Не існ. такого способу правління, як. цілком би задовольняв вимогам розуму. Засіб рятування від недоліків Просвітителі бачать в освіті. суспільства. Гельвецій вважає метою виховання переробку первісного самобутнього складу особистості. Гольбах - бачить у людині істота з кіт вихованням можна зробити усе, що завгодно.
Доводять незал. етики від релігії і можливість існ. високоморального суспільства атеїстів.
Рушійна сила люд. дій - егоїзм, або особистий інтерес. Підставою моральності служить досвід, морального почуття не існ. Коли здається що люди прагнуть до добра, в основі цього лежить прав зрозумілий л. інтерес.
Критерій моральності і розуму - користь. Це відноситься і до суспільства в цілому. Той, що приносить користь - чесний сміливий доброчесний. Чеснота є бажання загального блага.
Тому що вплив законодавства на суспільство дуже велико, то питання про держ. лад - важливий. Розходження між народами обум. насамперед политий ладом. Гельвецій - тільки в демократичному правлінні влада має на увазі користь усього суспільства, а кожен громадянин служить своєю діяльністю загальним цілям.
Иммануил Кант народився в 1724м у Кениксберзі. Тут же учився, став ректором університету, писав свої праці і вмер у 1804. Він був не тільки філ, але також великим вченим в обл природознавства. Викладав.
Філ розвиток К. поділяється на 2 періоди. У перст. період (до нач.70-х рр.) намагався вирішувати ф. пробл. - про буття, філ природи, релігії, етики, логіки виходячи з переконання, що ф. м. б. розроблено й обґрунтована як умоглядна наука. (без зв. до досвідчених даних) В 2-й пер (критичний) катує ся строго відокремити явища від речей у собі. Останні не можуть бути дані в досвіді. Речі непізнавані. Ми пізн. лише явища або той спосіб, як. ці речі в собі діють на нас. Це навчання - агностицизм. Кант називав його "критикою розуму". Це навчання обмежує розум, оскільки воно відмовляє йому в пізнанні сутності речей. Розвиваючи цю критику Кант намагався
1. з'ясувати джерела різного виду знань - наукового і філософського
2. з'ясувати на чому ґрунтується вірогідність знань.
3. досліджувати форми і категорії наукового мислення...
Навчання "Крит філ" сформувалося до початку 80-х рр. Воно викладено в тракт." Критика чистого розуму" - 81, "Критика практичного розуму" - 88 і "Критика здатності судження" - 90. (теор пізнання, етика й естетика (навчання про доцільно у природі) відповідно) Пізнання починається з того, що "речі в собі" возд. на наші органи почуттів і виклик відчуття. Це звичайно матеріалізм. Але далі К. - ідеаліст. Ідеалізм складається в переконанні, що ні відчуття нашої чуттєвості, ні поняття і сужд. нашого розуму, ні поняття розуму не можуть дати нам теорет. знання про "речі в собі" (ввс). Достовірне знання існ. - це математика і природознавство. Істини цих наук загальні і необхідні. Але це не є знання про ввс, а тільки про властивості вещ. до як. застосовні форми нашої свідомості: ощущ, поняття. Ввс принципово непізнавані.
Навчання про знання. Спирається на теорію судження. Знання завжди висл. у формі судження, у кіт мислиться зв’язок між двома поняттями - суб'єктами і предикатами судження. Існ. 2 види цього зв'язку. В одних судженнях предикат не дає нового знання про предм порівняно з тим знанням, кіт уже мислиться в суб'єкті. Це аналітичні судження. Приклад: усі тіла мають протягу (предикат - мають прот) Якщо предикат не виводиться із суб'єкта, а з'єднується із суб., те це синтетичні судження. Пр: деякі тіла важкі. Є 2 класи синт суджень.
1. зв'язок предиката із с. мислиться тому, що виявляється в досвіді (недо лебеді чорні) - апостеріорні
2. цей зв'язок не може основ на досвіді. Вона мислиться як зв'язок, що передують досвідові і не залежать від нього - апріорні судження. (усе, що трапляється має причину). Апр. судженням К. додає б. значення. Питання про апріорн. синт судження він ставить у слід формі:
1. як мож. такі судження в матем
2. як возм вони в теорет природознавстві
3. чи можливі вони в метафізиці. Рішення цих питань він зв'язує з исследост. 3 основних здібностей пізнання: чуттєвості, розуму, розуму.
Почуттєве пізнання. Питання про мож. квіт. синт суджень у матем до розгл. у навчанні про форми почуттєвого пізнання. По до ел-ти матем знання - не поняття, а наочні представлення. У судж. матем синтез суб'єкта з предикий ґрунтується або на почуттів спогляданні простору, або часу. Простір - апріорна форма зовнішнього почуттів споглядання (час - внутрішнього), що і додає созерц. простр. їхню безумовну загальність і необхідність.
Тобто у до простр і час перестають бути формами існ. речей. Вони стають апріорними формами нашої чуттєвості.
Апріорні форми розуму. Умовою мож квіт. синт сужд у теорет природознавстві явл категорії. Це незалежні від змісту, що поставляється досвідом, поняття розуму, під кіт розум підводить усяке содерж, одержуване з досвіду. Тобто категорії не форми буття, а поняття розуму. Це тільки форми, під кіт розум підводить матеріал, що доставляється чуттєвістю. Категорії апріорні. По До ні ощущ ні поняття самі не дають знання. Ощущ без понять - сліпі, а поняття без ощущ - порожні. Знання є синтез ощущ з поняттями. Виникає питання: яким обр розмаїтість почуттів споглядань превр за допомогою апріорних форм у єдність? Умовою такої єдності складається в єдності самосвідомості.
На цих основах розробив відповідь на питання про можливості теорет природознавства. В основі всіх судж єстеств наук лежать загальні і необхідні закони. Науковим знанням предм і явища наук можуть бути за умови, якщо розум мислить предмети і явл як підлеглі 3 законам: 1 збереження субстанції 2. причинності і 3. взаємодії субстанцій. Ці зак. належать не самій природі а тільки нашому розумові. Наша свідомість саме будує предмет не в тім змісті, що воно породжує його або дає йому буття, а в тім, що воно додає пізнаваному предм ту форму, під кіт він тільки і може пізнаватися - форму загального і необхід знання.Т. е. не форми нашого розуму погодяться з вещ прир, а навпроти, речі прир - з формами розуму.
Звідси висновок, що речі самі по собі непізнавані. Ні форми чуттєвості, ні категорії розуму, ні ці 3 закони не составл визначення самих речей у собі. Природа як предмет загального і необх знання будується самою свідомістю.
Етика. Протиріччя необхідності і волі - не сьогодення: люд надходить необхідно в одному відношенні і вільно в іншому. Необхідно, тому що люд є явище серед ін явл прир і в цьому віднош підлеглий необхідності. Але люд також і моральне існ., суб'єкт моральної свідомості. Як нравств існ. люд належить до світу ввс. І в цій якості він вільний. Нравств. закон До розуміє як безумовне розпорядження або "категоричний імператист." З-н цей вимагає, чобы кожний надходив так, щоб правило його особистого поводження могло стати прав для усіх. Учинок м. б. моральним тільки якщо він соверш з повагою до нравст з-ну.
До прагнув послабити залежність етики від віри. Він затверджує, що не моральність заснована на релігії, а навпаки. Досвід показ, що між мор або амор поводженням люд і його щастям не існ. необхідної відповідності. Протиріччя междумор повед люд і результатом цього поводження в емпір життя не мириться з нашою моральною свідомістю, кіт вимагає справедливої відповідності. Не знаходячи його у світі явлений, нр свідомість змушена вірити, начебто відп осн. у світі "осяжному розумом". Існ. понять як воля, безсмертя і бог поясн по К. вірою в "осягнення розумом" світ. Їхнє буття не є істина, доказова теоретично, але є необх постулат або вимога "практичного розуму".
16. ФІЛОСОФІЯ ГЕГЕЛЯ (ФІЛ. ПРАВА АБО ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ДУХА)
Видатним представником ньому кл філ є Георг Вільгельм Фрідріх Гегель. Народився в Штутгарті в 1770м у родині великого чиновника. Вивчав філ і телеологію в Тюбінгенському ун. Після його закінчення час працював будинок учителем. У 1801 м захистив докторську і став проф. Йенського ун. Першою видатною працею Г явл "Феноменологія духу" (1806) У 1818 м Г був запрошений у Берлінський ун, де він працював проф і навіть ректором.
Тотожність буття і мислення - вихідний пункт навчання Гегеля.
На об'єктивно ідеаліст основі він розвив навчання про задо і категоріях діалектики, вперше в систематизованому виді розробив осн принципи діалект логіки і покритикував метаф спосіб мислення, що панував як у ідеаліс так і мат плинах філ. Кантівської речі "самої по собі" він протиставив діал принцип: сутність виявляється, явище істотне. Гегель затверджував, що категорії суть об'єктивні форми дійсності, в основі кіт лежить світовий розум, абс ідея або світ дух. Це - діяльний початок, що дав імпульс до виникнення і розвитку світу. Діяльність абс ідеї полягає в мисленні. Ціль - у самопізнанні. У проц самопізнання розум світу проходить 3 етапи: перебування що самопізнає абс ідеї в її власному лоні, у стихії чистого мислення (логіка, у кіт ідея розкриває свій зміст у системі категорій і законів діалектики); розвиток ідеї у формі інобуття у виді явищ природи (розвивши не сама природа, а лише категорії); розвиток ідеї в мисленні й в історії людства (історія духу). На цьому останньому етапі абс ідея повертається до самої себе й осягає себе у формі люд. свідомості і самосвідомості.
Філ погляди Г. проникнути ідеєю розвитку. Він вважав, що неможливо зрозуміти явище, не усвідомивши всього шляху, кіт воно зробило у своєму розвитку, що розвиток відб. не по замкнутому колу, а поступально від нижчих форм до вищих, що в цьому проц відбувається перехід від кількість змін у якісні, що джерелом розвитку є протиріччя: протир рухає світом, воно є корінь усякого руху і життєвості, складає принцип усякого саморуху. У філ системі Г дійсність представлена як ланцюг діалект переходів.
Однак гег філ перейнята глибоким протиріччям. Що ж це за протиріччя? Метод, розроб Г., спрямований на нескінченність пізнання. Оскільки ж об'єктивною основою його явл абс дух, а метою - самопізнання цього абс духу, остільки пізн звичайно, обмежено. Тобто система пізнання, пройшовши цикл пізн ступіней, завершиться останньою ступінню - самопізнання, реалізацією якого явл сама філ Гегеля. Тобто, протир методом і системою Г. є протиріччя між кінцевим і нескінченним. Дане протир у Г. аж ніяк не діалектично, тому що не явл джерелом подальшого розвитку.