософії в процесі становлення і послідуючого творчого розвитку марксизму, це найважливіший, але не єдиний аспект й історичних доль. Існує і другий Основний аспект цих доль, але він прямо протилежний. Після 2–3 десятиліть вкрай зневажливого відношення буржуазних філософів в Німеччині до німецької класичної філософії, її престиж в їхньому середовищі почав поступово відновлюватися. В 1865 році прозвучав заклик «Назад до Канта!», за чим послідувало швидке формування неокантіанства, яке до 20-х років нашого століття являлося однією із основних течій буржуазної філософії епохи імперіалізму не тільки в Німеччині, але і в багатьох інших країнах, включаючи і Росію. На початку XX ст. в Німеччині, а потім і у інших європейських країнах почалося «гегелівське відродження», або «обновлення», в результаті чого сформувалося Неогегельянство, яке на протязі кількох послідуючих десятиліть було впливовою течією сучасної буржуазної філософії. Буржуазна філософія епохи імперіалізму виявилася в значній своїй частині нездатною існувати без опори, з однієї сторони, на кантівський варіант поєднання суб'єктивного ідеалізму з агностицизмом, а з іншої сторони, на гегелівській діалектичний ідеалізм в його іраціонально-суб'єктивістській інтерпретації в значно меншій мірі, але також ревальвувалися в буржуазній філософії ідеалістичні погляди Фіхте і Шеллінга. Всі ці «ренесанси» німецької класичної філософії набували в кінцевому рахунку антимарксистську направленість. Боротьба з таким використанням спадку німецької класичної філософії стала з кінця XIX ст. важливою складовою частиною процесу розвитку марксистської філософії, даючи додаткові стимули для поглибленого вивчення поглядів Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля.
Література
1. Асмус В.Ф. Диалектика необходимости и свободы в философии истории Гегеля //Вопросы философии. 1995. П1.
2. Гулыга А.В. Немецкая классическая философия. М., 1986.
3. Гулыга А.В. Шеллинг. М., 1984.
4. Гулыга А.В. Кант. М. 1981.
5. История диалектики. Немецкая классическая философия. М., 1979.
6. Кантівські читання. // Філософія і соціальна думка. П 9–10. 1994.
7. Кузнецов В.Н. Немецкая классическая философия II половины XVIII– начала XIX века. М. 1989.
8. Мир философии. Книга для чтения, ч.П.М., 1991.
9. Нарский И.С. Западно-европейская философия XIX века. М., «Высшая школа». 1976.
10. Ойзерман Т.И. К характеристике философии Шеллинга: принцип тождества необходимости и свободы // Вопросы философии. 1998. П2.
11. Ойзерман Т.Н. Философия Гегеля как учение о первичности свободы // Вопросы философии. 1993. Ш 1.
12. Ойзерман Т.Н. Характеристика трансцендентального идеализма И. Канта: метафизика свободы // Вопросы философии. 1996. П6.
13. Рассел Бертран. Історія західної філософії. Київ., 1995.
14. Философия Гегеля: проблемы диалектики. М., 1987.
15. Философия, ч.П. История философии: учебное пособие для вузов // под редакцией Кириллова В.И., Попова С.И., Чумакова А.Н. – М., 1996.
16. Філософія. Курс лекцій // під редактуванням Бичко І.В., Київ, 1994.
17. Філософія. Навчальний посібник // під редактуванням Надольного І.Ф., Київ. 1997.