Методологія науки в структурі наукових досліджень

Методологічні проблеми наук інтенсивно розвиваються, разом з тим успішно розвивається новий науковий напрямок – логіка і методологія науки, область досліджень, предметом якого стало саме наукове знання. Актуальність методологічних проблем обумовлена різким збільшенням перетворюючої ролі науки в сучасному суспільстві, інтенсивним процесом розвитку самого наукового знання: його диференціацією і інтеграцією, оновлення методів, взаємопроникнення наукових підходів. Предметом наукових досліджень, з одного боку, стають все більш скриті, глибинні, важко відчутні процеси, а з другого – все більш різноманітні і складні комплекси, серед яких найбільшу увагу привертає до себе сама людина, процеси її формування як особистості і особливо процес становлення самої людини в умовах самостійної і незалежної держави – України.

У філософській літературі немає загальноприйнятого визначення методології. ЇЇ іноді визначають як сукупність способів дослідження, як вчення про методи наукового пізнання і перетворення світу, як вчення про способи отримання і організації знань просвіт. Але дійсний зміст методології набагато ширший.

Методологія – це система теоретичних знань, які використовують роль керуючих принципів, методів наукового дослідження і конкретних засобів реалізації вимог наукового аналізу [1.с7]

Наука – це сфера людської діяльності, функцією якої є добування і систематизація об’єктивних знань про навколишній світ, в якому ми живемо, який нас оточує.

Поняття „наука” включає всі області наукового знання, як діяльність для отримання нового знання, так і результат цієї діяльності – отримані знання утворюють сукупності наукову картину світу.

Наука – як теоретична частина – сфера наукової діяльності, яка виникає із матеріальних умов, із виробництва. Але наука впливає на виробництво: відкриті, пізнані і науково обґрунтовані закони природи впроваджуються в різних технічних рішеннях, у виробництві.

За своєю направленістю, за безпосереднім відношенням до практики науки підрозділяється на фундаментальні і прикладні. Задачею фундаментальних наук є пізнання законів, які управляють поведінкою і взаємодією базисних структур природи, суспільства і мислення. Ці закони пізнаються безвідносно до їх можливого використання. Мета прикладних наук – застосування результатів фундаментальних наук для розв’язку не тільки пізнавальних, але й соціально-практичних проблем. Критерієм успіху є не тільки досягнення істини, але і міри задоволення. Як ми бачимо, всі технічні науки є прикладними.

Наукові дослідження це процес добування наукових знань, як один із видів пізнавальної діяльності. Наукові дослідження характеризуються об’єктивністю, репродуктивністю, доведеністю і точністю. Розрізняють два взаємопов’язаних рівня наукового дослідження: емпіричний і теоретичний.

На емпіричному рівні за допомогою спостереження і експериментів установлюють нові факти, які дозволяють знайти якісні і кількісні характеристики явищ і об’єктів, що досліджуються.

На теоретичному рівні визначається і формулюється закономірності для даної предметної області, факти і емпіричні закони, які були попередньо виявлені, а також передбачити в майбутньому події і факти, тобто створюється теорія.

Теорія – це система вірогідних знань, котра описує, пояснює і передбачає явища у визначеній предметній області. На теоретичному рівні дослідження отримують відповіді на питання про те, як проходить процес і чому саме так він проходить. Наявність теорії, яка однаковим способом пояснює факти, є необхідною умовою наукового знання.

Методологія, як вчення про наукові методи дослідження є розділом теорії пізнання і базується на визначених філософських концепціях. Філософія як наука про сутність, форми і закони розвитку пізнання (теорія пізнання і логіка), про джерела і загальні закономірності руху і розвиток явищ (діалектична і метафізична концепція розвитку), про природу суспільного буття і загальні закони його розвитку (соціологія), про моральність (етика), про природу чудового (естетика) [2. с. 314], тобто про найбільш загальні закони руху і розвитку природи, суспільства і мислення по відношенню до природничих і технічних наук виконує функції загальної методології пізнання і світоглядної інтерпретації результатів.

Вихідні постулати, на яких базується методологія наукових досліджень, витікають із теорії пізнання і формулюються наступним чином: світ матеріальний; світ пізнавальний; результатом пізнавального процесу є істина; практика – джерело, мета і критерій істини.

Розглянемо ці посилання більш детально:

- світ матеріальний. Він представляє собою матерію, яка рухається в безмежній просторово-часовій системі. Різноманітні форми матерії пов’язані між собою силовими або енергетичними взаємодіями. Енергія є проявленням одного із основних властивостей матерії. Другою властивості матерії – наявність відповідних відносин між окремими її формами, тобто деякої організаційної структури. Мірою організації різних форм матерії є інформація (негентропія). В матеріальному світі між окремими формами матерії існує всезагальний зв’язок, взаємозалежність і взаємодія. Таким чином при сучасному рівні знань можна стверджувати, що всі процеси, які проходять у світі, характеризуються просторово-часовими змінами масового, енергетичного і інформаційного стану матерії.

- світ пізнавальний. Основою пізнання є властивість мозку відбивати реальний світ і узагальнювати процеси і явища, які проходять в ньому. Пізнавальний процес пов’язаний з передачею і обробкою інформації і розвивається у напрямку більш глибокого проникнення в закономірності матеріального світу.

- результатом пізнавального процесу є істина. Наукова істина – це адекватна (повністю відповідає) відображення об’єктивної дійсності у свідомості людини. Вона об’єктивна. Істина має відносний і абсолютний характер. Відносна істина відображає об’єкт не повністю, а в відомих границях, умовах і відношеннях, які постійно розвиваються і змінюються. Абсолютна істина – істина, яка повністю вичерпує об’єкт пізнання і не може бути відхилена при подальшому розвитку пізнання. Процес пізнання просувається в напрямку оволодіння абсолютною істиною, яка, в той час, складається із суми відносних істин. Істина завжди конкретна, так як необхідно врахувати всі умови, в яких знаходиться об’єкт пізнання, і виділити головні, суттєві властивості, зв’язки і тенденції розвитку.

- практика – джерело, мета і критерій істини. Практика – це взаємодія між людиною і матеріальним світом в широкому розумінні. Розрізняють три вигляди такої взаємодії: спостереження, експеримент, виробнича діяльність. Спостереження полягає в спогляданні людиною предмета, явища, або процесу без будь-якого вмішування в його процес. Експеримент (від лат. experimentum – проба, дослід) метод пізнання, за допомогою якого в контролюючих і управляючих умовах досліджуються явища навколишнього середовища [3]. Експеримент здійснюється на основі теорії, яка визначає поставлену задачу і інтерпретацію його результатів. Головною задачею експерименту є перевірка гіпотез і передбачень теорії, які мають принципове значення. В зв’язку з цим, експеримент як одна із форм практики, виконує функцію критерію істинності наукового пізнання в цілому.

Виробнича діяльність людини направлена на відтворення матеріальних умов життя людей.

Вихідні дані різних закономірностей в навколишньому середовищі, що нас оточує, можуть бути представлені в такому вигляді:

де у – характеристика об’єкта дослідження, який вивчається;

х_1,х₂,х_3,t – координати простору і часу;

a₁,a₂,…,a_i – параметри, що визначають протікання процесу і залежність від форми матерії, її стану стану і структури.

Кількість таких параметрів безмежно велика в силу безмежності світу, взаємо обумовленості і взаємозв’язків його складових. Параметри можна представити як елементи безмежної множини А, тобто а_іє А.

За степенем впливу на величину у параметри а_і умовно можна розподілити на класи – неперетинні під множини В_і є А (I = 1, 2,…). Підмножина В₁ об’єднує параметри, які найбільш сильно впливають на хід процесу, - параметри першого рівня; в підмножину В₂ входять параметри, які діють на хід процесу менше, це параметри другого рівня і т. д. Наприклад, коливання маятника малої амплітуди визначаються його довжиною і прискоренням вільного падіння g. До параметрів другого рівня можна віднести повітря і його в’язкість, розподіл маси маятника. До третього рівня можна було б віднести інтенсивність електромагнітного поля, розподіл оточуючих мас, вологість середовища тощо.

З урахування вище зазначеного залежність [1.1] можна записати у вигляді:

Науковий закон – відображення в людській свідомості дійсних закономірностей реального світу. Він завжди має обмежений характер і тому його можна записати таким чином:

або

Методологічні основи наукових досліджень (стр. 1 из 3)

Методологія науки в структурі наукових досліджень