• в невпинному прагненні до єдиного, оскільки жоден з видів єдності світу – матеріального і духовного – її незадовільняють, єдине, що може її задовільнити, – це вічність і, відповідно, безпосередній зв'язок з буттям;
• в усвідомленні незбагненного спомину, мов би вона знає про творення світу, або може пригадати про те, що було до цього творення, як її душа до народження “співала в хорі богів” (Платон), оскільки саме головне, що вона знає про світ, може бути отримане не з зовнішнього світу, а з себе, оскільки людину не можна нічого навчити, якщо розуміти навчання як оволодіння готовими знаннями, вона повинна сама все “згадати”;
• в усвідомленні безсмертя не як продовження життя в іншому образі, а як своєї скритості у вічності, тобто того, що кожна людина повинна в своєму житті зробити щось таке, щоб залишитись і перебувати завжди, оскільки всі великі люди, коли б вони не жили, є нашими сучасниками, а їх ідеї, образа не підвладні нам[7;426-247].
Висновок
Людина – істота трансцендентуюча, тобто постійно прагнуча переступити власні межі: межі своїх можливостей, свого знання, свого життя, свого світу. Але людина ніколи не досягає чого-небудь трансцендентного, ніколи не виходить за межі світу.
Трансцендентування – це стояння на межі між тим, що невловиме, невиразиме, що постійно дратує людську допитливість, мучить своєю недосягненністю – хай то буде Бог, прихований смисл існування, таємниця народження або смерті.
Прагнення до трансцендентування викликане постійною стурбованістю з приводу тендітності, минучості, нестійкості будь-якого наявного буття, це прагнення віднайти опору всього сущого.
В трансцендентуванні ми не досягаємо нічого певного – ми як і раніше не можемо осягнути Бога, смисл нашого існування так і залишається для нас не осягнутим (непізнаним), але сама спроба трансцендентування є серйозним поштовхом, після якого починається наше перетворення, зміна свідомості.
Переживши досвід трансцендентування, ми стаємо іншими людьми, більше не можемо жити легко і бездумно, ми проникаємо турботою про власне існування.
Відчувши смак трансцендентного переживання, відчуття стояння на межі можливого, ми ніколи більш не заспокоюємося і завжди намагаємося віднайти смисл свого буття, прагнемо відновлювати в собі знову ізнову дивне почуття, що трансцендентування мов би пробудило в нас трансцендентні сили, які з тих пір якимось невідомим чином підтримують нас в нашому істинно людському бутті.
У людини, що не мала досвіду трансцендентування, визначальним настроєм є нудьга. Вона найчастіше проявляється як загубленість, незнання до чого докласти власні зусилля.
Але іноді, розмірковував М. Хайдегер, ця нудьга переходить в глибоку тугу, що блукає в безоднях нашого буття, мовби густий туман, який зміщує всі речі, людей і саму людину разом з ними в одну масу якоїсь дивної байдужості.
Ця непроглядна нудьга іноді доростає до жаху. Жах тут не боязнь чогось конкретного. Раптом робиться жахливо і все – речі і ми самі – тоне в якійсь байдужості.
В такому стані ми чітко бачимо себе поза світом, жах викидає нас за його межі, в ніщо, і ми вперш починаємо бачити цей світ як цілий.
В цьому викиданні, трансцендентуванні, здивованому і вражаючому стоянні перед “цілим” світом, закладено можливість нашого внутрішнього перетворення, відчуття себе живою людиною.
“Лише тому, що в підвалинах людського буття привідкривається Ніщо, відчужуючи дивність сущого, здатність захопити нас повною мірою. Лише коли нас тіснить відчужуюча дивність сущого, воно пробуджує в нас і викликає до себе подив. Лише на основі подиву – тобто відкритості Ніщо – виникає питання “чому?”. Лише можливості цього “чого?” як такого ми здатні питати цілеспрямовано про підгрунття і обґрунтовувати”[6;26].
Список використаної літератури
1. Аггаци Є. Человек как предмет целостного познания// О человеческом в человеке.- М., 1991.
2. Бердяєв Н.А. О назначении человека. Опыт парадоксальной философии// Бердяев Н.А. О назначении человека.- М., 1993.
3. Бердяев Н.А. О рабстве и свободе человека: опыт персоналистической философии// Бердяев Н.А. Царство Духа и царство Кесаря.- М., 1995.
4. Мамардашвили М.К. Проблема человека в философии// О человеческом в человеке.- М., 1991.
5. Паскаль Б. Мысли.- М., 1997.
6. Хайдегер М. Что такое метафізика// Хайдегер М. Время и бытие.- М.,1993.
7. Ясперс К. Философская вера// Ясперс К. Смисл и назначение истории.-М.,1991.