Отже, догматизм (метафізика) - це таке розуміння світу і такий спосіб мислення, при якому ігноруються або вкрай спрощено розглядаються взаємозв'язки і взаємодії явищ і предметів, а процес розвитку тлумачиться як кількісне збільшення або зменшення об'єктів без їх якісної зміни.
Діалектична концепція світу і діалектичний спосіб мислення і метафізичному.
Діалектика є таким способом розуміння світу, при якому дійсність як така, що знаходиться у постійній зміні, взаємозумовленості. Мислити діалектичне означає:
бачити явище або предмет в його цілісності, взаємозв'язку з іншими явищами, в єдності протилежних сторін, притаманних даному явищу, в постійному розвитку.
Варто пам'ятати, що діалектика є теорією не будь-яких змін, не всякого руху, а лише однієї форми змін - розвитку.
Рух - це спосіб існування матерії, в найзагальнішому плані будь-яка зміна. Розвиток - це така спрямована і закономірна зміна матеріальних і духовних об'єктів, внаслідок якої виникає новий стан об'єкту, що виявляється у трансформації його складу, структури і функцій. Розвиток є лише там, де відбуваються якісні перетворення, тоді як рух можливий і без них.
У філософській думці ХІХ-ХХ ст. переважає в цілому діалектичне розуміння людини, світу, та відношення між ними. Проте в значній частині філософських вчень діалектика розглядається як така теорія розвитку дійсності і стиль мислення, яка охоплює лише деякі окремі сфери світу, а не буття в цілому. При такому підході діалектика виступає не як універсальний спосіб розуміння людини і світу людського буття, а в якості лише часткового, відокремленого елементу світорозуміння, можливість застосування якої обмежена лише окремими галузями буття.
Діалектика є певною теоретичною системою і в якості такої включає в себе певні принципи, закони і категорії.
Принципи - це загальні та універсальні, основоположні ідеї, настанови, критерії, які визначають смисл і роль всіх інших елементів у системі. Принципи діалектики надають її змісту характеру єдиного цілого, перетворюють закони і категорії діалектики в струнку систему.
У сучасних концепціях діалектики найбільш вагома роль належить принципу зв'язку і принципу розвитку.
Принцип розвитку в загальному плані можна сформулювати так: як би не поєднувалися в процесі якісних змін об'єктів прогресивні і регресивні зміни, будь-який об'єкт обов'язково або сам проходить стадію прогресивного розвитку, або ж входить в іншу систему і в її складі здійснює цей процес. У суспільному житті принцип розвитку виявляється як принцип історизму. Завдяки цьому зазначений принцип став методологічною основою для осмислення сучасного стану людства і визначення перспектив його майбутнього.
Принцип взаємозв'язку і взаємозумовленості. Світ є надзвичайно багатоманітним. Кожний предмет має множину властивостей, які розкриває через зв'язок і відношення до інших предметів. Інакше кажучи, кожне утворення виявляє себе через відношення і зв'язок з іншими утвореннями. Отже, кожен, об'єкт знаходиться у закономірному зв'язку з іншими і бере участь у взаємодії з іншими об'єктами. Зв'язок - це така форма відношення, коли зміна одного предмета чи явища передбачає зміну іншого. Не існує об'єктів, які б існували поза будь-якими зв'язками і взаємодією. Саме у врахуванні всебічного взаємозв'язку і взаємодії об'єктів між собою і полягає одна із найсуттєвіших ознак діалектики та зміст принципу зв'язку.
Діалектика має і свої закони. Виділяють три основних закони діалектики: закон єдності і боротьби протилежностей, закон взаємного переходу кількісний і якісних змін і закон заперечення заперечення.
Закон - це поняття, яке відображає необхідне, істотне, стійке і повторюване відношення між матеріальними і духовними феноменами.
Закон єдності і боротьби протилежностей - це універсальний закон, в силу якого всім речам і явищам матеріального і духовного світу властиві внутрішні. Боротьба цих протилежностей є джерелом розвитку, внаслідок чого суперечності досягають стадії конфлікту і розв'язуються, завдяки чому старе зникає і виникає нове.
Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін розкриває механізм процесу розвитку, показує шляхи утворення нового, способи переходу від старого до нового.
Для розкриття специфіки закону необхідно розкрити зміст основних понять, в яких реалізується закон: якість, кількість, міра, властивість.
Властивість - це сторона, риса об'єкту, предмету або їх відношення до інших об'єктів.
Якість - це органічна єдність істотних властивостей об'єктів, інваріантне переплетіння властивостей предмета. Якість нерозривно пов'язана з існуванням предмета; втрачаючи свою якість предмет перестає бути самим собою.
Кількість характеризує ступінь розвитку властивостей предмета, суму його частин, інтенсивність якості того чи іншого об'єкту, масштаб його розвитку. '
Міра - це єдність кількості і якості, "та межа кількісних змін, коли вони не приводять до зміни якості. Коли кількісні зміни порушують міру, виходять за неї, то відбуваються якісні зміни предмету.
Кількісні зміни відбуваються в предметах і явищах поступово, безперервно, не змінюючи їх основних характеристик. Однак на певному етапі кількісні зміни приводять до якісних перетворень. Якісні зміни характеризуються корінним видозміненням предмету і приводять до його перетворення у щось нове.
Отже, закон взаємного переходу кількісних і якісних змін свідчить, що зміна якості об'єкту чи процесу відбувається тоді, коли нагромадження кількісних змін досягає певної межі.
Закон заперечення заперечення характеризує напрям і форму розвитку, єдність поступовості і наступності, виникнення нового і відносне повторення певних моментів старого. В структуру цього закону входять категорії: метафізичне заперечення, діалектичне заперечення, заперечення заперечення.
Діалектичне заперечення - це такий перехід від старої якості до нової, за якого певні сторони, елементи змісту і функції старої якості входять у перетвореному вигляді у зміст нової якості. Діалектичне заперечення - це не голе, повне знищення речі, а її перетворення у нову із збереженням і перетворення деяких рис старої якості, він свідчить про те, що між новим і старим існує зв'язок. Діалектичне заперечення включає у себе три моменти:
1) руйнацію, подолання старого;
2) збереження елементів старого;
3) конструювання, утворення нового.
Метафізичне заперечення акцентує основну увагу на моменті зникнення старого і практично ігнорує процеси збереження і творення нового. Внаслідок цього метафізичне заперечення виходить з того, що заперечити означає відкинути, знищити.
Заперечення заперечення фіксує той процес, що процес розвитку розпочинається з першого заперечення старого, яке, в свою чергу, через певний час заперечується іншим новим, що і є запереченням вихідного заперечення.
При вивченні категорій діалектики, слід чітко усвідомити, що категорії філософії є:
1) поняття, в яких і через які здійснюється філософське мислення; і,
2) що це найбільш фундаментальні, вузлові поняття.
Категорії - це граничне широкі, універсальні поняття, в яких здійснюється ідеальне відображення світу і які служать вихідними принципами пізнання і духовно-практичного перетворення дійсності.
Категорії діалектики прийнято класифікувати на дві основні грури. Категорії, що відображають усталений аспект буття і свідомості, умовно можна назвати зв'язками структури, а категорії, що відображають мінливий план, - зв'язками детермінації.
Прикладом зв'язків детермінації є причинно-наслідкова залежність. Практика показує, що виникнення будь-якого явища зумовлене чимось іншим, фактором (чи факторами), які породжують його. Явище (чи явища), дія яких приводить до виникнення нового явища, називається причиною. Те ж явище, що виникає під впливом причини, називається наслідком.
Тісно пов'язана з поняттями причини і наслідку категорія детермінізму. Детермінізм виражає причинно-наслідкову залежність у її найзагальнішому вигляді (а-не конкретних випадках), в її універсальній значимості.
Зв'язки детермінації конкретизуються і доповнюються категоріями необхідності і випадковості. Стосовно будь-якої - речі ми можемо поставити запитання: якщо дана річ існує, то це випадково, чи необхідно?
Необхідність - поняття для визначення внутрішньо стійкого зв'язку об'єктів, зумовленого всім ходом попереднього розвитку їх і всією сукупністю наявних умов їхнього існування; необхідним є те, що за певних обставин обов'язково є або повинно бути.
Випадковість - поняття, яке визначає проблематичність або необов'язковість виникнення або існування об'єктів; випадковим є те, що за певних умов може бути, а може і не бути.
Ще з іншого боку висвітлюють зв'язки детермінації категорії можливості і дійсності. Ці категорії підкреслено процесуальні, тобто виражають становлення буття. Можливість - це філософське поняття, яке відображає об'єктивно існуючий і внутрішньо зумовлений стан предмета у його незавершеному, потенційному розвитку. Дійсність є філософська категорія, яка характеризує реалізоване, завершене, актуалізоване буття: дійсність є здійсненою можливістю. Виділяються реальні і формальні можливості. Реальною є така можливість, для реалізації якої склалися всі необхідні умови. Формальна (абстрактна) можливість є можливість з низькою ймовірністю здійснення, але яка допускається законами буття.