У такі зламні періоди лідери іноді можуть відігравати роль ніби противаг, які у змозі переважити чашу історичних терезів.
У певні моменти сила особистостей, їхні власні якості, відповідність своєї ролі та інше мали величезне, частіше визначальне або кінцеве значення. Цей вольовий, частіше ірраціональний та залежний від випадку фактор може бути й сприятливим, й небезпечним, тому набагато надійніше, якщо в суспільстві є обмежувачі таких впливів.
Ми бачимо тут, що в найбільш переломні епохи роль особистості величезна, але в той же час звичайно зовсім інша, ніж вона сама припускала. А подальші наслідки й зовсім не ясні. Ми бачимо також, що під час таких переломів відбувається маса змін, виявляється багато варіантів, "мутацій" різних суспільних інститутів і відносин, що можуть бути як шкідливими, так і доброчинними. Це уже визначить конкретний розклад сил і випадок. [1; 299-302]
ВИСНОВОК:
Філософія історії — це не просто одна з гілок філософського знання, але й особливий підхід до історичного матеріалу, коли сам зміст історичного процесу стає предметом специфічного філософського погляду та трактування. Людина у контексті мінливого часу, динамічних соціальних структур, рухливих культур; людська доля, що внутрішньо причетна тим історичним процесам та є їх активним учасником — ось, власне, головний зміст філософії історії як предмету.
Проблематика філософії історії гранично широка. Існує велика кількість концепцій, таких, наприклад, як спрямування історії, наявності сенсу історії та ін. Всі ті концепції на сьогодні мають право на своє існування.
Предметом філософії історії є історичний вимір буття людини. Об'єктом філософського розгляду стає той чи інший сегмент історичного життя людства або всесвітня історія в цілому.
Історія зумовлена сукупністю різних факторів, одні з яких в конкретних ситуаціях виявляються сильнішими за інші і постають в якості основних детермінант. Філософія лише відображає в теоретичній формі, узагальнює набутий людством духовний досвід в усвідомленні історії. Зокрема це стосується досить складної і неоднозначної проблеми — проблеми історичного прогресу.
Як бачимо, в сучасній історіософії утверджуються уявлення про особливості людської життєдіяльності, засновані на визнанні індивідуаційного характеру будь-якої історичної необхідності. У силовому полі такої індивідуаційності, де постійно взаємодіє «мікроіндивідуальне», репрезентоване розмаїттям людських особистостей, та «макроіндивідуаційне», репрезентоване етнічними спільнотами, різновидами культури, нарешті, людством в цілому, якраз й існує те, що називають сенсом історії. Взаємоузгодження двох щойно названих різновидів індивідуаційного — чи не найголовніше сенсоісторичне питання сьогодення.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА: