Форма державного устрою – це рухомий життєвий принцип держави, принцип її організації.
Державний устрій – це державний розпорядок, організація всієї державної влади взагалі та особливо верховної влади. Розпорядок влади і є формою державного устрою.[59]
Від форми держави, як від визначального початку, багато чого залежить в державі. Перш за все, „всі закони потрібно видавати, так вони і видаються, залежно від конкретного державного устрою, а не навпаки – не державний устрій прилаштовувати до законів”.[60] Закони визначаються політичним ладом. Адже законами забезпечується схоронність держави. Не можна робити припущення, каже Аристотель, що одні і ті ж закони видадуться корисними для всіх олігархій та для всіх демократій, якщо рахуватись з існуванням не одного тільки виду олігархії та демократії.
Надалі, політичним ладом визначається саме визначення громадянина. „Громадянин повинен бути тим або іншим в залежності від тієї або іншої форми державного устрою.”[61] Визначення громадянина, придатне для демократії, не підходить для інших форм державного устрою. За кожної форми держави сутність громадянина змінюється. Так само й сама форма життя громадян та їх виховання визначається формою державного устрою. „Адже для кожної форми державного устрою необхідне відповідне виховання – предмет першої необхідності: кожна форма державного устрою відрізняється притаманним їй характером громадян, який зазвичай і слугує схоронності самого устрою.”[62] „Ніякої користі не принесуть найкорисніші закони... якщо громадяни не будуть налаштовані до державного ладу, якщо вони не будуть в його дусі виховані”.[63]
Нарешті, характер магістратури розрізняється в залежності від відмінностей форм держави. Деякі магістратури властиві тій або іншій формі державного устрою, інші магістратури мають різний вид в різних формах держави.
Держава залишається такою ж, допоки не змінюється її конституція. Зміна державної форми передбачує собою зміну держави, не дивлячись на те, що її населення залишилося незмінним.
Отже , форма державного устрою утворює рухомий, життєвий початок держави. Вона визначає собою законодавство, виховання, коло осіб, що користується становищем громадян.
Але форма держави, як ми бачили, в свою чергу, визначається співвідношенням багатих та бідних в державі. Там , де влада заснована на багатстві, ми маємо справу з олігархією, де керують незаможні, там перед нами демократія, а де керують люди, що обираються на посаду за їх доброчесність ,- аристократія.[64] Таким же чином і зміни в формах держави пояснюються, переважно, економічними причинами. Отже, форма держави, за Аристотелем, визначаючи собою різні сторони її життя , в свою чергу сама визначається „матерією” громадського життя – економікою та класовою побудовою суспільства. Сумлінно здогадуючись про класову сутність держави та зупиняючи свою увагу на значенні майнової нерівності при встановленні тієї чи іншої форми держави, Аристотель вже не надає формі держави значення визначального початку та будує своє вчення про державу як вчення про її форми.
2.4 ОСОБЛИВОСТІ КЛАСИФІКАЦІЇ ФОРМ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ЗА АРИСТОТЕЛЕМ
До загального поділу державних форм за ознакою „заможні, незаможні” Аристотель приєднує поділ за кількісною ознакою. Він поділяє державні форми в залежності від того, хто володарює – один, невелика кількість, більшість. Окрім того він поділяє правильні форми та не правильні. Ті форми, за яких володарюючи мають на увазі загальну користь, являються правильними, а за яких мається на увазі тільки особиста користь правителів – не правильними.[65] В результаті в нього виходить достатньо складна класифікація державних форм: розрізняються три правильні форми – монархія, аристократія, політія ,і три не правильні – тиранія, олігархія, демократія. Влада одного, за якої мається на увазі загальна користь, називається монархією, влада небагатьох, правлячих в інтересах загального блага ,- аристократією, а влада більшості, правлячих в тих самих інтересах, Аристотель називає політією. Такими є три правильних форми держави. Їм відповідають три відхилення від цих правильних форм: відхилення від монархії – тиранія, від аристократії – олігархія, від політії – демократія.
Таким чином, за Аристотелем, виходить шість форм держави,[66] а так як в деяких випадках при їх обчисленні він не виділяє тиранії з монархії? То виходить п’ять форм.[67]
Найкращою з правильних форм Аристотель вважає політію, хоча разом з тим монархію в „Політиці” він називає „первісною та найбожественішою з усіх форм державного устрою.[68]
В „Нікомаховій етиці”, написані раніше „Політики”,[69] Аристотель по-іншому розцінював політію. Він визнавав її найгіршою з правильних форм державного устрою, а найкращою – монархію. Разом з тим в „Етиці” Аристотель політію ототожнював з тимократією, а точніше з державою, заснованою на майновому цензі, на майновому розходженні громадян.
В класифікації, яку Аристотель дає в „Політиці”, тимократія відсутня, а політія характеризується як найправильніша з форм державного устрою. Погляди Аристотеля, таким чином, відчули в цьому питанні деяку еволюцію – він більш позитивно став розцінювати помірну цензову конституцію та відступив від монархічних поглядів.
Монархічний лад складається там, де суспільна маса надає владу представнику одного будь-якого роду, видатному за своєю доблестю; аристократичний – там, де суспільна маса передає управління в державі не одній, а декільком особам, покликаним до того своєю доблестю; нарешті, в політіях вона доручає управління державою заможним людям згідно з їх заслугами.[70]
Форма державного устрою залежить, таким чином, від ряду конкретних умов, притаманних тій або іншій державі, тому чи іншому народу. У Аристотеля, без сумніву, містяться вже основи вчення про залежність політичних форм від економіки та інших конкретних умов, які характеризують дане суспільство. Саме в цьому сенсі він підкреслює, що співвідношення бідних та багатих в державі визначає вибір форми держави.[71]Справа не тільки в числі керуючих осіб в державі, а в тому основному напрямку яке неминуче отримує їх політика. В цьому сенсі Аристотель каже, що принципом олігархії є багатство, принципом демократії – свобода, а принципом аристократії – доброчесність, і що політія поєднує інтереси заможних та незаможних, і примирює усі три принципи – свободу, багатство та доброчесність.[72]
Таким чином, кількісний принцип класифікації форм державного устрою заповнюється у Аристотеля іншими принципами. Віппер з приводу класифікації державних форм Аристотеля помічає, що в нього поєднуються три принципи для розрізнення державних форм: моральний, кількісний, класовий. Він докоряє Аристотеля в тому, що його класифікація, будучи продуктом „діалектики, що самовпевнено сховалася від усіх традицій державно-правової школи”, походить з початків, між якими не можна встановлювати будь-якого примирення.[73]
Однак сам Аристотель вказує на прямий зв’язок між “кількісними” та „якісними” ознаками. Класову ознаку він вважає головною. Якби ж небагато бідних мали владу над більшістю заможних, ніхто не називав би, каже Аристотель, такий устрій олігархічним. Такий устрій правильніше було б назвати демократичним. Якби ж більшість заможних панувало над меншістю бідних, було б не правильно назвати такий державний устрій демократією. Якби ж влада знаходилася в руках небагатьох красивих або небагатьох високих, це також не була б олігархія. Таким чином, кількісна ознака являється вторинною, зазвичай пов’язаною з головним – “класовим”. Заможних – небагато, тому панування заможних являється разом з тим панування небагатьох – олігархія. Бідних – більшість, тому панування незаможних являється разом з тим пануванням більшості – демократією.[74]
Великузацікавленість викликає вчення Аристотеля про три елементи державної влади, що приналежні до кожного державного устрою. Він вирізняє в якості елементів державної влади „закононарадчий” орган, правлячий або адміністративний , а також судовий органи.[75]
Багато хто бачить у цьому вченні захоплення доктриною про розподіл влади. Необхідно визнати, що Аристотель в цьому місці „Політики” обмежується вказівкою на існування трьох різних категорій органів в державі, не вимагаючи, щоб кожній категорії органів була властива одна будь-яка функція.
Наведенні вище роздуми Аристотеля про елементи державної влади цікаві для характеристики його поглядів на окремі форми державного устрою, так як розгляд питання про механізм різних органів держави призводить Аристотеля до цікавих зауважень з приводу олігархії та демократії, а також до висвітлення подробиць в механізмі магістратури та суду в грецьких полісах.
ВИСНОВКИ
У висновку варто зупинитися на методі Аристотеля в його вченні про державу.
В Аристотеля вчення про державу звільняється від тієї релігійної основи, на якій воно базувалось у греків до нього. Держава перестає бути божественним встановленням, яке раніше шанували, і розглядається як результат дій законів природи. Аристотель був першим, хто подивився на державу як на певний результат дій природних сил і почав виводити закони його розвитку з досвіду та зі спостережень. Він дає бій релігійному туману, релігійній романтиці, яка огорнула політику ще в Платона.
Його вчення про державу за своїм задумом – це досвідчена наука, це конкретно-описова наука, яка подібна до деяких галузей природознавства, це оригінальна морфологія рабовласницької держави.