Усередині гуманітарних наук теж спостерігається динамічний процес спеціалізації. Так, в Інституті вищої освіти АПН України, де працюють філософи, педагоги, психологи, історики, філологи та ін., окремі групи дослідників починають говорити своїми «мовами» досліджень, які малозрозумілі для інших груп. Що вже говорити про класичні університети, де ведуть дослідження природничники і гуманітарії (хоч призначай двох ректорів, кожного зі свого напряму досліджень), де існує реальна суперечність дослідницьких інтересів, а формувати потрібно широко освічених фахівців. Навіть у гуманітарних ВНЗ принцип професіоналізму, що розуміється вузько, штовхає до чимдалі більшої спеціалізації кадрів педагогів, аспірантів і студентів.
Досвід проведення комплексних досліджень в Інституті вищої освіти АПН України засвідчує, що можливе поєднання зусиль спеціалістів різного профілю, застосування принципу компаративізму в широкоформатних дослідженнях, орієнтованих на цілісне розуміння людини та її взаємозв'язків з природою і суспільством, що потрібно шукати основи синхронізації економічного, політичного, культурного, етнічного і духовного процесів суспільного розвитку та координації різних напрямів наукової думки заради системного, комплексного дослідження природи, суспільства, людини.
Крім того, реалізація принципу компаративізму передбачає розв'язання проблем синтезу знань у двох напрямах: а) поєднання досягнень вітчизняної і зарубіжної науки (це потрібне і природникам, і гуманітаріям); б) підготовка спеціалістів з методології наукового пізнання, які б володіли широким комплексом гуманітарних знань (хоч і менш ґрунтовних, ніж у вузьких спеціалістів), долали недоліки вузькопрофесійної підготовки. Може, це і не вдасться повною мірою, але допомагатиме реалізації комплексного і системного підходів до предмету дослідження.
Важливим сьогодні, коли робляться спроби ввести в освіту і науку ірраціональні знання (релігійні, астрологічні, «телепатичні» і т. д.), є збереження раціоналізму як основного, надійного методу науки і освіти. Може здатися дивним, що в XXI ст. доводиться спеціально звертати увагу української наукової громадськості на процеси, які були подолані в західній науці ще в XVIII — XIX століттях. У нас у XX ст. так багато говорилося про епоху панування раціоналістичної науки, епоху розуму, що це перетворилось у штамп. При цьому СРСР та його союзники віддавали значну частину ресурсів, інтелекту на обслуговування ірраціональних, утопічних ідей і цілей. Коли ж було скинуто кайдани тоталітаризму, вождізму і моноідеологічності, розум багатьох громадян зажадав нових стереотипів ірраціоналізму й утопій, до яких він звик. Замість однієї віри стали запозичатися інші віри, замість одних утопій — інші. В умовах, коли раціоналізм науки і освіти виявився незахищеним з боку держави і громадянського суспільства, на науку, освіту, громадську думку було здійснено широкомасштабну атаку ірраціоналістів, яку підтримала «нова мода» політичного бомонду — ходити в церкви, які перед тим десятиліттями знищували ті ж партократи радянської доби, оголошувати себе постмодерністами не тільки в житті, а й у наслідуванні нетрадиційних релігій, «глибокодумно» розмірковувати про ауру, астрал, спілкування з потойбічним світом, з ворожками і т. ін.
З одного боку, це зрозуміло. В кризових соціальних ситуаціях громадська думка шукає нових орієнтирів, цінностей у нетрадиційних сферах мислення, втікаючи в ірраціональний світ віри, пророцтв, шаманства. Але чекати цього від людей, які здобули освіту в раціоналістичному XX ст., освоюють космос, використовують технології розщеплення атомного ядра і ядерного синтезу, бачать об'єктивні закони розвитку економіки та глобалізації, спостерігають за інформатизацією суспільного життя і дослідницько-освітянських процесів, є свідками клонування живих тварин тощо, — це виходить за межі норми, свідчить про соціальне та інтелектуальне безумство. При цьому не тільки в середовищі малоосвічених громадян, а й у середовищі тих, хто вважає себе інтелектуальною елітою українського суспільства, — політиків, діячів науки і культури, викладачів і т. д. Передбачити наслідки поширення ірраціоналізму (своєрідного соціального та інтелектуального безуму) важко, особливо коли державні діячі заявляють, що вони не можуть плідно працювати в будівлях, де «негативна аура». Усе — приїхали в XXI століття, століття розуму, освіти, науки?!
Грані між раціональним та ірраціональним, науковим та утопічним, реальним та ірреальним в українському соціумі настільки хиткі, що інколи нелегко визначити: в перспективу чи ретроспективу (в Середньовіччя, козаччину) спрямований історичний рух України, раціональним чи утопічним розумом керуються можновладці при розв'язанні найпрагматичніших питань — енергетичних, економічних і політичних союзів, напрямів модернізації в промисловості і сільському господарстві, науці й освіті. Якщо в школах та університетах почнуть знову вчити молодь, що Земля і людина створені за шість днів, що Земля тримається на трьох китах, що не треба працювати, досліджувати, а треба покладатися на промисел Божий — то шлях у Середньовіччя Україні забезпечений. Одна справа — досліджувати історію і вплив релігій, інша — вносити релігійне (ірраціональне, позанаукове) знання в розум студентів XXI— від церкви. століття. Можуть бути релігійні навчальні заклади, свобода віросповідання. Але не може бути повернення до середньовічної схоластики, не може бути ігнорований принцип відокремлення церкви від держави, а світської освіти і науки
Раціоналізм як один з найважливіших принципів сучасного гуманітарного знання зобов'язує нас будувати гуманітарну науку й освіту в інститутах, університетах, коледжах на реальних основах науковості. Держава і громадянське суспільство зобов'язані не дозволити перетворити систему освіти і науки в плацдарм діяльності нової хвилі ірраціоналістів, хай це і будуть утопії найвищого «постмодерністського, демократичного» ґатунку. Раціоналізм орієнтує і на подолання ізоляціонізму у представників гуманітарного знання, снобізму національного чи елітарного. Підкреслюючи значущість принципу раціоналізму, ми не закликаємо до переслідування ірраціоналістів. Ми закликаємо прямувати дорогами сучасної світової цивілізації і виконувати вимоги Конституції України щодо сутності нашої держави, напрямів розвитку науки та освіти і засобів регулювання діяльності в цих сферах. Наука має вивчати ірраціональне й використовувати те, що поступово стає раціональним, але не суперечить науковому пізнанню і тенденціям світового розвитку.