Аристотель, величний „природовипробувач” стародавності, намагався бути „природовипробувачем” і в межах вчення про суспільство та державу. Схиляючись часом у своїй філософії до ідеалістичних побудов, Аристотель все ж таки залишається діалектиком і справжнім реалістом.
Колись,на питання кого Аристотель вважає своїм вчителем, він відповів, що його вчителі – речі, які не вміють брехати.[76] Неможливо було краще підкреслити основну методологічну установку цього величного дослідника та філософа. Його “Політика” – це вчення про елементи, форми та закони розвитку суспільства та держави.
Поняття форми держави Аристотель, як ми бачили, зробив основним у своїй політиці. Він досліджує особливості та рушійний принцип кожної форми, вказує на закони, які властиві кожній формі правління, засоби стійкості, причини падіння тієї чи іншої форми та зміни державних форм. Він виділяє декілька форм демократії, кілька форм олігархії і на кожній з них зупиняється з великою докладністю. Його політика є конкретною наукою, яка має різноманітні форми рабовласницької держави, структуру та динаміку рабовласницької держави.
“Політика” Аристотеля – це не абстрактний опис ідеалу, - такий ідеал Аристотель дає, слідуючи прикладу Платона, - але не цей опис ідеалу є головним завданням його “Політики”. Політика Аристотеля є конкретним вивченням дійсності, вивченням тієї рабовласницької держави, яку він спостерігав навколо себе. Сто п’ятдесят вісім конституцій стародавності вивчила та описала школа Аристотеля. Результатом такого ретельного та всебічного вивчення античного політичного життя є “Політика” Аристотеля.
Вона переслідувала мету надати практичний орієнтир політичному діячу, допомогти йому в його прагненні зробити міцними та стійкими політичні заклади. Справа була зовсім не в встановленні абстрактного ідеалу. Та ідеальна держава, зображення якої взяв за мету Аристотель, сама має в якості своїх передумов конкретні особливості держави: величину та розташування територій , кількість населення й, таким чином, не є прикладом, придатним для всіх. Завдання Аристотелевої “Політики” – надати конкретний опис різновидів рабовласницьких держав.
Аристотель виступає проти тих дослідників, які висловлюють свої думки щодо державного устрою, і які, за його словами, прекрасно міркують багато про що, але, застосовуючи ці міркування на практиці, впадають в оману. “Адже треба мати на увазі, - каже він, - не тільки найкращу форму державного устрою, а й можливу за даних обставин, і таку, яка легко зможе знайти застосування до усіх держав”.[77]
Аналогію з вивченням царства тварин для своєї “Політики” Аристотель висуває сам, коли говорить про складові частини держави та порівнює їх з органами тварин.[78]
Індивідуальні речі замість універсальних ідей – такою є філософська позиція Аристотеля в його критиці Платона. Визначення форми як індивідуалізуючого початку допомагає Аристотелю подолати абстракції платонівського ідеалізму і побудувати реалістичне розуміння світу, що наближує Аристотеля до матеріалізму.
В політиці визначення форми надає Аристотелю можливість конкретно підійти до всіх особливостей античної рабовласницької держави, охопити в своєму вченні всі її різновиди, разом з побудовою ідеалу надати зображення дійсно існуючої держави у всіх її основних формах.
В цьому відношенні, в розумінні методології політичного вчення, послідовниками Аристотеля являються Макіавеллі, Боден, Спіноза, Монтеск’є. Макіавеллі та Монтеск’є наближаються до аристотелевої морфології держави своїм конкретним підходом до різних форм держави, своїм вченням про зв’язок закладів та правових інститутів з формою державного устрою.
Проте вчення Аристотеля – і в цьому його цінність – було не політичною морфологією взагалі, а політичною морфологією рабовласницького суспільства, вченням про форми, особливості та закони розвитку рабовласницької держави. Саме це дає можливість показати, в якій мірі Аристотель відображає в своєму вченні всі хвилювання та інтереси рабовласницького класу.[79]
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Aristotelis Politica, in aedibus B.G. Teubneri, post Fr. Susemihlium recognovit Otto Immisch, 1908.
2. The Ethics of Aristotel, John Barnet, London, 1900; Aristotelis Ethica Nicomachea, edidit G. Ramsauer, Lipsiae.
3. К. Маркс, „Капітал”, видавництво „Полііздат”, Москва,1983 р;
4. Маркс та Енгельс. ,твори, державне видавництво політичної літератури, Москва, 1954 р;
5. В.І Ленін, „Філософські зошити”, Державне видавництво політичної літератури, Москва, 1938 р;
6. А. Доватур, „Політика та Політія Аристотеля”, Наука, Москва-Ленінград,1965 р.
7. С.Ф. Кечек’ян ,“Учения Аристотеля о государстве и праве”, Москва-Ленінград, 1947 р.
8. «История правових и политических учений», під ред. С.Ф. Кечек’яна та Г.М. Федькіна, Державне видавництво юридичної літератури, Москва, 1955 р.
9. Діоген Лаертський, «О жизни и учениях и изречениях знаменитих философов», видавництво «Мысль», Москва, 1979 р.
10. „Сократ. Платон. Аристотель. Сенека: Біографічні нариси”, видавництво „Республіка”, Москва, 1995 р.
11.Bradley A. C. Aristotle’s conception of the state, 1880.
12.С.Ф. Кечек’ян . Политическиє учения Бенжамена Константа,
„Проблемы социального права”,Москва, 1938 р.
13. В. Віндельбанд. „Історія стародавньої філософії”, видавництво „Тандем”, Київ , 1995 р.
14. Александров Г. Ф., „Аристотель”, Москва, 1940 р.
15. Зубов В. П., „Аристотель”, Москва, 1963 р.
16. Віппер. Р.Ю., «Історія Греції в класичну епоху», Москва, 1916 р.
[1] Маркс. „Капітал”, т. 1, 1937, стор. 385
[2] Маркс та Енгельс. Тв., т. 1, стор. 86
[3] Маркс та Енгельс. Тв., т. 1, стор. 15
[4] Маркс та Енгельс. Тв., т. 14, стор 20
[5] Ленін. Філософські записи, стор. 332
[6] А. Доватур „Політика та Політія Аристотеля”
[7] „Сократ. Платон. Аристотель. Сенека: біографічні нариси ”,М.: Республіка, 1995р.
[8]Polit,3 , 1280а
[9]Eth. Nic.,1,1095а;1, 1099b; Polit., 3,1282b
[10]Polit.,6, 1328a
[11]Polit.,3,1279a .
[12]Polit.,7,1291a .
[13]Polit.,4,1328b .
[14]Polit.,7,1328b .
[15]Polit.,7,1317b
[16]Polit.,3,1280b
[17]Bradley A. C. Aristotle’s conception of the state, 1880.
[18]Eth. Nic., 1,1100 a; Polit ., 7, 1328 b.
[19]Eth. Nic.,1, 1099 b
[20]Eth. Nic.,1, 1099a.
[21]Polit.,7, 1332 a.
[22]Eth. Nic.,1,1094 а.
[23]Eth. Nic.,10,1776 b;Eth. Nic.,1, 1095 b
[24]Eth. Nic.,1, 1098 а;Eth. Nic.,10, 1177b; Eth. Nic.,1, 1102 а.
[25] С.Ф. Кечекьян . Политическиє учения Бенжамена Константа, „Проблемы социального права”, 1938, №5, стр.148
[26] Маркс и Энгельс. Соч., т.1, стр.206-207.
[27]Polit.,3, 1280 a.
[28]Polit.,3, 1280 b.
[29]Polit.,1, 1253 а.
[30]Eth. Nic., 9,1169 b.
[31]Polit.,1, 1253 а.
[32]Polit.,1, 1252 а.
[33]Polit.,1, 1252 b.
[34]Eth. Nic.,8, 1160 а.
[35]Polit.,1, 1253 а
[36]Polit.,1, 1252 a.
[37]Polit.,1, 1254 b; 1,1259 b.
[38]Маркс. Капитал, т. 1, 1937, стр. 309.
[39]Polit.,5, 1302 a.
[40]Polit., 5, 1309b.
[41]Polit., 5, 1316 b.
[42]Polit.,5, 1304 а – 1304b.
[43]Polit.,5, 1307 а.
[44]Polit.,4, 1290 b.
[45]Polit., 3, 1280 а.
[46]Polit.,4, 1290 а.
[47]Polit.,4, 1290 а-b.
[48]Polit.,5, 1304 а.
[49]Polit.,7, 1327 b.
[50]Polit., 4 ., 1291а-b.
[51]Polit.,3., 1321 а.
[52]Polit., 4 .,1294 а; Bradley. Вказ. тв.
[53]Polit.,3,1280 a.
[54]Polit.,4, 1283 а.
[55]Polit.,2, 1261 а.
[56]Polit., 4, 1294 a;4,1317 а.
[57]Polit., 4, 1295 b.
[58] В. Віндельбанд. Історія стародавньої філософії, стор. 214.
[59]Polit., 4, 1298 а.
[60]Polit., 3, 1289 а.
[61]Polit., 8 , 1337 а.
[62]Polit., 3, 1275 b.
[63]Polit., 5, 1310 а .
[64]Polit., 3, 1279 b.
[65]Polit., 3 ,1279 a.
[66]Polit.,4, 1289 а.
[67]Polit.,4, 1283 а.
[68]Polit.,4, 1293 а.
[69] Про свідчуть заключні слова „Нікомахової етики”,див.Eth. Nic., 10, 1181 b.
[70]Polit.,3, 1288 а.
[71] Г.Александров. Аристотель, 1940, стор.251.
[72]Polit.,4, 1294 а.
[73] Р.Ю. Віппер. Історія Греції в класичну епоху, 1916, стор.672
[74]Polit., 3, 1279 b; 4, 1290 a – 1290 b/
[75]Polit., 4, 1297 b.
[76] С. Кечек’ян . Вчення Аристотеля про державу та право, 1947 р., стор. 218.
[77]Polit., 4 ,1288 b.
[78]Polit., 4, 1290 b.
[79] С. Кечек’ян . Вчення Аристотеля про державу та право, 1947 р., стор. 220.