Сценарій С, у якому аналізуються наслідки зростаючої конфронтації між індустріально розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, передбачає тісне співробітництво розвинених країн і розробку ними єдиної скоординованої стратегії стосовно країн що розвивається. Низькі темпи росту економіки розвинених країн супроводжуються лібералізацією взаємної торгівлі, зближенням систем цінностей і рівнів продуктивності праці. “Розкол між Північчю й Півднем, - відзначається в доповіді, - буде особливо позначатися на країнах Європейського економічного співтовариства та Японії. Він приведе до значних падінь темпів росту Півночі й глибоких змін в економічних структурах і взаєминах країн третього світу”. /21. С. 119/.
Сценарій D припускає наростання протиріч між розвиненими країнами, зростання протекціонізму та збільшення конфронтації між трьома “зонами впливу”, що концентруються навколо США, Європейського економічного співтовариства та Японії. Ці зони включають регіональні групи країн, що розвиваються, взаємодіючих з відповідними центрами. Темпи економічного росту розвинених країн низькі, спостерігається розбіжність у рівнях продуктивності праці в різних зонах. Серед країн, що розвиваються, уповільнення росту істотно менше завдяки наявності системи пільгових взаємин.
Висновки
Підбиваючи підсумок розгляду основних проблем моделювання соціально-економічних процесів на регіональному й глобальному рівнях, необхідно відзначити наступне:
- ефективність моделей соціально - економічної динаміки буде залежати, насамперед, від того, наскільки вдало в рамках комплексного міждисциплінарного підходу буде здійснений системний аналіз різних областей природничо-наукового й суспільствознавчого знання, інтелекту людини й можливостей сучасної обчислювальної техніки;
- збалансоване співвіднесення соціальних і екологічних проблем із проблемами економічними, механізмів прийняття управлінських рішень із системами цінностей як окремих соціальних груп, так і суспільства в цілому разом з обліком у якості “фонових” цілого ряду самих різнорідних факторів людського буття (демографічних, природних, політичних, культурних і т.д.) представляється необхідною передумовою цілісного розгляду об'єкту моделювання;
- відбиттям зростаючих інтегративних тенденцій сучасного наукового пізнання є й все більш поширені концепції про необхідність розробки всеосяжних адаптивно-екологічних моделей суспільства, здатних виразити його динаміку в контексті загального круговороту енергії й речовини, що відбувається в біосфері;
- при цьому культура, будучи надбіологічно виробленим, регулятивним, життєзабезпечуючим та відтворюючим механізмом людської діяльності, розглядається в якості специфічного неентропійного механізму, завдяки якому соціальні системи виявляються спроможними успішно протистояти ентропійним процесам. У здійсненні даної функції, культура базується на потенціях, створених біологічною еволюцією, використовуючи, однак, якісно інші засоби.
Подібний підхід, заснований на синтезі досягнень сучасної культурологи з поданням про суспільство як про термодинамічну систему, що само організується, потенційно уможливлює цілісний опис адаптивний-екологічної динаміки соціально - економічних систем і може вплинути на подальший розвиток глобального моделювання. Даний підхід створює можливість обліку регіональних способів адаптації історичних суспільств та локальних культур, що, як правило, повністю ігнорується в існуючих моделях глобального рівня.
Сьогодні з достатнім ступенем ясності це усвідомлюють і самі розроблювачі моделей соціально-економічної динаміки на регіональному та глобальному рівнях. Дж. Форрестер у цьому зв'язку відзначав: “Очікування інтернаціонального дозволу напруг, викликаних процесами росту, може бути непродуктивним. Замість цього на глобальному рівні ми повинні створити механізми, у рамках яких кожні нації могла б індивідуально вирішити свої проблеми”.
У цей час є всі підстави затверджувати, що пора невтримної ейфорії 60 - 70-х років відносно можливостей використання математичних методів для цілей моделювання й прогнозування динаміки соціально-екологічних і соціально - економічних систем на різних рівнях пройшла. Сьогодні вже відомі границі застосування цих методів. Принципова неможливість повної формалізації систем переваг і ціннісних установок людини, процедур прийняття рішень, механізмів цілепокладання соціокультурної адаптації вимагає при розробці стратегії соціально-екологічного розвитку розумно сполучити методи моделювання з експертними процедурами, підвищувати рівень обґрунтованості й колегіальності прийнятих рішень.
Список використаної літератури
1.Д.М. Гвишиани. Глобальные проблемы и роль науки в их решении // Вопросы философии, 1979, №7.
2. Д.М. Гвишиани. Наука и глобальные проблемы современности // Вопросы философии, 1981, № 3.
3. Глобализация как социальный процесс: возможности и перспективы // РЖ (сводный реферат) Социальные и гуманитарные науки. 1994. - № 3. С.39-54.
4. Глобальные проблемы в рамках ООН (под ред. П. Тейлора и А.Дж. Р. Грум). М., 1990.
5. Глобальные проблемы человечества (обзор ж-ла “Futurist”) М., 1990.
6. В.Н. Игнатьев. Проблема человека и “мировая проблематика” // Вопросы философии, 1981, № 3.
7. П.Л. Капица. Научный и социальный подход к решению глобальных проблем // Вопросы философии, 1977, № 1.
8. А. Кинг, Б Шнайдер. Первая глобальная революция. Доклад Римского клуба. М., 1991.
9. В.М. Лейбин. “Модели мира” и образ человека (Критический анализ идей Римского клуба). М., 1982.
10. М.М. Максимов, О.Н. Быков, Г.И. Мирский и др. Глобальные проблемы современности. М., 1981.
11. В. Носович. Философия и глобальные проблемы современности. Таллин. 1988..
12. Э. Пестель. За пределами роста. М., 1988.
13. А. Печчеи. Человеческие качества. М., 1985.
14. Политология: Энциклопедический словарь. Отв. ред. и сост.: Ю.И.Аверьянов. М., 1993.
15. И.А. Родионова. Глобальные проблемы человечества: учебное пособие для учащихся и студентов. 2-е изд., испр. и доп. М., 1995.
16. Я.В. Сиверц ван Рейзема. Философия планетаризма. М., 1995.
17. Ю. Федоров. Римский клуб: поиски буржуазного реформирования // Международная экономика и международные отношения, 1977, № 12.
18. И.Г. Фролов. Философия глобальных проблем // Вопросы философии, 1980, № 2.
19. Г.С. Хозин. Глобальные проблемы современности. М., 1982.
20. А.Н. Чумаков. Философия глобальных проблем. М., 1994.
21. В.В. Косолапов, А.Н. Гончаренко. ХХI век в зеркале футурологии. М.,1987.