У сучасному світі економічні, фінансові й торгові зв’язки оплутали всю планету, не залишивши окремим народам і країнам альтернативи їхньому входженню в єдине світове господарство. Головною ознакою в галузі економіки стало посилення впливу транснаціональних корпорацій (ТНК), які визначають економічний світопорядок. На сьогодні таких ТНК у світі існує понад 50 000, а чисельність їх філіалів у всіх регіонах сягає півмільйона (А.Н.Чумаков. Глобализация. Контуры целостного мира. – М.: Проспект, 2005. – С.252).
Зміцнення позицій ТНК супроводжується формуванням глобального (наднаціонального) ринку і глобалізацією фінансових потоків. Зокрема, вирішальну роль відіграють світові ринки тих товарів і послуг, які мають особливе значення для функціонування всіх без винятку країн (ринок нафти й газу, ринок авіаперевезень, ринок зерна, ринок інформаційних та туристичних послуг тощо). ТНК формують світові ціни на зазначені товари та послуги й тим самим впливають на економічну політику кожної окремої країни. Внаслідок таких скоординованих дій монополістів виникають ефекти резонансів, коли економічні підйоми чи спади переносяться з однієї країни або регіону в інші, що тісно зв’язані з їх економікою. Так виникають, наприклад, сучасні енергетичні кризи, що ведуть до спаду виробництва в енергозалежних регіонах, до зростання там безробіття.
Відомо, що зараз управління та регулювання міжнародних економічних відносин здійснюються через функціонування різних міжнародних організацій, таких як Організація Об’єднаних Націй (ООН), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Всесвітня торгова організація (ВТО), Всесвітній банк реконструкції і розвитку та інші впливові організації. Вони стояли біля витоків утворення глобального ринку фінансів (капіталу), а також всесвітнього ринку робочої сили, послуг, зв’язку, комунікацій, технологій і т. ін. Суттєвим результатом функціонування цієї системи ринків стали міжнародний поділ праці, переміщення значних мас робочої сили з одних географічних регіонів у інші, зокрема, з Південно-Східної Азії до США та країн Західної Європи.
Особливе місце у глобалізаційних процесах займає інформатизація. Після того, як у 1991 р. з’явилася всесвітня інформаційна мережа (Інтернет), світова спільнота була замкнена інформаційно. Сьогодні у світі нараховується близько 40 млн. користувачів Інтернету і ця кількість невпинно зростає. Всесвітня комп’ютерна мережа замінює послуги пошти, телеграфу, телефону, копіювальної техніки і навіть магазинів, що призводить до виникнення єдиного світового інформаційного простору.
Інтернаціоналізація економічного, політичного та фінансового життя, глобальна інформатизація ведуть до уніфікації й духовного життя різних народів і країн. Зокрема, об’єктивним породженням зазначених вище процесів став феномен "масової культури". Російський дослідник О.М.Чумаков переконливо доводить, що цей феномен пояснюється не стільки глибокими взаємовпливами етнічних та національних культур, скільки стандартизацією соціальних умов повсякденного життя людей. Так, у більшості регіонів планети відбувається спрощене тиражування взірців високого мистецтва, моди в одязі, застосуванні побутової техніки тощо. Процесу "масовизації" культури сприяє також розвиток засобів масової інформації, які здатні відтворити в будь-якій кількості культуру, світоглядні кліше, мовленнєві штампи, стереотипи мислення, поведінки та способу життя (Там само. – С.257).
Не оминули глобалізаційні процеси й систему освіти. Болонська система вищої освіти, до якої втягується й Україна, є одним із проявів стандартизації освітнього процесу. Швидке кількісне збільшення університетів, інститутів, академій, коледжів і інших навчальних закладів посилює боротьбу за абітурієнтів, що в кінцевому підсумку нівелює цінність диплому про вищу освіту. "Омасовлення", стандартизація, некритичний підхід до переймання чужого досвіду у цій сфері обертається для суспільства знеціненням вищої освіти, зниженням рівня загальної культури майбутніх спеціалістів та здатності до вирішення складних соціальних проблем. Проте ці процеси є об’єктивними, їх зупинити неможливо, оскільки система вищої освіти перетворюється на свого роду валюту, що контролює підготовку кадрів, формування світоглядних стандартів, можливості працевлаштування в різних країнах світу.
Отже, глобалізація кидає виклик розколотості світу, автономізації та атомізації народів і культур, веде до єдності господарських зв’язків, соціально-політичних процесів та історичної долі різних країн. Вона веде до діалогу й полілогу культур і етосів у пошуках гармонічного об’єднання людства перед лицем загальних загроз та глобальних проблем (етос – сукупність звичаїв, норм, правил, ціннісних настанов і т.п., прийнятих у певних професійно чи станово локалізованих соціокультурних практиках. Наприклад, етос учених, етос середньовічних лицарів тощо).
Проте не можна лише позитивно оцінювати значення глобалізаційних процесів. Слід відмітити й негативні тенденції, що породжуються глобалізацією. Так, після розвалу Радянського Союзу "двополюсний" світ перетворився не на "багатополюсний", про який мріяло людство, а на "однополюсний", у центрі якого – Сполучені Штати Америки. Це супроводжується експансією американських стандартів на більшість регіонів земної кулі, оголошених США зоною національних інтересів (експансія – розширення сфер упливу державних органів, монополістичних угруповань тощо, який здійснюється як економічними методами, так і позаекономічними, зокрема, військовим втручанням у справи інших країн, дипломатичним тиском тощо). США без дозволу ООН і погодження з міжнародним співтовариством проводить свої військові операції, зокрема, проти колишньої Югославії, в Афганістані, Іраку тощо.
Американські транснаціональні корпорації контролюють більшу частину виробництва та збуту різноманітних товарів масового споживання. Відбувається насильницька доларизація світового фінансового ринку. США наводнили практично увесь світ неконвертованими доларами і вже майже три десятиліття не обмінюють своїх грошей на золото. На початок 70-х рр. ХХ ст. у всьому світі в обігу було біля 80 млрд. доларів, тоді як у самих США – біля 50 млрд. доларів. На початку ХХІ століття це співвідношення збільшилося втричі (А.Н.Чумаков. Глобализация. Контуры целостного мира. – М.: Проспект, 2005. – С.256). Майже всі країни світу опинилися у фінансовому боргу перед США і цей борг має тенденцію до зростання. У міжнародній політиці державні діячі США демонструють норми "подвійної моралі" стосовно тих чи інших країн.
Іншим негативним наслідком глобалізації є нівелювання етнічних і національних цінностей різних народів і країн під натиском стандартизації, усереднення матеріальної й духовної культури. "Вестернізація" (west – захід) духовної культури загрожує знищенням національного мистецтва, кіно, театру, мови, літератури. Американські бойовики, трилери, вестерни, порнофільми заполонили екрани країн усіх континентів. Американська поп-музика тиражується через компакт-диски і наводнила світовий музичний ринок. Американізована англійська мова домінує не лише в науці, економічній і політичній сферах, але й у побуті, що стримує розвиток національних мов, невиправдано забруднює їх американізмами.
Нав’язування американських стандартів і цінностей усім народам зустрічає спротив з боку цілих регіонів. У цьому зв’язку виникають нові вектори цивілізаційного розвитку: з одного боку, Західна – Східна вісь, а з другого – Північна – Південна, які не лише перетинаються, але й протистоять одна одній. Це породжує нові проблеми загально-цивілізаційного розвитку. В такому випадку найкращою стратегією майбутнього вважається досягнення не лише єдності світу, яка може поглинути національну самобутність та самоідентичність кожного народу, але й реальне збереження плюралізму етнічних і національних культур при їхньому постійному взаємопроникненні, діалозі й полілозі.
Явище глобалізації приковує до себе значну увагу в усіх країнах світу. Його дослідженням переймаються не лише вчені, філософи, культурологи, але й державні та громадські діячі, оскільки йдеться про перспективи пошуку моделей нового міжнародного порядку у цілісному взаємозалежному світі, щоб він став справді безпечним і стабільним. Вирішення цієї задачі не може бути легким та простим, оскільки людство нагромадило багато глобальних і регіональних проблем, без вирішення яких неможливе формування справедливого світоустрою. Це завдання досить віддаленого майбутнього людства.
Основні терміни
Модерн – історичний період у розвитку західно-європейської цивілізації, який охоплює час від початку XVI ст. до середини ХХ ст.
Постмодерн – історичний період, що розпочався у Західній Європі з другої половини ХХ століття і триває в теперішній час.
Глобальні проблеми – сукупність економічних, соціально-політичних, екологічних та інших суперечностей, що охопили планету Земля з кінця 60-х років ХХ століття, не вирішення яких ставить під загрозу майбутнє людства.
Глобалізація – об’єктивні процеси загально-цивілізаційного розвитку, які визначають взаємозалежність і цілісність світу в усіх сферах суспільного життя, підкреслюють спільність історичної долі людства.
"Стійкий розвиток" – наукова концепція, в якій висувається ідея створення такої моделі світового розвитку, яка б забезпечувала мирне співіснування всіх народів на основі врахування економічних, політичних і етно-культурних інтересів кожного з них.