Основа методології соціального моделювання - це діалектика, що виконує евристичну, аксеологічну, світоглядну й орієнтуючу функції. Єдиним критерієм істиності й правильності соціального моделювання є суспільна практика.
Якщо зробити загальний висновок про специфіку соціального моделювання, то можна сказати, що соціальні моделі є досить корисною підмогою для соціальних досліджень. Соціальне моделювання - це побудова моделей, які розглядаються в якості аналогів реальних соціальних процесів і феноменів для подальшого аналізу, що може вилитися в соціальне проектування й прогнозування. Об'єктом соціального моделювання, крім суспільства в цілому, можуть виступати й соціальний індивід, і соціальна група, і соціальна організація, і соціальний інститут, і соціальний організм, і світове співтовариство.
При моделюванні соціального об'єкта у динаміку передбачається використання поняття процес. Виділяється кілька видів процесів: насильницькі і добровільні, оборотні і необоротні, плановані і спонтанні, усвідомлені і неусвідомлені, організовані і стихійні; а також по векторі руху: лінійні, східчасті, експонентні, циклічні, спіральні, хаотичні і т.д.
При створенні тієї або іншої соціальної моделі, дослідник, природно, може наголошувати на який-небудь певний тип процесу.
При побудові соціальних моделей суспільства в цілому дослідник виявляє одну або дві ключові провідні причини процесів. При побудові моделей сегментарних соціальних об'єктів потрібний мультикаузальний підхід.
Процес соціального моделювання завжди випереджають гіпотези. Також, важливим моментом моделювання є постановка завдання. Потім установлюється спостереження за соціальним об'єктом, ведеться нагромадження фактів, збір й одержання інформації про соціальний об'єкт. А далі оформляється деяка стійка репрезентація соціального об'єкта, що на початку не повний, і є лише наближеним сприйняттям реального соціального об'єкта, але все-таки допомагає створити модель об'єкта. При цьому, важлива ідентифікація обмежень, цілей і ключових факторів об'єкта. З переходом до конструювання й аналізу моделі закінчується збір інформації.
Соціальні моделі, як інструмент соціальної теорії класифікують по різних підставах. Так у літературі виділяють формальні, змістовні, описові, пояснювальні, прогностичні, статичні, динамічні соціальні моделі. Також, у відповідній літературі виділяється ряд ключових етапів безпосередньої роботи із соціальною моделлю: створення ментальної моделі, конструювання змістовної моделі соціального об'єкта, концептуалізація моделі, формалізація моделі, якісний аналіз. Слід зазначити, що будь-яка соціальна модель повинна дозволяти простежити, наскільки зміну однієї частини соціального об'єкта може змінити інші його частини й складові.
За допомогою моделі розкривають специфіку й пророкують подальші дії соціального об'єкта, абстрагуючись від другорядного, і залишав лише мінімальний набір необхідних істотних факторів. Головним у побудові соціальної моделі є виявлення фундаментального детермінанта соціального об'єкта. 1Однак немає поки чітких правил для визначення істотних і несуттєвих ознак соціального об'єкта, які могли б бути відбиті в моделі.
Саме тому, моделювання починають із побудови простих моделей, а потім еволюційно переходять до більш комплексних моделей. При цьому, дослідники користуються інтуіцією, накопиченими знаннями й досвідом. Створення моделі соціального об'єкта здійснюється на базі поточної статистичної й фактичної інформації, а також поглядів авторитетних учених, фахівців й експертів. Звичайно, зізнається, що ці відомості носять qмовірнісний характер. Взагалі, реконструкція соціальних об'єктів реальності в моделі, безперечно, має потребу в безперервному моніторингу, тому що соціальна дійсність, безумовно, завжди богаче, різноманітніше й динамічнічше, чім модель. А модель, так чи інакше, неминуче спрощує складний світ соціальних об'єктів.
Незважаючи на те, що соціальне моделювання як область наукового знання поки не має широкого разповсюдження, у науковому плані, воно може розглядатися як результат процесів диференціації й інтеграції науки в цілому. Поява й розвиток відгалужень у науці говорить про народження нових дисциплін, що дозволяють досліджувати соціальні об'єкти на більш глибокому рівні.
Моделювання суспільства в цілому, як соціального типу життєдіяльності людського роду в будь-якій крапці просторово-тимчасового контініума, і прогнозування його подальшого розвитку, насправді, завжди проводилося соціальною філософією. Інакше кажучи, соціальна філософія завжди створювала аналоги реальних процесів й явищ громадського життя. Активний внесок у розробку моделювання суспільства в рамках соціальної філософії в різних аспектах, внесли такі вчені, як: Т. Берні, М. Вебер, С. А. Кузьмін, Ю. Лотман, Н Луман і багато інших.
У науково-філософській літературі системний підхід виступає в якості важливого методологічного принципу моделювання суспільства. Отже, суспільство розглядається як складний, самоорганізований, матеріальний, відкритий, динамічний, столастичний системний об'єкт.
Суспільство як система виділяється серед інших систем світу тим, що може діяти в певній мірі довільно, спонтанно змінювати правила, ускладнювати й спрощувати структури й, нарешті, автономізувати елементи в процесі свого розвитку.
Саме тому, доскональний науково-філософський опис такого системного об'єкта, як суспільство поки не рекомендується можливим. А що, можливо, так це виявлення актуальних ключових факторів, що детермінують розвиток суспільства й побудова на їхній базі моделі. При цьому повинна бути дотримана оптимальна міра. Тому що, з одного боку, спроби зробити точний статистичний облік всіх особистостей соціальної системи приводять до створення громіздкої моделі, з іншого боку, надмірне спрощення не дає можливості зробити якісний і кількісний аналіз.
У науково-філософській літературі приділяється особлива увага дослідженню головних тенденцій, на основі яких тільки й можливе моделювання суспільства в цілому. Багато мислителів уже намагалися ідентифікувати ключовий фактор, що визначає генезис і процес розвитку суспільства як системи в цілому. У діахронічному плані, чимало сторінок філософських праць присвячено соціальним моделям, фіксуючим циклічність і типовість життєдіяльності соціального об'єкта. В синхронічному, в основному в західноєвропейській й англо-американській соціально-філософській літературі йде активна розробка проблематики моделювання і прогнозування соціуму. Активний вплив на розробку проблематики моделювання суспільства й прогнозування його розвитку зробили й роблять наступні соціальні філософи: З. Бауман, Д. Белл, Р. Бойнт, М. Вебер, Б. Старт.
У сучасній західній філософії останнім часом часто використається поняття «постсучасність» для позначення моделі існуючого й майбутнього суспільства. У цьому випадку моделювання суспільства здійснюється на базі ситуацій і тенденцій сьогодення, а майбутнє пролонгується із сучасного стану суспільства, як у матеріальному, так й у духовному аспектах. Незважаючи на те, що кожний дослідник акцентує свою увагу лише на певному аспекті, виокремлює й аналізує тільки ключовий, на його погляд, фактор розвитку соціальної системи, фактор, що визначає загальний характер моделі, на наш погляд, можливо й необхідно спробувати розкрити за зовнішньою розмаїтістю підходів якийсь закономірний зв'язок і підійти до системної побудови загальної багатофакторної моделі суспільного розвитку.
Основні характеристики моделювання як методу наукового пізнання
Застосування моделювання як методу для прогнозування загального характеру розвитку суспільних процесів й явищ є досить актуальним і складним завданням як для соціогуманітарного науково-дослідного поля в цілому, так і для соціальної філософії. Конструювання моделей окремих сегментів соціуму й прогнозування їх подальшого розвитку вже давно й активно використовуються в рамках наук соціогуманітарного профілю. Однак синтезування й репрезентація моделі всього соціуму й вироблення прогнозу його подальшого розвитку, за нашим переконанням, неможливо без розуміння сутності й особливості моделювання як методу пізнання взагалі.
Для здійснення цього завдання може бути запропонований наступний дедуктивний алгоритм наукового дослідження - послідовний перехід від загальних абстрактних понять до більш конкретних понять, явищ і процесів: «передбачення» - «прогнозування» - «моделювання» - «соціальне моделювання» - «моделювання й прогнозування суспільства».
Отже, передбачення визначають, як «обґрунтоване припущення про майбутній стан явищ природи й суспільства або про явища, невідомих у даний момент, але що піддаються виявленню».1 Передбачення як наукову категорію класифікують по різних підставах. Так, наприклад, по сферах життя передбачення підрозділяють на: наукове, повсякденне, інтуїтивне й релігійне (пророцтва, «одкровення»). А скажімо, по типу спрямованості, передбачення ділять на: квазіпередбачення, коли певний відрізок минулого або сьогодення позиціюється як майбутнє; реконструктивне передбачення, тобто передбачення явищ по фрагментах; реверсивне передбачення, тобто логічне продовження тенденцій від сьогодення до минулого; презентивне передбачення, тобто передбачення можливих дій у даний момент; імітаційне передбачення, тобто передбачення розвитку явища від більше до менш віддаленого минулого; передбачення у вузькому змісті (передбачення майбутнього стану явища). Також поширений розподіл передбачення по формах конкретизації: властиве всьому живому передчуття, властиве людині передбачення, повсякденне персональне міркування-передвіщення, науково-дослідне прогнозування.