Предметом дисертаційного дослідження є спроба побудови адекватної концепції соціокультурного діалогу в умовах глобалізації і мусульманського “ренесансу”.
Теоретико-методологічною і емпіричною базою дисертації є праці західних і мусульманських (арабомовних) вчених, присвячені розробці теоретико-методологічних і прикладних проблем соціокультурного діалогу.
У ході дослідження автором використовувалися загальнонаукові методи і загальнологічні прийоми пізнання, такі як: аналіз, синтез, індукція, дедукція, порівняння, аналогія, ідеалізація.
Використання системного методу дозволило представити діалогічний світ як мегасистему, що включає в себе дві підсистеми: західний і мусульманський соціокультурні світи.
Методологічні підходи М. Бахтіна, В. Біблера, М. Бубера, Е. Левінаса дозволили узагальнити і адаптувати численні визначення діалогу в контексті міжцивілізаційних соціокультурних комунікацій.
Компаративістський метод (як основний в даному дослідженні) дозволив об'єднати в рамках єдиної методології різні методи дослідження: порівняльно-історичний, синхронічний (статика процесу) і діахронічний (динаміка процесу), герменевтичний, епістемологічний, інтервальний та ін., які допомогли виділити і описати фундаментальні принципи діалогу, описати і співвіднести запропоновані в дисертації дві парадигми взаємного сприйняття Іншого в процесі соціокультурного діалогу цивілізацій: імагінативну і когнітивну.
Наукова новизна отриманих результатів представлена в наступних положеннях:
- Розроблено новий аналітичний підхід, що дозволив систематизувати наявні концепції діалогу культур і сформулювати авторську концепцію соціокультурного діалогу між Заходом і мусульманським Сходом.
- У ході аналізу доведено, що існують фундаментальні історичні та соціокультурні передумови для діалогу мусульманського Сходу і Заходу, в основі мислення яких лежить однакова логіка структурування предметного світу.
- Обґрунтовано ідею, що єдино можливою альтернативою передбачуваному “зіткненню цивілізацій” може бути тільки соціокультурний діалог, заснований на трьох принципах: паритетності у відносинах між Заходом і мусульманським Сходом, культурної емпатії як умови адекватного взаємного сприйняття і домінанти Іншого як визнання його пріоритету.
- Уперше в контексті відносин між мусульманським Сходом і Заходом виділено і описано дві парадигми взаємного сприйняття: імагінативна (зорієнтована на формування образу Іншого) і когнітивна (зорієнтована на раціональне розуміння Іншого), а також запропоновано новий підхід до діалогу культур з урахуванням взаємодії цих двох парадигм; висуваються нові аргументи на користь тези про історичну необхідність діалогу на основі когнітивної парадигми, що дозволяє позбутися негативних стереотипів взаємного сприйняття.
- Встановлено, що побудова конструктивного соціокультурного діалогу в Україні здатна попередити або мінімізувати деструктивні процеси, пов'язані з політичною, соціально-економічною кризою в умовах трансформації сучасного українського суспільства.
Теоретичне і практичне значення дисертації. Викладений матеріал і низка висновків, зроблених в дисертації, можуть бути покладені в основу подальших досліджень у даній області. Результати, отримані в цій роботі, а так само введений в науковий обіг новий матеріал можуть бути використані в лекційних курсах і семінарах із соціальної філософії, політології та культурології.
Особистий внесок здобувача. Концепція, зміст, висновки і тексти опублікованих робіт підготовлено і викладено автором самостійно.
Апробація результатів дисертації. Положення і висновки були представлені автором в доповідях і виступах на наукових конференціях в 2005-2007 роках, зокрема: XX наукові читання “Культура народів Причорномор’я з давніших часів до наших днів” (Сімферополь, 2005); XXXIV науковій конференції професорсько-викладацького складу, аспірантів і студентів ТНУ (2005); XXI наукові читання “Культура народів Причорномор’я з давніших часів до наших днів” (Сімферополь, 2006); XXII наукове читання “Культура народів Причорномор’я з давніших часів до наших днів” (Сімферополь, 2006); XXXV науковій конференції професорсько-викладацького складу, аспірантів і студентів ТНУ (2006); II Таврійських читаннях “Анахарсис” (Донузлав, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта - 2006” (Дніпропетровськ, 2006); XXXVI науковій конференції професорсько-викладацького складу, аспірантів і студентів ТНУ (2007).
Публікації. Результати здійсненого дослідження викладено в 9 публікаціях, з них в профільних наукових виданнях, затверджених ВАК України, - 4, в формі тез виступів на конференціях - 5.
Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, які об'єднують сім підрозділів, висновку і списку використаних джерел, що містить 249 найменувань. Повний обсяг дисертації становить 203 сторінок, з яких 176 сторінок займає основний текст.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі охарактеризовано актуальність теми дисертації та ступінь її наукової розробленості; визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження; вказано теоретико-методологічні основи дослідження, обгрунтовано наукову новизну, теоретичну і практичну значущість дисертаційної роботи.
У розділі 1 “Соціокультурний діалог: логічні і методологічні основи” досліджується поняття діалог як соціокультурне явище, основні підходи до вивчення даного поняття, а також аналізується вплив процесів глобалізації на формування конструктивного соціокультурного діалогу. Крім того, розглядаються проблеми взаємного сприйняття двох найбільш великих цивілізаційних агломераций мусульманського Сходу і християнського Заходу.
У підрозділі 1.1. “Поняття соціокультурного діалогу” уперше розроблено логічні основи соціокультурного діалогу. Обгрунтовано думку про те, що успішний соціокультурний діалог можливий лише в тому випадку, коли учасники діалогу мають близьку або однакову логіку структурування предметного світу і мислення, що якраз і характерно як західній, так і східній цивілізаціям. Подано визначення поняття соціокультурного діалогу.
Виділено методологічні основи соціокультурного діалогу. Різні підходи до тлумачення суті діалогу зведено в системну класифікацію, що дозволила зробити висновок про те, що соціокультурний діалог є поняттям інтегральним, оскільки в ньому поєднуються ключові смисли онтологічного, гносеологічного, антропологічного, герменевтичного, феноменологічного, екзистенціального, світоглядного та езотеричного підходів до тлумачення суті діалогу.
Аналіз поняття соціокультурного діалогу дозволив сформулювати принципи, що роблять діалог можливим – це принцип паритетності у відносинах між Заходом і мусульманським Сходом, принцип культурної емпатії як умови адекватного сприйняття Іншого, і принцип домінанти Іншого, що вимагає визнання передусім пріоритетів Іншого.
У підрозділі 1.2. “Соціокультурний діалог в умовах глобалізації” розглядаються основні принципи міжкультурного діалогу Сходу і Заходу в епоху глобалізації, наслідком якої стала хвиля фундаменталізму і відродження національно-етнічних традицій в різних культурних співтовариствах. Розглянуто вплив глобалізації на можливість соціокультурного діалогу. Внаслідок порівняльного аналізу уявлень про поняття глобалізації у західних дослідників, а також у представників арабської думки з'ясувалося, що і ті, та інші погоджуються з думкою про те, що глобалізація містить в собі як негативні, так і позитивні сторони.
Показано, що в умовах глобалізації з боку економічно розвинених країн здійснюється процес культурної уніфікації відповідно до західних стандартів, культивується глобальна однодумність у сфері ціннісних орієнтацій тощо, що викликає негативну реакцію передусім в мусульманському світі.
З глобалізацією пов'язане посилення фундаменталістських тенденцій у всіх релігіях, в тому числі й в ісламі. Разом із тим глобалізація дозволяє поширити діяльність релігійних організацій, розповсюдження релігійних і інших поглядів і цінностей серед інших релігійних систем. Однак говорити про ісламську експансію не представляється коректним.
Обгрунтовується думка про те, що процес глобалізації не є непереборною перешкодою на шляху побудови конструктивного соціокультурного діалогу, однак при умові, що з цим процесом не буде тісно пов'язуватися загроза культурної уніфікації за західним або східним зразком, наслідком якої може стати знищення соціокультурного різноманіття. Разом із тим, глобалізація в справі поширення знань про Інше, за допомогою сучасних інформаційних технологій і Інтернету, може стати позитивним чинником в побудові соціокультурного діалогу між Заходом і Сходом.
У підрозділі 1.3. “Співвідношення двох парадигм взаємного сприйняття” виявляється, що поширені сьогодні образи культури Іншого далекі від адекватного сприйняття - вони обтяжені безліччю упередженостей, негативних стереотипів (автономних і гетерономних) і забобонів, властивих, на думку дисертанта, імагінативній (образній) парадигмі сприйняття, що традиційно існувала, і опису Іншого. Мається на увазі образи взаємного сприйняття двох найбільш великих цивілізаційних агломерацій – мусульманського Сходу і християнського Заходу. Імагінативна парадигма взаємного сприйняття, будучи похідною від повсякденного рівня свідомості, завжди створювала і сьогодні створює негативні стереотипи на зразок “мусульманин - означає терорист”, або “європеєць - означає аморальний тип” тощо.
Для здійснення соціокультурного діалогу між Заходом і мусульманським Сходом необхідно будувати адекватні уявлення про іншу культуру та її носіїв на основі запропонованої автором когнітивної парадигми сприйняття Іншого, що представляє теоретичний рівень пізнання і заснована не на забобонах, а на раціональному знанні і здоровому глузді, не на зіставленні “ми-вони”, а на принципі домінанти Іншого.