Смисл і спрямованість історії (стр. 5 из 6)

Розуміння людської історії, запропоноване К. Марксом, з одного боку, знаходиться в межах силового поля новоєвропейської класичної філософії, з іншого — радикально критикує цю традицію, намагаючись вийти за її межі. Продовжуючи традицію гуманістичної думки, Маркс успадковує ідеї Просвітництва та німецької класичної філософії. Одночасно в центрі його уваги — тема критичного заперечення підсумків всієї попередньої історії, яка інтерпретується крізь призму людської практики. Філософія історії стає засобом обгрунтування радикальної соціальної дії, що орієнтується на зняття відчуження, пригнічення людини умовами її соціального буття, утвердження більш досконалих суспільних відносин, які мають дати можливість створити раціонально побудований соціальний порядок, забезпечивши таким чином широкий спектр можливостей розвитку особи.

В теорії соціальної еволюції,що утвердилась у XIX ст., можна виділити чотири основних елементи: визнання при-рбдності змін у кожному соціальному інституті чи системі, положення про спрямований характер змін, віру в необхідність змін у кожній суспільній системі (необхідність, що символізує прогрес) і, нарешті, впевненість у тому, що зміни викликані дією одноманітних, постійно діючих сил.

Проте досвід XXст. показав, що докорінно змінився сам характер діяльності (її масштаби та результати обертаються для людей найжахливішими руйнівними наслідками). Тому, яж стверджують видатні представники сучасних філософських течій, необхідні нові духовні орієнтири, які б стримували людей від нездійсненних надій та Небезпечних спокус.

Для сучасної філософії, попри всі суттєві відмінності, властиві різним напрямам, спільним залишається твердження, що в об'єктивному розгортанні світового процесу (як природного, так й історичного) не міститься ніяких гарантій для здійснення суто людських цілей. Панування об'єктивності стає неминучим наслідком практично-утилітарних проявів суб'єкта. Це пов'язано з тим, що спрямування на оволодіння навколишнім світом передбачає побудову та організацію людської життєдіяльності згідно з законами й логікою цього світу. Активістські претензії людини призводять, на думку сучасних мислителів, до того, що закони зовнішнього світу стають нормами її поведінки. За Ж. П. Сартром, об'єкти стають німими вимогами, і в Я немає нічого, крім пасивного підпорядкування цим вимогам.

Сучасна філософіяставить завдання: жити у сфері історичних можливостей, бачити відкритий світ, перебувати в ньому, а не над ним. Мислителі XX ст. не відмовляються від тези про активність людини. Більше того, як ніколи раніше в їх працях підкреслюється спонтанний характер людської життєдіяльності. Саме тут у бачення буття людини як суб'єкта вноситься ряд теоретичних змін. По-перше, ця активність позбавлена будь-якої об'єктивної норми, відповідності закономірностям, загальнозначущості. Людське буття розуміється як абсолютно суб'єктивне, оскільки воно виявляє свою дійсну природу лише тоді, коли вільно визначає себе із самого себе. Але самій цій вільній само-визначуваній суб'єктивності не притаманні ніякі наперед задані норми та форми діяльності. Свобода й буття суб'єкта тотожні, і в цьому вбачається основна ознака людської реальності на відміну від решти світу.

По-друге, навіть вільно здійснений акт не може стати основою для наступних дій, не може їх причинно зумовити. Ніщо у виключно людській реальності не здійснюється автоматично й не може бути вираженим у термінах причинно – наслідкової залежності. Людська реальність у цьому розумінні є ланцюгом актів, які пов’язані між собою лише вільним рішенням і постійно діючим особистим зусиллям. На цій основі заперечується можливість створення будь-яких програм діяльності, формулювання загальнозначущих норм поведінки та систем їх типізації. [4; 543-549]

4. Роль особистості у історії.

Вплив усіх типових причин, що визначають роль особистості, можна позначити одним терміном — "фактор ситуації". Він складається:

з особливостей середовища, у якому діє особа (суспільний лад, традиції, задачі та ін.);

зі стану, у якому знаходиться в певний момент суспільство (стійкий, нестійкий, іде на підйом, під ухил та ін.);

з особливостей навколишніх суспільств;-

з особливостей формаційного часу (тобто загальної характеристики періоду історичного процесу, включаючи ступінь інтегрованості суспільств, темп розвитку тощо);

з близькості суспільства до "генеральної лінії" історії, що збільшує або зменшує можливість вплинути на значну кількість суспільств та історичний процес у цілому;

зі сприятливостей моменту для дій;

з особливостей самої особи та потреб моменту й ситуації якраз у таких якостях;

з наявності конкурентних діячів та ін.

Сила факторів у різних випадках може бути неоднаковою. Якщо розглядати вплив особистості на все людство, то тут будуть важливі третій, четвертий та п'ятий пункти; якщо причини - негативні результати реформ, то - перший, другий, сьомий та восьмий. В цілому ж чим більше зі вказаного є сприятливим для особистості, тим важливіша може бути її роль.

Аналіз із позиції фактору ситуації дозволяє не тільки об'єднати різні точки зору, але й локалізувати їх, визначити сферу дії, «підрізати» їхні претензії. Крім того, такий підхід полегшує вивчення конкретного випадку (оскільки окреслює коло питань, дає напрямок пошуку та ін.), ніяким чином не передумовлюючи результату.

Треба сказати, що, хоча у цілому фактор ситуації враховується недостатньо, один його момент - положення всередині суспільства - низка дослідників виділяє. Правда, здебільшого це має характер побіжних й іноді нечітких зауважень, однак так або інакше вони відзначають два головних стани:

- стабільності та міцності;

- нестабільності, хаосу, революцій, криз та ін.

При тому чим найменш міцне та стійке суспільство, чим більше там

зруйновані старі конструкції, тим більший вплив може мати окрема особистість на нього. Іншими словами, роль особистості мас зворотну пропорційну залежність від стабільності та міцності суспільства.

Однак, й стабільність, й особливо нестабільність мають багато варіантів, кожний з яких володіє досить суттєвими особливостями. Так, застій відрізняється від міцності в умовах нормального територіального або економічного росту; й тим більше від умов швидкого росту. Стійкість може мати місце й у ході повільної деградації й при занепаді. Навіть за стабільністю багато чого залежить від того, наскільки суспільний устрій "зарегульований" на одну особистість. Варіанти суспільної ломки досить різноманітні: реформа відрізняється від революції, мирна революція відрізняється від громадянської війни та ін.

Тому виключно важливими виявляються уявлення про зміни у суспільстві як про процеси зміни його станів (фаз). Існує дві ситуації, що знаходяться, математичною мовою, у різних (під кутом 90°) фазах. Ситуація перша - це епоха спокійна, стійка, консервативна, у якій роль політиків зазвичай порівняно незначна. Ситуація друга, коли країна стоїть на порозі соціально-політичного вибуху. Відбудеться він чи ні, залежить від багатьох факторів, в т. ч. й від сили особистостей з одного та з другого боку. Відзначимо, що жодні особистості не в змозі утворити великі епохи, якщо для цього немає у суспільстві накопичених умов. Особистість завжди проявляється у конкретній ситуації її діє перш за все у межах наявних задам та умов для себе та тих груп, з якими себе ототожнює. Особистості діють не у вакуумі, а вже у готових відношеннях й формуються у певному середовищі. Й ця даність попереднього після того, як пройде переч людину, потім сама стає важливою умовою її майбутнього впливу на суспільство.-.

Однак, якщо вже є об'єктивні передумови для змін, то особистість у змозі прискорити або віддалити рішення проблеми надати цьому рішенню особливі риси, талановито або бездарно використати надані можливості.

Значна й роль сприятливого моменту: бо оскільки історія не запрограмована й у кожний момент часу з низки потенцій реалізується одна, то у певних ситуаціях шанси слабих тенденцій зростають й взагалі можливість вибору збільшується.

При оцінці значення якогось діяча постає питання про те, чи мав змогу хтось інший зробити те ж саме за наявних умов? Частіше ми можемо констатувати, що ні, не мав. Те, що зробила ця людина (доброго чи поганого) - зуміла сконцентрувати сили нації, використати крихітний шанс, проявила небувалу жорстокість та ін. - це вище за сили не просто звичайно, але й людини набагато вищої (нижчої) норми. Чи не тим також пояснюється привабливість образів Олександра Македонського, Цезаря, Наполеоне/ та ін.?

Вирішуючи глобальні протиріччя, що назбиралися всередині старої системи, суспільство ніколи не має перед собою однозначного рішення. Це неможливо з багатьох причин, вже тому, що кожен клас, група, партія та інші угруповання мають свій варіант вирішення проблеми, а боротьба партій особистостей та ідей лише підсилює таку множину.

Звичайно, казати про те, що великі епохи народжують великих людей у сенсі того, що вони приходять, як за замовленням, невірно. Трагедією багатьох епох виявилась невідповідність лідерів щодо задач, які час ставив перед ними, й навпаки, поява людини, що змогла скористатися обставинами, щоб відвести суспільство у бік від найбільш правильного шляху, ставало їх прокляттям. Отже, наявність більш або менш відповідної особистості щодо суспільних задач є випадком, хоча й достатньо вірогідним.