ТЕМА: Філософія, її проблеми та функції
Содержание
1. Основні проблеми філософії. Специфіка філософського знання
2. Світогляд, його суть і структура
3. Історичні типи світогляду: міфологія, релігія, філософія
4. Суспільні функції філософії
Тема: Антична філософія
Тема: Філософія Середньовіччя, її особливості
Тема: Філософські ідеї в культурі Київської Русі
Тема: Західноєвропейська філософія епохи Відродження
Тема: Західноєвропейська філософія Нового часу
Тема: Києво-Могилянська академія і філософія Просвітництва
Тема: Німецька класична філософія
Тема: Виникнення і розвиток некласичних філософських вчень (ХІХ-ХХ ст)
Тема: Українська філософія XIX - початку XX століть
Тема: Філософське розуміння світу
Тема: Діалектика та її альтернативи. Концепція розвитку
Тема: Проблема людини в філософії
Тема: Практика
Тема: Свідомість
Тема: Філософське розуміння суспільства
Тема: Суспільство як система, що розвивається
Тема: Суспільство і особистість
Тема: Пізнання
Тема: Культура, цінності, творчість
Філософське знання має свою специфіку, яка докорінно відрізняє його від конкретно-наукового знання. Річ у тім, що коли наукове знання на певному етапі історичного розвитку є точним, однозначним і тому загальноприйнятим для всіх людей, то філософське знання є поліфонічним,, плюралістичним. Це означає, що на одні і ті ж самі питання в різних філософських школах даються різні (неоднакові) відповіді, які, що суттєво важливо, мають рівноцінне значення. Інакше кажучи,, в філософії не існує однозначних і загальноприйнятих положень. Саме тому філософія є особливим видом знання; це "софійне" знання, зрозуміле як мудрість. Про це свідчить і значення терміну філософія - від грецьких слів філео - любов і Софія - мудрість (любов до мудрості).
До найважливіших проблем філософії відносяться такі:
хто така людина і яке місце займає вона в світі?
яка природа світу, Космосу? В чому полягають причина і основа його існування? Чи є взагалі якісь зовнішні підстави існування Всесвіту, чи він, є самодостатнім і не потребує для свого буття ніяких зовнішніх сил?
в чому полягає сенс людського життя і людства в цілому? Ї чи існуї цей сенс взагалі?
в чому суть людського щастя? І як, якими шляхами і засобами людина може стати щасливою?
як слід розуміти добро і зло? Яка їх роль в житті індивіда і людських спільнот?
людина і доля. Чи вільна істота людина, чи над нею панує фатум, доля? Чи визначено її життєвий шлях заздалегідь, чи ні?
На ці та цілий ряд інших питань неможливо дати однозначні і вичерпні відповіді, і тому кожне нове покоління людей пробує відшукати своє власне тлумачення цих життєвосмислових проблем людського існування.
Світогляд - це сукупність узагальнених уявлень про світ, переконань та ідеалів, знань і почуттів, оцінок, через призму яких людина відноситься до дійсності, до інших людей і самої себе. Cвітогляд людини має інтегративний, цілісний характер, а не є простою сумою його складових частин. Разом з тим світогляд не є чимось аморфним, безструктурним: в ньому виділяються відносно самостійні компоненти. До найважливіших з них відносяться: знання, цінності, почуття, переконання, оцінка минулого і віра в майбутнє, воля.
Знання - це ідеальне відображення дійсності в свідомості людини. Слід зауважити, що у світогляд входять не, всі і не будь-які знання, а лише ті, які є життєвоважливими для людини., Цінності - позитивне або негативне відношення до явищ оточуючого світу, яке грунтується на потребах та інтересах людей, культурі певного соціуму.
Почуття - емоційно-чуттєве переживання людиною явищ природи, дій і вчинків інших людей і своїх власних дій.
Переконання - інтелектуально-емоційна позитивна оцінка певних ідеалів, норм, дій і вчинків, на які людина орієнтується у своєму житті.
Оцінка минулого і віра в майбутнє теж входять в структуру світогляду. Людина живе не лише в "тепер", яке є миттєвістю, а й проектує своє майбутнє, а також оцінює минуле.
Воля - психологічна здатність людини підпорядковувати свою діяльність, вчинки свідомо поставленим цілям. Воля - це серцевина особистості, те, що робить людину особистістю.
В структуру світогляду варто включити і самосвідомість. Це - один із найістотніших компонентів свідомості, який полягає в усвідомленні себе в якості суб'єкта практичної і пізнавальної діяльності, в оцінці своїх дій, потреб і інтересів, своїх почуттів, думок, мотивів поведінки та ідеалів, свого становища в природному і соціальному середовищі.
Ще раз хочемо наголосити на тому, що світогляд, як і свідомість загалом, має цілісний характер і тому всі структурні елементи світогляду взаємопов'язані між собою і взаємовпливають один на одного.
Світогляд має історичний характер. Це означає, що індивідуальний світогляд змінюється на протязі життя окремої людини, а суспільний світогляд еволюціонує з поступом людства.
На протязі історії людської цивілізації сформувалися три типи світогляду: міфологія, релігія і філософія.
Міфологія (від грецького "міф" - переказ, оповідь і "логос" - вчення) - це такий спосіб розуміння природних і суспільних явищ, що полягає в одухотворенні і персоніфікації цих явищ, наділенні їх людськими за характером, але фантастично розвиненими і спотвореними властивостями. Міфологія є універсальним типом світогляду первісних суспільств; всі етноси своїм першим світоглядом мають міфологію. Для філософського осмислення міфологічного світогляду важливо звернути увагу на:
1) тематику міфів, яка охоплює світоглядні проблеми;
2) на ідентичність цієї тематики у різних народів.
Релігія (від. лат. це - набожність, святиня) - така форма світогляду, в якій присвоєння людиною світу здійснюється через його подвоєння на земний і небесний, потойбічний і поцейбічний, грішний і сакральний. Принципово важливо уяснити, що найважливішою ознакою релігії є існування надприродної істоти - Бога. Тому суттю релігійного світогляду є віра в Бога. При вивченні особливостей зазначеного типу світогляду варто мати на увазі, що сучасні світові релігії виникають внаслідок тривалого розвитку попередніх релігійних уявлень (тотемізму, анімізму, язичництва).
Основна відмінність філософського світ огляду від міфологічного і релігійного полягає в тому, що він складає лише ядро світогляду, тоді як релігія і міфологія повністю співпадають з відповідним світоглядом.
Варто також зазначити, що світогляд у певній своїй формі притаманний будь-якому суспільству і будь-якій людині. Причому формування вищого типу світогляду не приводить до повного зникнення попередніх його форм: вони співіснують, хоча історично попередній тип світогляду й відсувається на задній план і виконує підпорядковуючу роль в порівнянні з домінуючою формою. Так, міфологія не зникає з утворенням релігії і філософії і почасти виконує в першій з них чи не найголовнішу роль. Відомо, наприклад, наскільки міфологічним був світогляд радянських людей стосовно проблем "світлого майбутнього", ролі вождів в його створенні і у відношенні до власного народу. Це ж стосується, хоча і в меншій мірі, й інших сучасних суспільств.
Філософія як сфера духовної культури виконує певні соціальні функції. Найважливішими з них є світоглядна і методологічна. Світоглядна функція філософії виявляється в тому, що вона осмислює й обґрунтовує світоглядні ідеали, накреслює стратегію їх досягнення. У філософії відбувається рефлексія світоглядних проблем, виробляється понятійний інструментарій для аналізу і порівняння різних світоглядів, для обгрунтування переваг одного світогляду над іншим.
Прагнення обгрунтувати різні концепції, ідеали ставлення до світу потребує різних філософських підходів. Припустимо, релігійне і матеріалістичне відношення до світу виходять з принципово протилежних засад. Проте порівняння і обгрунтування неоднакових підходів до світу здійснюється за допомогою загальних законів мислення, що й дає філософії можливість виконувати світоглядну функцію.
Методологічна функція - виявляється передусім в тому, що філософія виробляє загальні принципи і норми пізнавальної діяльності. Однак методологічна функція не зводиться до методології пізнання: у ній йдеться про стратегічний рівень методології людської діяльності в цілому. Філософія повинна зіставити й оцінити різні засоби цієї діяльності, вказати найбільш оптимальні з них.
1. Загальна характеристика античної філософії.
Антична філософія, тобто філософія стародавніх греків і римлян, зародилася у VI ст. до н. е. у Греції і проіснувала до VI н. е. Саме тут виробляється той стиль філософствування і та проблематика, яка визначила подальший розвиток любомудрості на європейському континенті. Мислителі давньої Греції ввели у філософію і культуру загалом поняття "логос" як розумного упорядковуючого космічного начала, яке згодом переростає в таку рису менталітету західноєвропейського етносу як раціоналізм.
Філософія античного світу виростає із міфології та епосу греків, що відбилося на її розвитку. Основні характерні риси філософії цього періоду такі:
наявність в ній значної кількості міфологічних та епічних образів;
присутність елементів антропоморфізму;
наївний пантеїзм тобто ототожнення богів з силами природи;
пов'язування природних процесів з моральною проблематикою і оцінка їх в категоріях "добра", "зла", "справедливості", "блага" і т. п.