Мислителі античної Греції і античного Риму відіграли визначну роль в історії формування і розвитку всієї духовної культури людства. Величезним є їхній вклад у скарбницю політичної та правової думки. Вони стояли біля витоків теоретичного підходу до проблем держави, права, політики, інших державно-правових явищ, формування юриспруденції.
Особливо велика роль належить давньогрецьким мислителям. Саме завдяки їм було зроблено перехід до раціонально-логічного способу пізнання і пояснення оточуючого світу та суспільних явищ. На цій новій теоретичній базі ними вперше було поставлено, розроблено і концептуально оформлено фундаментальні проблеми політико-правової тематики. У багатоманітності форм філософсько-правових уявлень давньогрецьких мислителів, тією чи іншою мірою, можна прослідкувати всі ідеї, які пізніше розвиваються і стають визначальними в європейській і світовій правовій та політичній думці. Особливо велика цінність античної політичної та правової думки полягає у тому, що вона оформилася і розвивалася, як ідеологія вільних людей.
Геракліт, біля 530 – біля 470 рр. до н.е., – знаменитий філософ діалектик. Політико-правові погляди мислителя можна зрозуміти тільки у контексті його світогляду в цілому. Все в світі, згідно з Гераклітом, знаходиться у вічному русі, зміні, боротьбі й оновленні: «Не можна двічі увійти в одну і ту ж ріку, оскільки все тече, все змінюється». У цьому вічному потоці змін єдине складається з протилежностей, а протилежності переходять одна в одну і складають єдність. Основою впорядкованих зв`язків протилежностей і упорядкованості світу, як космосу (а «космос» для Геракліта і є «впорядкований світ», «світовий порядок»), є вогонь – загальний еквівалент взаємоперехідних протилежних явищ і міра світового порядку в цілому. «На вогонь обмінюється все, і вогонь – на все, як на золото товари і на товари – золото». Вогонь – одночасно принцип (першооснова) і міра космосу, а також всіх процесів і явищ, які відбуваються у ньому. «Цей космос, єдиний для всього існуючого, не створював ніякий бог і ніяка людина, але завжди він був, є і буде вічно живим вогнем»
Мета дослідження – розгляд вчень Геракліта про державу і право
Антропологічна тенденція, що намітилася в мілетській філософії, отримує розвиток і переосмислення у Геракліта. Висловлена в загальному вигляді думка про етичну і одночасно політичну (у архаїчний час етика і політика не були розділені) спрямованість поглядів Геракліта зазвичай не викликає заперечень. Дуже суворий і пристрасний тон Геракліта у викритті людських пороків, в закликах жити згідно істині і справедливості, перш за все згідно логосу, який говорить вустами Геракліта, щоб можна було говорити про його етичну і політичну нейтральність. Інша справа, як обґрунтовується ця етична спрямованість. О. Гигон, зокрема, пише про Геракліте: «Його основна думка є етичною. Але оскільки закон, до якого людина повинна прислухатися, одночасно є законом космосу, Геракліт також вивчає і космологію»
Запропоноване трактування достатньо безумовно вириває Геракліта із співтовариства іонійських філософів з характерним для них пошуком субстанції всесвіту і модельним баченням світу. Тим часом, якщо спробувати відновити духовний контекст, в якому сформувалися основні поняття і ідеї Геракліта, неможливо обійти питання про вплив на Геракліта мілетських філософів – Анаксімандра і Анаксімена і, з іншого боку, про його полеміку з великими попередниками. В той же час немає потреби заперечувати можливість певної спільності в поглядах Геракліта і Ксенофана (просвітителя і раціоналіста) і Геракліта і Піфагора (етичного оновлення людини, що проголосило програму). Цілком імовірно, що Геракліт знав зміст їх учень. Це підтверджується висловами Геракліта, що збереглися, в адресу своїх попередників. Нас цікавить, в якому ступені ідеї Геракліта можуть бути розглянуті як підсумкові для цілої історичної епохи, чи репрезентує і якоюсь мірою завершує учення Геракліта певний період в історії античної антропології, тобто чи знаменує учення Геракліта властива для всієї гречеської проблематики єдність в розумінні космосу і проблем людського життя і призначення людини.
Учення Геракліта було більшою мірою присвячене питанням етичним і соціально-політичним, чим природничонауковим. Вже деякі стародавні автори висловлювали думку, що її твір був «не про природу, але про державу, вислови ж про природу приводилися у вигляді прикладу.
Нерідко дослідники відзначали, що соціально-політичне учення Геракліта найявніше виявляє свій зв'язок з осмисленням соціальної динаміки поліса.
В той же час вислову Геракліта по етичних і політичних питаннях важко піддаються однозначному тлумаченню. Ці вислови містять певний підтекст, що виносить смислові можливості розуміння за межі їх безпосереднього змісту. «Війна» («полемос») – це не тільки грізна повсякденна дійсність, але і символ космічного цілого, образ і розгадка буття. Проте подібною космічною символікою володіють і інші образи Геракліта.
Про космос оповідає головний фрагмент Геракліта: «Цей космос, один і той же для того, що всього існує, не створив ніякий бог і ніяка людина, але завжди він був, є і буде вічне живим вогнем, заходами що спалахує і заходами що потухає». Основна ідея, що міститься у фрагменті, дозволила деяким дослідникам так високо оцінити його «стихійний матеріалізм», полягає в затвердженні вічності і не створила миру.
У Геракліта спостерігається постійний, напружений інтерес до тих, що оточують людину і таким звичним речам і явищам, що шукати тут щось незвичайне, загадкове означало б, згідно думці більшості людей, переконаних, що день – це одне, а ніч – це інше, що насичення і голод – це різні речі і т.д., виставити себе на сміховиську.
У цьому зіткненні, порівнянні Геракліт нащупує граничні підстави людського буття – світ, який ніким не створений, «який був, є і буде». Ця формула говорить про те, що відправною крапкою для Геракліта виступає сьогодення, «тут», «тепер». Мабуть, загадка часу хвилювала і Геракліта. І кажучи про світ як про «вічно живий вогонь, заходами що спалахує і заходами що потухає», Геракліт підкреслює не тільки динаміку миру, але указує на «річку життя», характеризує тимчасові параметри людського і одночасно космічного буття. Звернення до вогню як найбільш «рухомій», динамічній стихії як би завершує і обґрунтовує «космічне звучання» так званих «річкових фрагментів», в яких затверджується ідея рухливості речей і вічності мирообновления. Ці фрагменти викликали цілу бурю полеміки.
Обумовленість долі космосу змінною мірою вогню – це і є, за Гераклітом, загальна закономірність, тій вічний логос, який лежить в основі всіх подій у світі. Все в світі відбувається відповідно до цього логосу: через боротьбу і в силу необхідності. Справедливість і правда полягає у тому, щоб слідувати загальному божественному логосу. Згідно з позицією Геракліта, люди не рівноцінні один одному, не рівні між собою. Мислення – велике благо і воно спільне всім людям. Проте більшість людей нерозумна, не розуміє сенсу того, з чим стикається. Саме тому він відкидає демократію, як правління «нерозумних» і вважає найкращою формою правління – правління «кращих». Тобто, по суті, його позицію можна охарактеризувати, як елітаристську концепцію.
Звернення Геракліта відразу до двох аспектів буття – скороминущому і вічному – додає його висловам по політичних і етичних питаннях космічну символіку. У своїй обращенности до людини Геракліт взагалі піддав корінній реформації традиційні соціальні і етичні цінності, що базуються на загальноприйнятих переконаннях на зевса і справедливість. Нове бачення миру-космосу і Гераклітом вимоги усвідомлення єдиного, загального всьому порядку, що висуваються, пов'язані з новим трактуванням «дике» – земній і космічній справедливості. До цього питання ми ще повернемося далі.
Вогонь Геракліта – один з його найважливіших смислообразів, і таким він стає тому, що він перетворюється з генетичного в субстанциональное почало, «просвічується» в бесперестаному мигтінні багатообразних речей і нескінченних взаімопереходах. Вогонь Геракліта – «вічно живий». В цьому відношенні Геракліт продовжує натуралістичну традицію в розумінні єдності людини і миру. Їх єдність полягає в загальній для них субстанції – «живому вогні». Душа людини – «вогненна психея»
У вогні Геракліт підкреслює також його «правлячу» функцію. Аналіз системи символів, що характеризують «правлячу» функцію вогню.
«Гармонія», «міра», «порядок», а тим самим темпоральна структурируємість космосу є процесом самопороджування, внутрішньо властивим космосу. Іншими словами, темпоральна структурируемость є результатом базисного для космосу процесу єднання і боротьби протилежностей – тимчасового і вічного. Людина складає невід'ємну частину цих процесів. Символом людського буття, але буття космизированного, а тому символом всього космосу виступає «полемос»
Це – загальна боротьба, нескінченний життєвий поєдинок, в який вступає все живе (абсолютно неживих явищ у Геракліта немає). «Полемос» (м. рід) виступає не руйнуючим початком, як це було у Гомера, а що творить. У цій функції «полемос» має не тільки просторові, але і тимчасові параметри, йому властиві відсутність хорологической локальності і присутність хронологічної процессуальности. Якщо «полемос» в першу чергу характеризує взаємини людей, то людина знаходиться в центрі структуризації явищ і подій і може вибирати «золото» або «солому», проте в останньому випадку він йде наперекір подіям, не підозрюючи, що «полемос» і «міра» відновляться під впливом «дике» і «вогню», який «все обійме і всіх розсудить»
Нові тенденції натурфілософії Геракліта виражаються в способі побудови космосу, в новому трактуванні ролі Діку в космічних процесах. Залучення даних, отриманих в результаті серйозних філологічних досліджень гераклитовых текстів, дозволяє говорити про істотні особливості вживання Діку Гераклітом