Важливо, що зустрічається у різних коментаторів: Фалес представляє душу у вигляді тонкої ефірної речовини. За зауваженням Плутарха: «Після нього Анахарсіс зауважив: Чудово вважає Фалес, що в усіх найважливіших і найбільших частинах космосу є душа, а тому і не варто дивуватися тому, що промислом бога здійснюються прекрасні справи».
1.2 Космологічний натуралізм мілетської філософської школи давньої Еллади
Антична філософія в цілому – це грандіозна спроба побудувати раціоналізовану картину світу, з позиції розуму вирішити світоглядні питання. В різноманітних формах давньогрецької філософії існують у зародку всі більш пізні типи світоглядів.
Сила давньогрецьких філософів полягає в тому, що вони плідно сприймали наукові дані афро-азійських надбань та активно переробляли їх на дедуктивну науку. На цій основі й стало можливим виникнення античної філософії як раціоналізованого світогляду, який шукає субстанційну основу світо створення.
Для античних мислителів світ є важливим, гармонійно впорядкованим, предметно-речовим цілим – Космосом (у пер. з грец. – спочатку «порядок», а потім (світо порядок). Проблема виникнення Космосу тлумачиться як проблема архе – вихідна, стійка, сутнісна, автономна першооснова, з якої породжується предметна багатоманітність [1, с. 256].
Філософія, яка виникла в Елладі як світогляд промислово-торговельного класу, тобто людей, у яких з’являється вільний час для розмислу, формується і розвивається на фоні виникнення товарно-грошових, речових відносин, міської культури, переходу від авторитарних аристократичних до тиранічних, а через них і до демократичних форм державного устрою, пробудження особистості й особистої ініціативи.
Специфічною рисою античної філософії є відповідність філософського способу мислення філософському способові життя. Тим більше, що своєрідність тієї чи іншої системи пов’язується з особистістю творця. У жодній іншій науці цей персоналістський момент не грає такої ролі: філософія у цьому відношенні схожа на мистецтво.
Становлення філософії Стародавньої Греції відбувалося в VI-V ст. до н. е. [8, c. 184]. Саме в цей період мудреці-філософи протиставляють міфологічно-релігійним уявленням наївно-стихійний філософський світогляд.
Таким чином можна сказати що, філософія в Елладі виникає як світогляд промислово-торговельної частини населення, що почала боротися за владу, відбираючи її в аристократів-землевласників. Зв'язок з виробництвом, бурхливий розвиток якого був пов'язаний насамперед із застосуванням заліза, розвиток товарно-грошових відносин, зростання культури, соціальне протистояння і перехід від авторитарних аристократичних форм державного управління до тиранічних, а через них до демократичних — все це сприяло становленню і розвитку особливої філософії [4, c. 214].
1.3 Зародження архаїчної грецької філософії
В архаїчний період народжується ще одна риса грецької культурної унікальності: особливий погляд на світ, цілком відмінний від міфологізованого світогляду, притаманного східним культурам, та навіть раннім етапам грецької культури. Виникає специфічна антична (архаїчна) філософія з раціоналістичним баченням світу, тобто зародком науки. З настійливих спроб пізнати таємниці Всесвіту, розв'язати загадку його світобудови народжується новий тил мислення, для якого навколишній світ стає розумово збагненним, логіко-теоретично впорядкованим і математично доказовим. На відміну від східної філософії як релігійної мудрості, це нова галузь позарелігійного мислення, де буття космосу пояснюється суто раціональними, відмінними від релігійних, причинами. І якщо спеціальні знання Вавилону, Стародавнього Єгипту чи Китаю можуть кваліфікуватися лише як переднаука, це — намагання створити систему позитивних знань про Всесвіт з ідеєю космічного порядку не від Бога, а на підставі закону [19, c. 25].
Безперечно, грецька філософська та наукова традиція формувалися, використовуючи досягнення інших народів. Греки багато запозичили з культурних надбань вавилонян, єгиптян, фінікійців. Але заслуга греків — у творчій переробці та привнесенні того нового, що дає підстави говорити про виникнення власне науки й філософії саме у стародавній Греції.
Архаїчний період був періодом перших кроків грецького духу в цьому напрямку. Тому у філософських шуканнях цієї пори ще досить релігійно-містичних вірувань, пророцтва, морально-етичних напучувань. Релігійно-містичний ухил ранньої грецької філософії представляють секти орфіків та піфагорійців. Раціоналістичні засади мислення були здобутком іонійської філософії (Фалес із Мілета, Анаксимандр, Анаксимен) і Геракліта Ефеського (VI ст. до н. е.) [17, c. 112]. Саме грецькі натурфілософи, які добре розуміли та відповідно оцінювали значення досвіду, емпіричних досліджень як основи будь-яких знань, заклали основи грецької та європейської науки.
Таким чином, філософія в Греції виникає як принципово новий спосіб духовного самовираження і світоглядної самоідентифікації людини, який імпліцитно містить у собі всі протофілософські форми знання – перебуваючи в контексті філософії, дані форми змінюють свою структуру, набуваючи суворо логічну форму.
Перш за все, до такого роду передумовам можна віднести поеми Гомера і творчість гномічних поетів VII-VI ст. до н.е. (Від «гнома» – вислів, грецька – віршований афоризм), що створювали віршовані афоризми [29, с. 218].
Так, Б. Рассел поділяє точку зору, згідно якої Гомер – збірне ім'я цілого ряду поетів. Однак, безперечно «Іліада» та «Одіссея» за своїм впливом на еллінську культуру порівняти із впливом Біблії на єврейську культуру. Так відомо, що афінська молодь заучувала Гомера напам'ять, що й було найбільш важливою частиною освіти, так само як поеми Гесіода (VIII-VII ст. до н.е.) [24, c. 520]. У «Теогонія», Гесіод, синтезуючи всі попередні філософські інтуїції, створює підґрунтя для подальшої філософської космології, пояснюючи виникнення універсуму і космічних феноменів як трансформацію початкового хаосу.
РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ФІЛОСОФСЬКІ ШКОЛИ ТА ІДЕЇ У СТАРОДАВНІЙ ГРЕЦІЇ
2.1 Мілетська школа:життя та характер філософствування
Античні філософи прагнули відшукати причину всіх явищ, що привертали до себе увагу. Поступово серед них формується уявлення про співвідношення великого світу природи (макрокосмосу) і малого людського світу (мікрокосмосу).
Представники однієї з перших у Стародавній Греції філософських шкіл, що виникла наприкінці VII ст. до н. є. на західному узбережжі Малої Азії в місті Мілеті, – Фалес (бл. 625-547 до н. е.), Анаксімандр (бл. 610-546 до н. е.) і Анаксімен (бл. 585-525 до н. е.) уявляли першоречовину буття в конкретно-речовій формі води (Фалес), повітря (Анаксімен), «апейрона», що в перекладі з давньогрецької мови означає «невизначене», «безмежне» (Анаксімандр) [23, с. 202].
Учнем і послідовником Фалеса був Анаксімандр (611-546 pp. до н.е.). Він першим серед старогрецьких філософів створив прозову філософську працю «Про природу» [36, c. 311]. Саме назви цієї та інших праць свідчать, що перші старогрецькі філософи, на відміну від староіндійських і старокитайських, були передусім натурфілософами. Анаксімандр першим дійшов до категоріального визначення начала, тобто того, що лежить в основі існування речей. Таке начало Анаксімандр назвав «апейроном». «Апейрон», за Анаксимандром, — це щось безконечне, всеохоплююче і безмежне, незнищуване і таке, що перебуває у вічній активності і русі [31, с. 176].
Анаксимандр першим серед філософів висуває ідею еволюційного походження людини. Він вважає, що людина зароджується і розвивається до дорослого стану у череві величезної риби. Народившись дорослою, бо дитиною вона не змогла б самостійно вижити, людина виходить на суходіл і починає новий період свого існування.
Небесні світила Анаксимандр вважав не окремими тілами, а «віконцями» в непрозорих оболонках, які приховують вогонь. Земля має вигляд частини колони - циліндра, діаметр основи якого у три рази перевищує висоту: «з двох (плоских) поверхонь по одній ходимо ми, а інша їй протилежна».
Земля ширяє у центрі світу, ні на що не спираючись. Землю оточують велетенські трубчасті кільця-тори, наповнені вогнем. У самому близькому кільці, де вогню трохи, є невеликі отвори - зірки. У другому кільці з більш сильним вогнем знаходиться один великий отвір - Місяць. Воно може частково або повністю перекриватися (так Анаксимандр пояснює зміну місячних фаз і місячні затемнення). У третьому, далекому кільці є саме великий отвір, розміром із Землю, крізь нього сяє самий сильний вогонь - Сонце. Всесвіт Анаксимандра замикає небесний вогонь [9, с. 263].
Учень і послідовник Анаксимандра Анаксимен (585-524 pp. до н.е.) бачив першоосновою всього сущого повітря, яке він вважав найбільш безликим із чотирьох стихій. Анаксимен називає повітря безмежним, тобто «апейрон» [13, c. 205]. Таким чином, апейрон перетворюється із субстанції в її властивість. Апейрон, за Анаксименом, — властивість повітря.
Повітря, за Анаксименом, всюди сутнє і перебуває в стані вічного руху. Всі речі, за Анаксименом, утворюються з повітря завдяки його згущенню і розрідженню. Анаксимен уперше розрізнив планети і зірки та зробив спробу дати природничо-наукове пояснення затемнення Сонця і Місяця, а також явища випадання снігу і граду.
Найцікавішим у філософії Анаксимена є розуміння ним душі. Загальновідомо, що Фалес і Анаксимандр мало говорили про душу і свідомість. А от Анаксимен бачив у безмежному повітрі начало і тіла, і душі. Душа є повітряне явище, і, маючи властивості повітря, вона здатна до творіння, творчості.
2.2 Атомістичне та ідеалістичне трактування буття в філософських концепціях Левкіппа і Демокріта. Філософія Геракліта Темного з Ефесу
Значним етапом у розвитку античної філософії було атомістичне вчення. Антична атомістична філософія виникає на терені проблематики елеатів, але це самостійне вчення, в центрі якого: 1) уявлення про світобудову, 2) трактування людини і людського суспільства. Започаткували атомістичну філософію в античності Левкіпп (бл. 500-440 pp. до н.е.) і Демокріт (бл. 460-370 pp. до н.е.) [17, с. 135].