Але у філософських працях проблема людини, її свободи, вибору, відповідальності і далі трактується Сартром з ідеалістичних позицій.
Отже, Сартр у своєму трактуванні свободи виходить з того, що свідомість є „Ніщо” (негація, заперечення, запитання) і в цьому сенсі життя становить такий же абсолют, як і буття – у – собі. У зовнішньому світі речей „Ніщо” виступає як недостатність, рідкість, або як щілина чи отвір. Тим самим Сартр обгрунтовує „онтологізм”,об’єктивність і самодостатність виявленої ним сфери „Ніщо”. Це в свою чергу веде до визнання її абсолютності, роблячи „Ніщо” визначальною характеристикою людського буття. І звідси він ставить питання про те, що повинно існувати якесь буття, завдяки якому „ніщо” приходить у речі, і таким буттям є буття людини. Саме вона приносить у світ активність, заперечення, сумнів і т. д.. Цю можливість людини приносити у світ „ніщо” Сартр назвав свободою, яка відповідно набуває того ж онтологічного статусу. Свобода не є властивістю, яка поряд з іншими належала б до суті людського буття, бо нема різниці між буттям людини та її свободо-буттям. З іншого боку свобода не має нічого спільного з сутністю, а тому її не можна визначити. Звідси свобода Сартра є онтологічною структурою людського буття. Людська свобода є очевидною, вона одвічно притаманна людському існуванню. В свою чергу свобода тісно пов’язана з вибором. Людина вільна у тому розумінні, що має модливість постійно проектувати, обирати. Проблема проекту і вибору пов’язана з проблемою відповідальності.
Парадоксальність свободи у тому, що свобода людини можлива тільки в і через ситуацію.
Висновки
20-ті роки ХХ століття були кризою тогочасного суспільства, ламанням попередніх стереотипів, цінностей, періодом Першої світової війни коли люди втратили смисл власного існування і прагнули можливості вирішення даної ситуації. Відповіддю на такий стан цивілізації був екзистенціалізм, або філософія існування, яка на перший план свого вчення поставила проблему людини, а саме її існування, існування людини в природі, страху, втрати себе, тобто в межах пограничної ситуації.
Виразним представником французького екзистенціалізму, зокрема атеїстичної його гілки був Жан-Поль Сартр, який в розробці основних тем свого філософствування відштовхувався від ідей Декарта, Гегеля, К'єркегора, Маркса, Гуссерля, Хайдеггера.
Прагнучи дати людині одночасно її автономію і її реальність серед реальних об'єктів, Сартр відкидає будь-які форми редукції людської реальності до ідеї, причин чи структур. Сутність і доля людини полягає в тому, що вона не визначається ззовні в безперервності "каузального порядку світу", а дає собі власний закон свого існування, дає собі своє обгрунтування. Сартр прагне визначити і утримати власне філософський рівень розгляду людського буття в світі і таким чином спасти філософію і людину, відновити свободу людини як її здатність до автономії (самовизначення).
Свобода, у Сартра, що протиставляється випадковості, задається як постійна необхідність для людини "давати собі неодмінне", тобто відновлювати його в просторі свого власного переживання, винаходячи тим самим свій власний спосіб бути людиною у світі. Хоча людина вибирає свій спосіб буття на фоні абсолютної випадковості свого "тут – буття", вона тримає в своїх руках всі нитки, що пов'язують її із світом. Не вибираючи свою епоху, вона вибирає себе в ній. Вона повинна бути одночасно фактичністю і трансцендуванням, повинна постійно винаходити, будувати себе "впритул до найдрібніших деталей".
Аналізуючи ситуацію як синтез даного і свідомості, фактичності і свободи, Сартр показує, що ситуація реалізовується тільки через людський вибір і дії, дане розкривається тільки у світлі цілі, авторство людини імпліковане в її ситуації. З проблемою вибору тісно пов'язана проблема відповідальності. Сартр вважає, що будучи засудженою до свободи, людина несе тягар світу на своїх плечах. Вона відповідальна за світ і за себе. Її відповідальність є всеохоплююча.
Заслугою французького філософа є те, що він поєднав у своїй концепції свободи всі її аспекти, такі як: свобода творчості, свобода самореалізації, свобода вибору, відповідальність і таким чином, надав їй сучасного звучання.
Крім зазначеного, визначив основні причини, які впливають на справжню свободу людини в оточуючому її світі. Вони полягають в наступному: по-перше, людина завжди прагне свободи від, а не свободи для; по-друге, досягнувши свободи, людина ніколи не замислюється над питанням відповідальності, і по-третє, свобода в першу чергу – це свобода людини до самотворення, бути особистістю, що спроможна творити себе і оточуючий світ.
Література
1. Бердяев Н.А. О назначении человека. – М.: 1993.–с.129–130.
2. Бердяев Н.А. Философия Свободы. Смысл творчества. – М.: Правда, 1989. – 605с.
3. Бичко, А.К., ін. Історія філософії: Підр. – К.: Либідь, 2001. – 408 с.
4. Блинников Л.В. Великие философы: Учебный словарь – справочник. 2-е изд., перераб. и доп. М.: Логос., 2000. – 432 с.
5. Вступ до філософії: Історико-філософська пропедевтика: Підруч./За ред. Г.І.Волинки – К.: Вища шк., 1999. – 624 с.
6. Губман Б.Л. Западная философия культуры ХХ века. – Тверь, 1997.
7. Зарубіжна філософія ХХ ст. – К., 1993.
8. Зотов А.Ф. Современная западная философия. – М. 2001.
9. А.Сент-Экзюпери. Соч., М., 1964.
10. Історія філософії: Підруч./За ред. В.І.Ярошовця. – К.: ПАРАПАН, 2002. – 774 с.
11. Киссель, М.А. Философская эволюция Ж.-П.Сартра/М.А.Киссель – Л.: Ленинздат, 1976. – 239 с.
12. Критика современной философии: Сб. науч. тр./Моск. гос. пед. Ін-т им. В.И.Ленина; Под ред. М.С.Глузберга. – М.: МГПИ, 1979 – 166 с.
13. Літвякова І. О. Проблема свободи і гуманізму в філософії М.Бердяєва та концепції французького екзистенціалізму // Вісник Товариства російської філософії при Укр. Філософському фонді. Вип. 1. –К.. „парапан”, – 2003. – 648с.
14. Лукач Г. Экзистенциализм.//Вестн. Моск. ун-та. Сер. философия. – 2005. - №5. – С. 23 – 48.
15. Лях В. Екзистенціальна свобода: вибір і відповідальність (Філософська концепція Ж.-П.Сартра)//Філософська думка – 1995. - № 5 – 6. – 110 с.
16. Малахов В.С. Стика: Курс лекцій. – К. – 1996. – 489с.
17. Митрохин Л.Н. Буржуазная философия ХХ века. – М., Политиздат, 1974. – 335 с.
18. Мокроусов, А. Жан-Поль Сартр: Последний философ//Новое время. – 2005. - № 46. С. 38 – 40.
19. Нарский, І.С. Современная буржуазная философия: два ведущих течения начала 80-х годов ХХ века. – М.: Мысль, 1983 – 80 с.
20. Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. Навч. посіб. 2-ге вид., випр. і доп. – Львів: Новий світ – 2000, "Магнолія плюс", 2003. – 544 с.
21. Сартр Ж.-П. Буття і ніщо. – К.: "Основи", 2001. – 854 с.
22. J.-P.Sartre. Le Sursis. Paris, 1946.
23. Сартр Ж.-П. нудота; Мур; Слова. – К.: "Основи", 1993. – 464 с.
24. Ж.П.Сартр: "Человек есть свобода". – В кн.: Кутасова Н.Н. Антифилософия "Новой философии". М. 1984. С. 55 – 68.
25. Рыкунов В.М. Свет и тень философии [Ж.-П.] Сартра.//Вестн. Моск. ун-та, Сер. 7., ф-я, - 1990. - № 6. – С. 45 – 54.
26. Современная буржуазная философия. Учеб. пособие. Под ред. проф. А.С.Богомолова и др. М., Изд-во Моск. ун-та, 1972.
27. Современная западная философия: Словарь. 2-е изд., перераб. и доп. Сост. и отв. ред.: В.С.Малахов, В.П.Филатов. – М.:ТОН. – Остожье, 2000. – 544 с.
28. Современный экзистенциализм. Критические очерки. Ред. коллегия: Л.Н.Митрохин и др. М., "Мысль", 1966., 567 с.
29. Сумерки богов/Сост. общ. ред. А.А.Яковлева: Перевод. – М.: Политиздат, 1990. – 398 с.
30. Хамітов, Н.В., ін. Історія філософії: Проблема людини та її меж: Навч. посіб. – К.: Наукова думка, 2000, - 272 с.
31. Философия: Часть первая: История философии: Учеб. пособ./Под ред. проф. В.И.Кирилова, проф. С.И.Попова. – Изд. 2-е, перераб. и доп. – М.: Юрист, 1998. – 376 с.
32. 100 знаменитых мудрецов. – Харьков: "Фолио" 2003. – 511 с.