Нас, звичайно ж, більшою мірою цікавить науково-дослідне прогнозування, тому що воно працює у зв'язуванні з методом моделювання. Науково-дослідне прогнозування, насамперед, характеризується розробкою прогнозу про ймовірний стан реального об'єкта в майбутньому; детальним дослідженням перспектив розвитку об'єкта, іноді з якісними й кількісними оцінками й строками виконання. Самі прогнози підрозділяють на два види: проекція вихідної моделі в майбутнє по спостережуваній тенденції з урахуванням факторів прогнозуючого фону з метою виявлення проблем підносящих рішенню й проекція моделі в майбутнє відповідно до заданих цілями і нормами по заданим критеріям. (Останню часто називають проектуванням).
Отже, прогнозування, як область пророкування майбутнього в різних областях і сферах дослідження науки є частиною передбачення в цілому. Наукове дослідницьке прогнозування із широким охопленням об'єктів аналізу опирається на безліч методів, і серед них моделювання не є єдиним пріоритетним методом. Нарівні з моделюванням, науково-дослідне прогнозування використовує методи екстраполяції й експертизи.
Методи екстраполяції й експертизи мають високий ступінь поширення як засобу одержання прогнозної інформації. Екстраполяцію можна визначити, як процес перенесення й розподіл висновків, отриманих у результаті роботи з певного складового конкретного об'єкта вивчення чи на яку-небудь іншу частину цього об'єкта, або, взагалі, на об'єкт у цілому, або на його майбутнє.
Екстраполяція застосовується й в області дослідження соціальних наук. Так, яскравим прикладом звертання до екстраполяції в соціології є імплікація рівня соціальної групи з контрольованого, установленого спостереження за окремими її представниками.
Під експертизою, або, як її ще називають, експертною оцінкою, звичайно розуміється оцінка кваліфікованими фахівцями, тобто експертами, ситуації й висування авторитетного особистого прогнозу. Проводячи експертну оцінку, експерт зобов'язаний фокусуватися не стільки на найбільш важливих показниках стану й розвитку об'єкта прогнозування, скільки наголошувати на факторах, які здатні вивести об'єкт із нормального стану й задати йому нестандартні аномальні напрямки й тенденції.
Взагалі, слід зазначити, що розведення цих трьох методів прогнозування (екстраполяції, експертизи й моделювання) носить умовний характер, тому що всі вони досить часто утворюють крапки перетинання, у яких з'являються певні синтезовані методики. Як приклад подібних методик, можна цілком виділити: «метод Дельфи», що припускає кілька етапів автономного опитування експертів, об'єднаних у групи; «сценарій» - це розробка й опис ймовірного курсу подій у досліджуваній сфері, середовищі, системі і її оточенні, починаючи з конкретного даного етапу й закінчуючи часом попередження прогнозу; «мозкова атака» - це колективна оцінка, регламентована особливими правилами, заснована на стимулюванні творчої діяльності експертів шляхом спільного обговорення проблеми; «індивідуальне пророкування експерта» - оцінка провідного спеціаліста, експерта-лідера, у даній області аналізу дослідження; «історична аналогія», «ретроспекція» - це пошук і перенесення в часі або з інших областей знань виявлених закономірностей, тенденцій розвитку схожих подій; «статистичне моделювання» - це розробка й аналіз моделей, створюваних на базі статистичного матеріалу минулого й сьогодення; «імітування» - це побудова математичних моделей з метою навчання й верифікація рішень як результатів прогнозного дослідження; «каузальне моделювання» - це встановлення причинно-наслідкових зв'язків відомих фактів; «ігри» -це метод, використовуваний у передпланових дослідженнях, а також для верифікації прогнозів.
Як би там не було, єдиних методів для створення моделей поки не існує. Можливо, тому, що модель завжди будується з урахуванням конкретних завдань теоретичного дослідження, що може проводитися в різних слабко співвідношенних і маючих свою специфіку сферах науки. Так що в деяких областях знання, скажімо, у соціальній філософії для побудови моделі потрібно не стільки знання математики, скільки глибоке проникнення в сутність явища і його тенденцій.
Для прикладних й, тим більш, технічних дослідженнях, як відзначають гносеологи, використання математичних алгоритмів, схем і піктограм є необхідною умовою. Тому що, інакше неможливо виконати обсяг розрахункових робіт, що представляють складний ланцюг логічних і рахункових операцій. Зокрема, використання комп'ютера для моделювання дозволяє: вирішити більші по обсязі інформації й складності завдання, розширити коло проблем, одержати поліваріантні й оптимальні рішення, скоротити строки створення моделей.
Отже, ми визначили моделювання як поняття й показали його місце в системі інших наукових категорій. Тим самим, окреслили коло понять, що співвідносять із ним. І підбиваючи підсумок, ми можемо зробити кілька висновків:
По-перше, моделювання - це досить ефективний метод, використовуваний наукою для більше адекватного вивчення реальних процесів й явищ навколишньої дійсності;
По-друге, моделювання як метод полягає, насамперед, у побудові аналогів реальних об'єктів дослідження;
По-третє, моделювання має на меті одержати нову інформацію про об'єкт, що важкo одержати при його безпосереднім вивченні, або є необхідність скоротити витрати й строки на вивчення;
По-четверте, моделювання - це метод, який може бути застосований при розробці прогнозу розвитку реального феномена;
По-п’яте, разом з тим, моделювання ще не зовсім як метод, тому що на практиці не вдається привести кожну сконструйовану модель в ідеальну відповідність об'єкту дослідження. Тобто, за допомогою моделі не можна охопити, виразити й відбити всі існуючі й істотні різноманітні діалектичні взаємозв'язки й фактори реального об'єкта дослідження. А виходить, завжди залишається необхідність моніторингу, коректування моделей.
Визначивши значення, місце й роль методу моделювання в рамках науки, можна перейти від загальної эпістемології, до більш конкретного розгляду специфіки соціального моделювання, тобто застосування методу моделювання в рамках соціального знання, особливо в загальній соціології й соціальній філософії.
Специфіка соціального моделювання
Використання моделювання як методу в рамках соціального пізнання для дослідження як окремих соціальних сегментів і соціальних структур, так і суспільства в цілому є досить новою науковою проблематикою. Метод моделювання знаходить все більшу значимість при створенні сучасних соціальних прогнозів і проектів. Застосування моделювання як методу науки в рамках суспільствознавства має певну специфіку. І дуже важливо усвідомлювати, що калькована екстраполяція моделювання з області математичних і технічних наук на область соціальної філософії не адекватна й неправомірна. Тому що, моделювання суспільства і його компонентів, як об'єктів соціального пізнання, що володіють певною своєрідністю й, що дуже важливо якісною відмінністю від всіх фізичних, технічних і біологічних об'єктів, вимагає не стільки знань математичних алгоритмів, скільки філософського розуміння, інтуїції, здатності розкривати внутрішню логіку й проникати в сутність розвитку конкретних соціальних феноменів і процесів.
Отже, завданням є мета відслідковування соціального моделювання взагалі, тобто, інакше кажучи, подання специфіки застосування моделювання в рамках соціального пізнання, особливо в загальній соціології й соціальній філософії.
Соціальне моделювання являє собою процес побудови моделей, які розглядаються як аналоги реальних соціальних об'єктів для подальшого аналізу, що може вилитися в соціальне проектування, прогнозування й експериментування. Об’єктом соціального моделювання можуть виступати, крім суспільства в цілому, і соціальний індивід, і соціальна група, і соціальна організація, і соціальний інститут, і соціальний організм, і світове співтовариство.
Варто підкреслити, що соціальне моделювання повинне здійснюватися з урахуванням специфіки соціальних законів. Як відомо, соціальний закон - це необхідне, істотне, стійке, повторюване відношення між явищами й процесами соціального життя, тобто відношення між соціальними об'єктами. Соціальні закони, або, як їх частіше називають, суспільні закономірності, багато в чому корелюються з фізичними й біологічними законами. Однак існує і якісна відмінність, що полягає завжди в статистичному характері дії соціальних законів.1 Однак, соціальне моделювання не ґрунтується тільки на законах, також необхідний відбір значимих факторів, що досить важкий. Потрібно не тільки знання законів, але й розуміння, здатності, навички. Соціальне моделювання вимагає високої інтелектуальної культури, в основі якої - здатність розуміння складності сучасного суспільства і його сегментів. Основа методології соціального моделювання - це діалектика, що виконує евристичну, аксеологічну, світоглядну й орієнтуючу функції. Єдиним критерієм істинності соціальних моделей завжди виступає суспільна практика.
Процес моделювання соціального об'єкта завжди випереджають певні системи думок, понять, суджень, тобто гіпотези. Гіпотези - це попередні припущення для пояснення фактів, зв'язків і залежностей. Для розробки гіпотези характерні висування й розвиток нових ідей, що носять імовірнісний характер, на їхній основі аналіз знань і вироблення нових наукових положень. У принципі, гіпотези є невід'ємним елементом будь-якого дослідження. Відмова від гіпотетичних побудов, як правило, веде до догматизму.