Філософія Нового часу та Просвітництва (ХVІІ- ХVІІІ ст.) (стр. 1 из 4)

Лекція на тему „Філософія Нового часу та Просвітництва (ХVІІ- ХVІІІ ст.)”

1. Емпіризм і раціоналізм як основні напрями у філософії Нового часу

2. Філософська думка в Англії (ХVІІ- ХVІІІ ст.)

3. Раціоналістичні системи Б.Спінози та Г.Лейбніца

4. Філософія Просвітництва

1. Емпіризм і раціоналізм як основні напрями у філософії Нового часу

Новий час – доба видатних досягнень у науці, культурі та філософії. Першу половину цієї доби (ХVІІ ст.) визначають як століття геніїв, вільнодумців, а другу (ХVІІІ ст.) – як століття Просвітництва. Основними напрямами у філософії цієї доби були емпіризм і раціоналізм.

Емпіризм – напрям у філософії, який проголошує, що основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду. Розум не дає ніякого знання, а лише систематизує дані чуттєвого досвіду.

Засновник емпіризму - англійський філософ Френсіс Бекон.

Видатні представники емпіризму: Томас Гоббс, Джон Локк(Англія), Джон Дьюї (США).

Раціоналізм - напрям у філософії, що визнає розум єдиним джерелом
і достовірною основою пізнання й поведінки людини.

Найвідоміші представники раціоналізму: Рене Декарт, Бенедикт Спіноза.

2. Філософська думка в Англії (ХVІІ- ХVІІІ ст.)

Першим філософом Нового часу, засновником англійського матеріалізму та емпіризму вважається англійський філософ Френсіс Бекон(1561 - 1626).

Основні твори:"Новий Органон", "Про гідність і примноження наук".

Народився Ф. Беконв сім'ї одного з найвищих урядовців єлиизаветинського двору, навчався в університеті Кембриджа, готував себе до державної служби, зробив блискучу кар'єру. У 1617 р. став хранителем великої печатки, лордом-канцлером і пером Англії, котрому король доручав управління державою. Але державна кар'єра філософа дуже швидко зазнала краху. Ф. Бекона звинуватили в хабарництві, і він мусив визнати свою провину на суді. Суд позбавив Бекона всіх відзнак і присудив до ув'язнення та великого штрафу. Король скасував цей вирок, але політична кар'єра Бекона скінчилася, проте такий поворот у його житті мав і позитивні наслідки: Бекон цілковито піддався іншій своїй пристрасті - науці.

Серед численних філософських питань, над якими він працював протягом життя, провідне місце посідає проблема могутності людського знання й експериментального дослідження природи. Виступивши провісником нової науки, Ф. Бекон започаткував емпіризм як методологічний напрям у науковому пізнанні. І в цьому полягає непересічне значення його філософських праць.

Ф. Бекон відкрив для нас царину наукового знання як такого. Його філософські ідеї поширилися далеко за межі XVII ст. Філософ прагнув звільнити людський інтелект від влади фальшивих теорій і необґрунтованих фактів, спрямувавши його на неупереджене дослідження буття. І тому його філософія зберігає своє значення, залишаючись співзвучною тим настроям, що панують і в науці XXI ст.

Основні погляди Ф.Бекона

-Головне покликання філософії – пізнання природи й опанування її силами;

- для опанування силами природи необхідно розробити новий метод -метод індукції;

- існують "привиди" ("примари"), які перешкоджають людині отримати істинне знання:

1)"привиди роду" пов'язані з недосконалістю самого людського розуму. Розум домішує до природи речей свою природу;

2)"привиди печери" - неправильне виховання, погані звички;

3)"привиди площі" - породжуються спілкуванням;

4)"привиди театру" - сліпа віра в авторитети;

- існують три шляхи пізнання:

1)"шлях павука" - спроба людського розуму виводити істини самого себе;

2)"шлях мурахи" - нагромадження голих фактів;

3)"шлях бджоли" - перетворення емпіричних фактів на наукову істину.

Томас Гоббс(1588-1679) - англійський філософ, політичний теоретик, засновник новоєвропейського атеїзму.

Основні твори: «Про тіло», «Про людину», «Про громадянина» «Левіафан».

Т. Гоббс народився в родині сільського священика здобув гарну освіту, закінчив один із коледжів Оксфордського університету. Ще в дитинстві Гоббс чудово засвоїв латину й грецьку мову, в університеті вивчав філософію Аристотеля і фізику. Неабияку роль у становленні його наукових поглядів відіграло знайомство з італійським ученим Галілео Галілеєм. Т. Гобс допомагав Ф. Бекону в роботі й був його особистим секретарем.

Важливим елементом філософської системи Т. Гоббса є вчення про моральні аспекти людської діяльності. Природі людини, за Т. Гоббсом, властиві прагнення до самозбереження, себелюбство, жадібність. Усе життя людини є складною грою пристрастей та інтересів, що наближає людину до тваринного світу. Поняття добра і зла Гоббс розглядає у зв'язку з відчуттями задоволення і незадоволення, що їх переживає людина. На відміну від математики, предмет якої не викликає пристрастей і не зачіпає людських інтересів, наука про мораль і не може сформулювати свої положення так, щоб вони не заперечувались людьми. Гоббс був переконаний: якби математична істина, згідно з якою три кути трикутника дорівнюють двом прямим, суперечила б чиїмось інтересам учення геометрії було б відкинуто, а математичні книги - спалені.

Хоча Гоббс мав серед сучасників небагато прихильників, його філософське вчення відіграло важливу роль у подальшому розвитку матеріалістичної філософії. Він був одним із засновників соціології Нового часу, батьком семіотики як науки, привертав до себе увагу як політолог, котрий розкрив анатомію диктатури як форми державної влади.

Джон Локк(1632 - 1704) народився в пуританській сім'ї. Його батько був судовим чиновником. Дж. Локк навчався у вестмінстерській монастирській школі, а потім - в Оксфордському університеті. Найтісніші контакти він установ з англійським хіміком Р. Бойлем, виявляв інтерес до філософії, вивчаючи твори П. Гассенді й Р. Декарта.

Свою теорію пізнання Дж. Локк починав із критики розвинутої в межах раціоналістичної філософії теорії вроджених ідей. Підґрунтя цієї теорії було закладене Р. Декартом. Дж. Локк прямо й недвозначно стверджував: "В душі немає вроджених принципів". Дж. Локк не тільки матеріаліст, він репрезентував протилежний раціоналізмові методологічний принцип є емпіризм. Його полеміка з прихильниками раціоналістичної методології й теорії пізнання - невід'ємною складовою історії філософської думки Нового часу. Саме з Локкової філософії починається істерія британського емпіризму XVIII ст. Велику увагу Дж. Локк приділяв суспільно-політичним проблемам, і став одним із перших теоретиків правової системи буржуазного суспільства.

Основніпогляди Дж. Локка

• Критикує теорію "вроджених ідей". "Вроджених ідей немає", а людський розум на початку – tabularasa (чиста дошка, на якій досвід пише свої письмена);

• усі людські знання мають досвідне походження;

• усі чуттєві якості поділяються на первинні та вторинні. Первинні - об'єктивні якості (протяжність, фігура, рух, вага тощо), вторинні - суб'єктивні (колір, запах, смак, звук тощо);

• людині притаманні природні права, які є даром Божим усьому людству, - право на життя, свободу і власність;

• власність - результат особистої праці людей;

• саме власники становлять основу суспільного життя й держави;

• "головною метою вступу людей до суспільства є прагнення мирно й безпечно користуватися своєю власністю, а головним знаряддям і засобом для цього слугують закони".

У першій половині XVIII ст. в Англії домінувала філософія Дж. Локка, однак у духовному житті англійського суспільства посилилися і консервативні настрої. Одним із філософських теоретиків консерватизму був Джордж Берклі(1685 - 1753), автор класичної системи суб'єктивного ідеалізму.

Народився Дж. Берклі на півдні Ірландії, освіту здобув у коледжі Св. Трійці Дублінського університету, в університеті зацікавився філософією. основні праці: "Дослід щодо нової теорії зору", "Трактат про принципи (іюдського знання", "Три розмови між Гіласом і Філонусом". Остання праця Написана у формі діалогу, учасники якого уособлюють позиції матеріалізму (Гілас) та ідеалізму (Філонус). Зрозуміло, що у цій філософській дискусії переміг Філонус.

Філософ багато мандрував країнами Європи, захищав релігійну етику, здобув сан єпископа. Долаючи вади локкової концепції, Дж. Берклі запропонував ідеалістичний варіант сенсуалізму. Апелюючи до здорового глузду, він заперечив реальне існування загальних і абстрактних ідей. Він стверджував, що єдиним об'єктом пізнання можуть бути лише конкретні речі, які сприймаються чуттєвим шляхом. За Берклі, існує лише те, що сприймають органи чуттів.Це і є позиція радикального сенсуалізму. Інакше кажучи, існувати для Дж. Берклі - означає сприйматися. Коли ведуть мову про безумовне існування речей, незалежно від їхнього відношення до нашої чуттєвості, то це щось незрозуміле. Реальне існування речі та її відчутність, твердив філософ, невіддільні одне від одного: "Об'єкт і чуттєвість насправді одне й те саме і не можуть бути абстраговані одне від одного".

Міркування Дж. Берклі про зв'язок між чуттєвим сприйманням і існуванням предметів і явищ слушні. Факт такого існування для людини справді невіддільний від факту їх чуттєвого сприйняття, але це зовсім не означає, що речі існують лише тоді, коли вони сприймаються, що вони можуть існувати самі по собі. Кожна з речей, за Дж. Берклі, наприклад, є сукупністю різноманітних чуттєвих ідей. Зір дає мені ідею червоного, жовтого або іншого кольору. На дотик я сприймаю ідею твердого, кулеподібного. Смак дає мені ідею солодкого або кислого. Сукупність цих ідей я називаю яблуком так кожна окрема річ є лише сукупністю ідей, що даються моєю чуттєвістю Дж. Берклі вважав, що всі тіла, з яких складається всесвіт, не мають жодного існування поза нашим духом.