Зміст
Вступ
1. Філософське розуміння свободи. Свобода й свавілля. Соціальний примус і свобода
2. Держава й право як підстава й знаряддя свободи. Демократія, тоталітаризм, охлократія
3. Становлення некласичної філософії історії: цивілізаційний підхід
4. Свобода в сучасному світі
Висновки
Список використаної літератури
Особливості об'єкта історії філософії, яким виступає історичне буття як таке та її предмета, що є зрізом вказаного об'єкта зумовлюють місце і роль цієї системи знань в загальному суспільствознавстві.
Історичне буття, що є об'єктом філософського дослідження, -утворення надто суперечливе. Воно водночас і твориться, і утворює внутрішній духовній світ людини.
В наш час набуває особливої ваги розрізнення історії як системи знань про минуле та філософії історії. Ідею відмінності між філософією історії та історією як такого висунув Г. Гегель. Він обґрунтовував точку зору, що філософія історії є самосвідомістю історичного процесу і що можливості спеціальних галузей історичного знання в цьому аспекті є значно обмеженішими.
З переходом історичного мислення від класичного до некласичного етапу наука не постає як одностайно визначене уособлення адекватного осмислення історичного буття. З одного боку продовжуються гегелівська наукоцентрична традиція, а з іншого поширюється протилежна, наукобіжна тенденція.
Принциповою відмінністю посткласичних філософів історії є розгляд предмета історії не як зовнішнього об'єкта, а як систему духовного життя людини. Наприклад, німецькі філософи Г. Ріккерт (1863-1936), В. Дільтей (1833-1911), В. Віндельбанд (1848-1915) розглядали предмет історичної науки не як однотипний, серійний, а як неповторне, унікальне утворення.
О. Шпенглер йде ще далі. Він виходить з того, що предмет історичного та філософсько-історичного пізнання є унікальним і тому не підлягає загальним законам.
У теософії Олени Блаватської історична дійсність трактується не як реальний предмет осмислення, а як своєрідна мара. Справжнім же предметом філософського осягнення проголошується деяка вища реальність.
Звичайно, цілковито уникнути розбіжностей і різночитань об'єкта чи предмета історичного осягнення навряд чи можливо. Повна тотожність позицій з цього питання означала б повну вичерпність названих проблем, а отже й завершення філософії історії. У той же час небажаною є й протилежна ситуація - боротьба за власну винятковість, претензія на абсолютну істину.
В умовах некласичної парадигми в світовій історичній думці претензії певної системи поглядів на вичерпну характеристику об'єкта чи предмета філософії історії є вже не правилом, а винятком. Тому єдино правильною тут є визнання нагальної потреби взаємоузгодження всіх наявних і нових тлумачень об'єкта і предмета філософії історії. Це значною мірою конкретизує питання про місце та особливості взаємозв'язку філософії загальної соціології, філософії історії та історичної науки.
Однієї з складових розгалуженої системи філософського знання є філософія історії. її предмет, структура і функції на різних етапах соціального розвитку не залишаються незмінними, вони істотно модифікуються, набувають нового змісту.
Термін "філософія історії" у науковий обіг увів французький філософ Вольтер (Марі Франсуа Аруе) (1694-1778). Одна з праць Вольтера мала назву "Філософія історія". Але як сукупність ідей, теорій, поглядів філософія історії виникає ще у системі міфологічного світогляду.
Як вже зазначалося міфологія - це такий спосіб розуміння природних і суспільних явищ, що полягає в одухотворенні і персоніфікації цих явищ, наділені їх людськими за характером, але фантастичними і спотвореними властивостями.
Свою специфіку має і міфологічне розуміння історії. Так, міфічний час постає як віковічний, і все, що відбувалось за міфічного часу є зразком для відтворення, оскільки так було споконвіку. Іншими словами, міфічний час ще не є історичним часом.
З трьох основних рівнів відношення людини до світу - світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння - в міфологічному відображенню історії саме світовідчуття постає в найбільш розвинутому вигляді. Тому міфологічні узагальнення історичного буття не є логічним. Воно не може використовувати абстрактні поняття, оскільки таких понять ще не було.
Важливою рисою міфологічного світовідчуття був його колективістський характер. Тому і міфологічне осмислення історичних реалій не авторське, а знеособлене. Лише з розкладом міфологічного мислення час починає рухатись, а суб'єктом і носієм релігійних та філософських уявлень про історичне буття стають не тільки колективи, а й окремі особи.
І характерною рисою міфологічного світобачення є також і його нерефлексивність, неусвідомленість самого себе.
У XXстолітті відбувається своєрідний міфологічний ренесанс. Так, психологічну теорію міфу розробив швейцарський філософ К.Г. Юнг і його послідовники. З точки зору Юнга, глибинну основу історичного буття становить "колективне несвідоме".
Емпіричним підґрунтям для ідей "колективного несвідомого" стала подібність між міфологічними мотивами історичної давнини в нормальних людей та фантазіями психічно хворих. Ці образи Юнг назвав архетипами, а засновані на архетипах форми духовного освоєння історичних подій, як доповнювальні щодо наукового пізнання.
Міфологічному баченню історичного буття чимала роль відводиться й при формуванні сучасного світорозуміння, яке не може уникнути багатьох міфологем. Так, останнім часом виявилися політичні міфи як теорії про провіденціальну місію певної нації (націоналізм) і міф про комунізм як суспільство соціальної рівності, справедливості та гуманізму (марксизм) тощо.
Таким чином, першою світоглядною формою відображення історичного буття постає міфологія, яка зберігає своє світобачення на протязі всього саморозвитку соціального буття.
Другим після міфології типом осягнення буття є релігійний світогляд.
На відміну від міфологічного, релігійне засвоєння історичного буття вже не є нерефлексивним, неусвідомленим. Якщо в міфологічному світобаченні ще не має поділу оточуючого світу на природний та історичний, зовнішній і внутрішній, то у релігійному світосприйнятті світ поділяється на поцейбічний і потойбічний.
З трьох, згаданих нами, основних рівнів відношення людини до світу - світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння, релігійному світоглядному відображенню історії найбільш відповідає світосприйняття історичних процесів.
Особливістю релігійного світосприйняття є те, що воно дає цілісний образ не окремого предмета чи явища, а є образом відношення "Людина - світ історії". На відміну від суто пізнавального образу релігійне світосприйняття має ціннісну орієнтацію.
Основною пізнавальною здатністю, що виконує роль підґрунтя релігійного сприйняття історичних процесів є людська творча уява, спроможність конструювати образи предметів і явищ оточуючого світу. Саме уява є сполучною ланкою між чуттєвістю та абстрактним мисленням у процесі осмислення історичної дійсності.
Слід зауважити, що історичне буття у релігійному світогляді - це не просто сукупність уявних образів, тобто світ уявний, потойбічний, а й водночас - світ кращій, ніж поцейбічний, більш щасливий, гармонійний.
Таким чином, релігійна свідомість обґрунтовує низку фундаментальних світоглядно -історичних ідей, до яких належать:
ідея свободи як високої духовної, моральної характеристики людини;
ідея рівності всіх людей між собою, незалежно від станової та етнічної належності;
ідея ідеального, бажаного стану історичної дійсності, вільної від нерівності, несправедливості, скорбот, що забезпечує вічне благо;
ідея толерантності, прагнення, виходячи з тези "Бог єдиний", взаємоузгодити найрізноманітніші різновиди релігійного осягнення світу.
Третім із основних історичних типів світогляду є наймолодший за віком філософський світогляд. Основним питанням філософського світоглядного розгляду історичного процесу, його сенсом теж є відношення "Людина -світ історії". Але на відміну від міфологічного світорозуміння історії, яке є принципово несамосвідомим, і релігійного, в якому відображенню історії найбільш відповідає світосприйняття, філософське історичне світобачення виступає в значенні самосвідомості суб'єктів історії.
Світоглядно філософське осмислення історичних реалій, як і міфологічне чи релігійне, містить у собі всі три рівня відношення людини до світу - світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння. Однак основним, домінуючим відношення у філософському історичному світогляді виступає історичне світорозуміння. Змінюються відповідним чином і співвідношення функцій основних пізнавальних здатностей у філософському осягненні історичного буття. Як вже зазначалося, в міфологічному охопленні історичних процесів визначальну роль виконували органи відчуття, в релігійному -уява, то у філософському - інтелект і воля людини.
Таким чином, філософія історії виступає як система філософського знання світоглядного рівня, знання, яке допомагає людині духовно змінити саму себе. У світогляді кожної особистості з необхідністю, в тій чи іншій мірі, містяться філософські уявлення, ідеї, теорії, погляди на свою історію.
Виникнення філософії історії розпочинається з визначення складу і статусу, соціальної ролі та історичної долі дійових осіб історії. Першим особливим напрямом досліджень, що охоплює весь спектр взаємопроникаючих ліній філософсько-історичного пізнання постала історіософія. І першими історіософами були Геродот, Платон, Аристотель, Плутарх та інші.
Ще в стародавньому суспільстві виділяються три основні напрями філософії історії:
прогресистський,