Міністерство освіти і науки України
Черкаський Державний Технологічний Університет
Кафедра філософії
Контрольна робота
з дисципліни:
"Філософія"
Перевірила: Кулєшов О.В.
Виконала: студ.2-курсу, Гр. ЗФ-801
з\кн № 07197
Бенцій Валерія Миколаївна
Черкаси, 2009
План
Вступ
1. Структура суспільної свідомості
2. Філософія життя Ф. Ніцше
3. Філософські ідеї в культурі Київської Русі
Висновки
Список літератури
Суспільна свідомість - частка суспільного буття, а само буття є суспільним, оскільки в ньому функціонує суспільна свідомість. Суспільна свідомість не зводиться до простої суми свідомостей індивідуальних, а включає тільки суспільно значущі, типові, усталені духовні утворення. Суспільна свідомість має складну, розгалужену структуру. Будь-яка національна культура, як і історія людства, має і негативний досвід, негативні стереотипи життєдіяльності, що слід долати, а не зберігати.
Духовне життя несумісне з будь-яким насильством.
В основі філософії Ніцше знаходяться не воля до життя, а воля до влади. Він прибічник сильних особистостей, таких, як герой його книги " Так казав Заратустра". Прийнято рахувати Ніцше нігілістом, тобто людиною, яка заперечує всі цінності, що встоялись, і не пропонує нових прогресивних цінностей. Ніцше воює проти ідеалів християнства, моралі, науки. Але підтримує мораль і релігію інстинкту.
Народна культура, християнство та античність впливали на формування філософської думки Київської Русі. "Державність Києва, - як писав український вчений, професор Альбертського університету (США) Іван Лисяк-Рудницький (1919 - 1984), - носила на собі виразну печать духа свободи. Цьому сприяли такі чинники: суспільний лад, що його характеризували договірні відносини; пошанування прав і гідності індивідуума; обмеження монархічної влади князя боярською радою й народним вічем; самоуправне життя міських громад; територіальна децентралізація на квазі-федеративний кшталт". Усе це давало простір для певної поліфонії думок, вияву інтелектуальних сил, здатностей розуму, без чого неможливий розвиток філософії.
Суспільна свідомість - це не емпірично існуюче поняття, а самостійне духовне утворення, філософська категорія, що позначає фундаментальну особливість соціальних суб'єктів відображати соціальну та природну дійсність при визначальному впливі суспільного буття, а суспільне буття - це реальний процес життя людей. Суспільна свідомість та суспільне буття - найбільш загальні категорії, які використовують для виявлення того, що є переважно визначальним, а що таким, яке визначається в суспільному житті, за цими межами їх протиставлення не має змісту. Ідеальні, духовні компоненти невідривно вплетеш, пронизують суспільне життя. Суспільна свідомість - частка суспільного буття, а само буття є суспільним, оскільки в ньому функціонує суспільна свідомість. Суспільна свідомість - не пуста абстракція. Суспільна свідомість - сукупність ідеальних образів - понять, ідей, поглядів, уявлень, почуття, переживань, настроїв, що виникають у процесі відображення соціальним суб'єктом довколишнього світу, зокрема і самої суспільної свідомості. Суспільна свідомість не зводиться до простої суми свідомостей індивідуальних, а включає тільки суспільно значущі, типові, усталені духовні утворення. Суб'єктом суспільної свідомості виступають суспільство, соціальна спільність (соціальна група, клас, нація) чи окрема людина, але не як індивідуальність, а як представник певної соціальної спільності. Суспільне буття врешті-решт визначає суспільну свідомість. Які б критичні зауваження не висловлювались з суспільної свідомості, не можна заперечувати, що суспільна свідомість - частка тієї реальності, яку вона відображує і вже цим обумовлена нею. Крім того, джерелом походження ідей, поглядів, емоцій, настроїв виступає суспільна практика. Погляди, теорії, ідеї, що заперечуються практикою, витискуються із сфери суспільної свідомості. Рівень розвитку практики визначає і глибину проникнення у дійсність. Людина, коли залучається до суспільного буття, засвоює певні розумові форми, поняття, систему знань, певний спосіб та 5 - засіб мислення і відчування. Але суспільна свідомість має і певну самостійність стосовно до суспільного буття, суспільна свідомість може випереджувати чи відставати від буття в процесі власного розвитку. Це відбувається тому, що суспільній свідомості властива безперервність та спадкоємність у розвитку. Через традиції, звичаї, звички, настрої, суспільну думку, через науку та ідеологію суспільна свідомість здійснює зворотний вплив на суспільне буття, спрямовує його по одному з можливих шляхів розвитку, прискорює чи гальмує його. Роль суспільної свідомості особливо зростає в епохи переломні, перехідні, коли у межах суспільного буття тільки починають формуватися дальші тенденції розвитку. Суспільна свідомість має складну, розгалужену структуру. Поділяються її багатогранні рівні, форми. По-перше, з точки зору носія, суб'єкта поділяють індивідуальне, групове (класове, національне та ін.), суспільне, загальнолюдське. По-друге, з точки зору конкретно-історичного підходу - міфологічна, релігійна, філософська; за епохами - антична, середньовічна тощо. По-третє, виходячи з різних форм діяльності, у процесі яких виробляється, чи сфер діяльності, у межах яких складається - екологічна, економічна, правова, політична, моральна, естетична, релігійна, філософська, наукова. По-четверте, за рівнем та глибиною проникнення у дійсність - буденна. та теоретична. Буденна свідомість має форми: емпіричну свідомість (складається у процесі пізнання) і суспільну психологію (формується у ході оціночного відображення дійсності). Теоретична свідомість має відповідно форми: наука та суспільна ідеологія. Суспільна психологія також має складну структуру - психічний склад, до якого належить соціальний характер, соціальні звички. Звичаї та психічні стани: соціальні настрої, відчуття, розумонастрої. Усі форми та види суспільної свідомості мають величезне значення у духовному та суспільному житті. Інша доля в ідеології. Якщо ще в недавньому минулому її роль гіпертрофувалась, то в сучасних умовах явно недооцінюється. Ідеологія - це
6-система поглядів, ідей, теорій, принципів, що відображають суспільне буття крізь призму інтересів, ідеалів, мети соціальних груп, класів, нації, суспільства. Безумовно згубне для духовного життя людини та суспільства устремління підмінити ідеологією усі інші форми суспільної свідомості або безумовно підкорити їх їй. Але не менш згубно устремління взагалі відмовитись від ідеології в суспільному житті. Ідеологія слугує своєрідним механізмом приведення ідей в дію, активізації людей. Відмова від такого механізму перешкоджає нормальному суспільному розвитку, консолідації зусиль людей. Недостатньо виробити ефективну програму виходу суспільства з кризи, потрібно, щоб вона відбивала реальні інтереси соціальних суб'єктів, оволоділа розумом людей.
Духовне життя людини йде на індивідуальному, суспільному та загальнолюдському рівнях. Індивідуальне духовне життя пов'язане з глибинним усвідомленням свого буття, його змісту, мети, вищого блага, виробленням та реалізацією свідомого та творчого ставлення до світу (внутрішнього та зовнішнього). Духовне життя суспільства - це творче творення, збереження та засвоєння духовних цінностей та змісту. Духовність є основоположним принципом самобудови та існування особи, суспільства. Фундаментальність духу означає не те, що об'єктивні, матеріальні, зокрема, економічні, фактори мають другорядне значення, а те, що усі прояви соціального - суспільного та індивідуального життя мають визначені духовні виміри, що й надають їм, власне, людський характер. Безумовно, значення духовних факторів у різних сферах суспільного життя на різних етапах суспільно-історичного розвитку відрізняється. Але в перехідні епохи, коли йде пошук нових духовних підвалин та джерел буття, необхідність виявлення, усвідомлення та розвитку духовних вимірів людського життя має першорядне значення. Виникнення та загострення глобальних проблем, суперечності між розвитком духовної культури та сучасною цивілізацією вказують на неспроможність духовних орієнтирів людини - ціннісних, пізнавальних, діяльнісних, що склались та панували на протязі багатьох століть. Стає очевидним, що людина новоєвропейського типу, з її раціоналізово-експансіоністським та технократично-речовинним світоглядом та світовідносинами, взагалі не здатна вирішити увесь той комплекс глобальних проблем, які й сама і породила. Звідси й необхідність докорінних змін у цивілізаційних основах суспільного буття, пошук нових підвалин суспільного розвитку, оновлення духовності. З втратою універсальної системи цінностей, її традиційних загальнозначимих підвалин відбувається поступове витіснення офіційно визнаних, усвідомлених цінностей зі сфери реального суспільного та індивідуального буття. Постає проблема відродження духовності, тобто відновлення актуальної рекомендованої універсальної системи цінностей у свідомості та життєдіяльності людини, соціуму. Проблема відродження та оновлення духовності нерозривно пов'язана з відновленням не тільки актуальності універсальних, загальнолюдських цінностей, але й національних. Бо світ цінностей є і в культурі. Саме в національній культурі універсальні цінності набувають конкретні форми існування. Звідси й нерозривний взаємозв'язок процесів національного та духовного відродження, їх взаємодоповнення та взаємозбагачення. Процес національного відродження дає додаткові джерела для розквіту духовної культури, про що свідчать усі етапи українського культурного відродження.
Фрідріх Ніцше більше від інших філософів концентрувався на психології людини. Тому не дивно, що філософія Ніцше була використана і розвинута пізніше багатьма психологами, наприклад, З. Фройдом. Якщо ж розглянути філософію Ніцше через призму розуміння людського щастя, то можна відкрити новий і цікавий аспект розуміння людського щастя. Що ми зараз і зробимо.