Екологія і економіка людини
План
Вступ……….2
1. Природа як сукупність об’єктивних умов існування людства………3
2. Економічне життя суспільства……………………………………….9
3. Сутність і соціальні наслідки НТР……………………………….13
Висновки……………………………….16
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………….17
Вступ
Людина, суспільство безпосередньо пов’язані не з усією природою, а з її певною частиною – географічним середовищем, тобто з тією частиною природи (земна кора, атмосфера, вода, ґрунтовий покрив, рослинний та тваринний світ), ка залучена до виробничого процесу і використовується у матеріальному житті суспільства.
Ідея визначальної ролі природних умов у житті суспільства висувалася ще античними авторами (наприклад, Платоном), проте набула поширення лише в період становлення капіталізму.
В XVII – XVIII ст. сформувався географічний детермінізм (від латин. детермінаре – визначати) як напрямок соціальної філософії та соціології, який проголошував географічне середовище вирішальним чинником розвитку суспільства, історичної долі тієї чи іншої країни, того чи іншого народу. Його засновник французький мислитель Шарль-Луї Монтеск'є (1689 – 1755) у своїй праці «Про дух законів» висловив глибоку на той час ідею про загальну закономірність, якій підпорядковані всі явища природи й суспільства, вважав, що характер народу, суспільно-політичний устрій країни, релігійні уявлення, становище жінки, форма сім’ї, тобто весь спосіб життя людей зумовлений передусім характером поверхні Землі, ґрунтами і особливо – кліматом. Влада клімату, вважав він, «сильніша від усіх влад». Представник цього ж напряму був також англієць Г.Бокль (1821 – 1862), який у своїй праці «Історія цивілізації в Англії» визначив вже чотири чинники життя та долі людства: клімат, ґрунт, ландшафт, їжа.
З погляду сучасної науки у цих мислителів ми бачимо перебільшення ролі одного чи кількох чинників у житті та розвитку суспільства, хоча для свого часу їх вчення були прогресивними. Водночас безсумнівним є той факт, що людина живе на Землі в межах її тонкої оболонки – географічного середовища. Більш того, сама людина є природною істотою, яка живе за законами природного світу. Адже людина у всіх видах діяльності, щоб вона не робила і що б не перетворювала, чинить як істота природна.
1. Природа як сукупність об’єктивних умов існування людства.
Природа є необхідною умовою функціонування та розвитку суспільства. При цьому природні умови можуть або сприяти розвитку суспільства, або ж певною мірою гальмувати його. Ця залежність була особливо відчутною в період становлення людства – за первіснообщинного ладу. Адже надто сприятливі природні умови, які давали чи дають нині людям все необхідне для життя, не потребуючи певних зусиль від людей, як і надто суворі, що зумовлюють напруження всіх її життєвих сил для підтримання лише свого фізичного існування, негативно позначилися на бутті суспільства.
Зовнішні стосовно людини природні передумови поділяються на загальні, кі діють протягом всієї історії на всі покоління (космічні явища, геологічні та кліматичні чинники), та специфічні, до яких можна віднести запаси мінералів, корисних копалин, пального, природні засоби комунікації та інші, які діють у різні періоди історії людства з різною силою і справляють неоднаковий вплив на народи, що існують одночасно.
Природні умови впливають на суспільство передусім своїми процесами, вищами, силами як постійними (склад атмосфери і води, припливи і відпливи, наприклад), так і тимчасовими, поодинокими (метеорити, зміна географічних і магнітних полюсів та інші), які діють і безпосередньо, й опосередковано, тобто самі собою й за участю людей.
Водночас природні передумови забезпечують можливість довготривалого існування і розвитку суспільства потрібними йому резервами. До них можна віднести запаси корисних копалин та енергетичних ресурсів Землі, а з часом – і Космосу, ресурси води та кисню в атмосфері тощо. Іншими словами, людство нерозривно пов’язане і залежить від матеріально-енергетичних ресурсів та процесів, що відбуваються в біосфері.
Матеріально-виробнича сфера суспільства є визначальною у ньому. Вона здійснюється через людську працю. Природа є загальною умовою і предметом людської праці. Природні умови справляють вплив на розвиток продуктивних сил, їх напрям. Суттєвим є вплив природних умов на форми і темпи історичного процесу. Адже відомо, що природні цикли (доби, пори року) визначають ритм життєдіяльності людини, від них залежить продуктивність людської праці. Засухи, повені, виверження вулканів, землетруси можуть знищувати результати людської праці й гальмувати розвиток суспільства.
Сімейно-побутова сфера людської життєдіяльності має також природний характер. Відомо, що народжуваність дітей різної статі в певній статистичній пропорції природно визначена, хоча цей чинник має свої суспільні вияви. Такі соціальні інституції, к шлюб, медичні заклади також безпосередньо пов’язані з природою людини.
Природні умови багато в чому визначають побут людини. Адже і характер помешкання, і форми розселення залежать передусім від природних умов: клімату, ландшафту тощо. Від цих умов залежить також необхідність певного одягу, різна калорійність продуктів харчування та ін.
Природні чинники відігріють значну роль і в соціальній сфері суспільства: весь світ соціальних спільнот як світ зв’язків, відносин, контактів тощо теж має відбиток природного. Розглянемо це на конкретних прикладах.
Починаючи з періоду розкладу первіснообщинного ладу, одним з первинних осередків людського суспільства є сім’я – своєрідний мікроколектив, який має виняткову соціальну стійкість. Найважливішою ж функцією сім’ї є відтворення людського роду, тому цілком зрозуміло природне начало як найважливіша основа сім’ї.
Природним процесом є також зростання народонаселення як потреба суспільства, адже без нього неможливий висхідний розвиток людства.
Проявом природних визначальних чинників є расовий поділ суспільства. Расова ж приналежність і розділяє людей (різних рас), і водночас об’єднує їх у великі групи. Він є наслідком дії природних механізмів, але не можна абстрагуватися від того, що прямо чи опосередковано расові особливості вплетені у суспільне життя – адже на цій основі виникають і расові конфлікти, і прояви своєрідної расової солідарності.
Однією з найскладніших проблем сучасного світу є проблема етнонаціональних спільнот і їх взаємозв’язок. Адже у сучасному світі відбувається своєрідний «етнічний ренесанс». Про характер цих спільнот мова буде далі, тому обмежимося лише констатацією того незаперечного факту, що нації, як правило, розглядаються лише як соціальне (або лише духовне) явище, у тіні залишається природність національних спільнот. Але ж нації складаються з людей, які, проживаючи, діючи на одній території протягом століть, постійно спілкуються між собою. Тому в процесі багаторічної етнонаціональної еволюції формуються певні природні характеристики людей – їх фізичний вигляд, фізіологічні характеристики, їх темперамент, менталітет тощо. Доречно зазначити, що одна з концепцій нації, запропонована Л.М.Гумільовим, ґрунтується на положенні, що нація має природне (біологічне) походження.
Врахування природної складової в національних спільнотах, можливо, проллє світло на особливу життєстійкість цих спільнот, високу прихильність до них людей.
Наявні певні аспекти природного і в соціально-класових поділах суспільства, хоча вони на сьогодні ще мало досліджені і не мають скраво вираженого характеру. Можна лише констатувати певні аспекти розподілу праці між чоловіками й жінками, різну питому вагу цих груп у соціальному управлінні тощо.
Стосовно політичної сфери суспільства поширена думка, що політичні механізми соціального управління й самоуправління зовсім не пов’язані з природними чинниками, що вони функціонують лише як утворення суспільні. Дійсно, у самих політико-управлінських структурах проявів природного небагато, їх можна звести лише до територіально-природних факторів, регіональних особливостей території країни. Щодо природного об’єкта політико-управлінської діяльності можна констатувати, що вона включає в себе природне як безпосередньо, так і опосередковано. Проблема освоєння нових земель і в цілому землекористування, захист здоров’я людей і регулювання зростання народонаселення, організація суспільних форм захисту природи, рослинного та тваринного світу та інші – ці питання завжди входили в орбіту політичних інтересів і ставали метою діяльності і турботою політичних інституцій.
Змістовним є взаємозв’язок духовної сфери суспільства і природи. Отже, навіть короткий розгляд проблеми свідчить про те, що природне начало проявляється в усіх сферах суспільного життя, і форми його прояву багаті та різноманітні.
З розвитком людства – удосконалення знарядь праці, нагромадження знань – вплив природи на розвиток суспільства ставав менш значним. Водночас посилювався вплив суспільства на природу, зумовлений зростанням кількості населення Землі, у результаті розвитку самих людей, постійним зростанням їх потреб.
Оскільки ставлення людини до природи ґрунтується передусім на виробництві, то перехід від одного етапу взаємовідносин суспільства і природи визначається революційними переворотами у продуктивних силах суспільства. В історії мали місце три такі перевороти:
– неолітична революція (виникнення землеробства, перехід від так званої «присвоючої економіки» до виробничої);
– промислова революція (перехід від ремісничих знарядь праці до машин, створення промисловості);